Недавно мене порубали не легше, ніж би рубали насправді, дві книги: «Бабин Яр» Анатолія Кузнецова та «Кияни. Війна. Німці» Дмитра Малакова. І справа не у дражливості теми фізичного знищення людини як такої, незалежно від її походження, — справа в масштабах охопленої проблеми: людина і час. На мою думку, немає значення, в який час живе людина: в час полювання на неї людиноненависницької ідеології та автоматичної зброї, чи в час відловлювання людини засобами інформаційних капканів, корупційних схем, грошових потоків, що теж (без натяжки) укладається у схему людиноненависництва не згірш, аніж фашистська ідеологія.
Якщо ви страждаєте від відчуття власної безвиході, неповернутого кредиту, краху ілюзій і т.д., не пошкодуйте залишків свого гаманця — купіть ці книги. У час найглибшої кризи дуже помічними бувають шокові речі. Бо вони — електричні розряди не тільки для серця: вони ще й «кульові блискавиці» для нашого приспаного, втомленого чи зледачілого розуму.
Але не думайте, що мої рекомендації — це продовження існуючої псевдопсихотерапії — «лише б не було війни». Зовсім ні. Просто ієрархія нашої боротьби з проблемами як особистісного, так і суспільного масштабу вибудовується в процесі думання й аналізу. Огром трагедії, спроможної пережити людиною, подеколи не піддається обліку чи простій логіці. Але немає іншого способу не розпалювати трагедії і драми (у тому числі й суспільні), