Початок революції?

Хоча ще у день голосування, у неділю, опозиціонери волали про масові фальсифікації, акції протесту вони запланували лише на вівторок, і загалом протести мали тривати всього-на-всього три дні. Потім «революцію» вирішили розпочати уже в обід у середу, i у свій перший день вона мала тривати лише три години — з третьої до шостої вечора. Відповідно, опозиціонери навіть не запаслися наметами. Як раніше пояснював у інтерв'ю «УМ» опозиційний лідер Азербайджану Іса Гамбар, який, згідно із результами виборів, до парламенту не потрапив, намети не купували, бо у Баку кращі кліматичні умови, аніж у Києві. Однак, як повідомляє «РІА-Новости», в столиці Азербайджану таки помітно похолоднiшало.

Свято переноситься

Річницю Майдану відзначатимуть 22 листопада. Це вже третє рішення щодо дати урочистостей. Спочатку, як писала «УМ», робоча група (у складі представників секретаріату Президента, партії «Народний союз «Наша Україна» і «польових командирів» Майдану Тараса Стецьківа і Володимира Філенка) планувала провести цей захід 21 листопада — у день другого туру виборів, а потім 20-го — для зручності, бо неділя, вихідний.

Демократія понад усе

Офіційний Київ приєднався до попередніх висновків Організації з безпеки й співпраці в Європі (ОБСЄ), яка визнала вибори до азербайджанського парламенту недемократичними і такими, що відбулися з масовими порушеннями виборчого законодавства. «Ми підтримуємо попередні висновки місії спостерігачів ОБСЄ в цьому питанні й очікуємо остаточних висновків місії», — повідомив учора речник МЗС Дмитро Філіпчук. Зауважимо, що свій висновок зробила і спостережна місія СНД, яка визнала вибори ледь не ідеальними.

Білий прапор «помаранчевої революції»

Білий прапор «помаранчевої революції»

Завтра в Азербайджані тамтешня опозиція планує розпочати «помаранчеву революцію». Її можна ототожнити з українською не лише через колір, який обрав для своїх прапорів та інших агітаційних атрибутів опозиційний блок «Азадлиг» («Свобода»), а й через спосіб проведення — опозиціонери, натхненні подіями в Україні річної давності, обіцяють винятково мирні акції протесту, виступаючи проти фальсифікації парламентських виборів. Згідно із попередніми офіційними даними, у результаті недільного голосування до парламенту (а це 125 депутатських місць) потрапить 64 депутати від пропрезидентського блоку «Новий Азербайджан» (серед них дружина президента країни, яка набрала майже 95%), лише п'ять — від «Свободи» (серед них — жодного опозиційного лідера), а решта переможців — це представники партій, лояльних до президента Ільхама Алієва.

Партія з двома головами й печатками

Ситуація всередині Української республіканської партії «Собор», яка де-факто розкололася через різні бачення свого передвиборчого майбутнього, стає все більш критичною й абсурдною. Якщо раніше було незрозуміло, хто є головою партії, оскільки одна частина вважає таким «ющенківця» Анатолія Матвієнка, а інша – «тимошенківця» Левка Лук'яненка, то тепер не ясно ще й те, в кого з них на руках дійсна партійна печатка. Бо, як з'ясувалося, печаток існує дві. З цієї причини і «матвієнківці» і «лук'янівці» звернулися до правоохоронних органів, щоб ті розібралися й притягнули фальсифікаторів до кримінальної відповідальності. А якщо Анатолій Матвієнко не здасться й надалі зі своїми прихильниками наполягатиме на своїй правоті, опоненти з протилежного табору обіцяють відправити у правоохоронні органи ще й докази його фінансових оборудок, які він нібито чинив на посаді лідера «Собору» в попередні роки.

Азербайджанська революція, дубль два?

Азербайджанська революція, дубль два?

Завтра Азербайджан обиратиме парламент і вже ввечері можна очікувати масових виступiв прихильників опозиції. Лідери тамтешньої опозиції неодноразово заявляли, що азербайджанський народ, натхненний грузинською та українською революціями, готовий мирними акціями протесту захищати свої голоси, оскільки прогнозуються масові фальсифікації. Вони припускають також, що азербайджанська влада не буде «панькатися» з демонстрантами. І це вже неодноразово було доведено протягом останніх місяців, коли поліція жорстоко розганяла мітинги (чимало їх учасників і досі сидять під арештом). Напередодні виборів керівництво Генпрокуратури, МВС та міністерства нацбезпеки Азербайджану попередили, що зупинять будь-які дії «екстремістсько налаштованих політичних сил, направлених на зрив виборів парламенту, порушення громадянського порядку, створення в країні громадянського протистояння...».

«Усі ми розуміємо, наскільки важливо знову об'єднати Майдан»

«Усі ми розуміємо, наскільки важливо знову об'єднати Майдан»

Лишається трохи більше двох тижнів до річниці того славетного моменту у нашій історії, коли на головній площі Києва зібралися сотнi тисяч людей, щоб сказати: «Фальсифікаціям — ні! Махінаціям — ні! Ющенко — наш Президент!». Уже ввечері 22 листопада 2004 року народна маса розрослася до неймовірних розмірів, з усієї України почали з'їжджатися до Києва тисячі й тисячі українців, щоб відстояти демократію. «Ми йде-е-емо! Попереду вогонь!» — співав Майдан слідом за Марією Бурмакою про вогонь мужності, патріотизму, готовності довести всьому світові, що ми — велика нація, яка здатна стояти до кінця за майбутнє своєї країни.
Так починалося те, що назвали Помаранчевою революцією. Сімнадцять морозних днів і ночей запам'яталися шаленою енергетикою, гордістю за себе, свою Батьківщину. Досі у багатьох учасників тих подій, їх очевидців, навіть тих українців, які спостерігали за революцією по телебаченню з-за кордону з надією повернутися нарешті назавжди додому, при спогадах про «помаранчеві» дні сльозяться очі.
Після року, що минув, представники «помаранчевої» команди знову кличуть на Майдан. Тільки чого чекати українцям від цього Майдану тепер, ніхто напевне не знає, навіть організатори відзначення цієї річниці. Чи знову будуть сльози радості? Чи це будуть сльози ностальгії, чи — розчарування? Чи побачать люди знову на сцені провідників революції, чи вони стоятимуть поруч?
«УМ» спробувала з'ясувати, як має виглядати день народження революції у людей, від яких багато в чому залежить майбутній сценарій святкувань. Наразі точно відомо, що «уродини» Майдану відзначатимуть на два днi раніше — 20 листопада, виходячи з того, що це неділя. Також очевидним є те, що колишньої єдності на відновленій сцені Майдану не буде. «Мені буде соромно стояти на Майдані поруч із Порошенком і дивитися людям в очі», — сказав нещодавно колишній держсекретар, а ще раніше — керівник штабу Ющенка Олександр Зінченко. Водночас екс-секретар РНБО Порошенко каже, що його місце цього дня буде саме на Майдані. Отож чи не закінчиться свято публічним з'ясовуванням стосунків, чи прийдуть туди ті, хто стояв на сцені рік тому, та відповіді на інші питання — в ексклюзивних інтерв'ю та коментарях для «УМ».

Путін до нас не поспiшає

Путін до нас не поспiшає

Візит російського президента Володимира Путіна до Києва відкладений. Це вчора підтвердив міністр закордонних справ України Борис Тарасюк. Щодо причини цієї затримки Тарасюк промовчав, водночас запевнив, що надалі ведуться «інтенсивні консультації» з приводу дати здійснення візиту. Нагадаємо, раніше візит мав відбутися наприкінці жовтня.

«Правиця»-2006: пацієнт, скоріше, не народиться

«Правиця»-2006: пацієнт, скоріше, не народиться

Хто б міг подумати, що менше ніж за рік після довгоочікуваного приходу до влади «помаранчевої» команди, значна частина її прихильників, насамперед ідеалістів та романтиків, а також політично обізнаних перед парламентськими виборами-2006 дійде невтішного висновку: «А голосувати-то ні за кого». Природне розчарування від незабезпечення новою владою швидкого результату, публічний скандал і розкол у середовищі «героїв Майдану», виявлення в середовищі «помаранчевих» «нечистоплотних» політиків, приєднання до партій Ющенка і Тимошенко вчорашніх «кучмістів» — усе це в комплексі дало негативний результат.
У цій ситуації цілком логічним є бажання «майданівців» проголосувати за «третю силу», яка, звісно, не йде в розріз із «помаранчевими» ідеалами і при цьому має менш заплямований імідж, якусь видиму чітку мету, місію, аніж просто проведення до парламенту певної групи людей. Загалом, «нашим» хочеться проголосувати за якусь ідею, а не просто прихильників одного з лідерів. Адже якщо рік тому йшлося про вибір між «добром і злом» і конкретними прізвищами кандидатів у президенти, то тепер — після перемоги «добра», яке декларує демократичні цінності, — хотілося б опиратися на чіткіші принципи. І вибирати конкретну ідеологію, що є важливою ознакою демократії та громадянського суспільства. У даному контексті ми говоримо про праву ідею та відповідний блок.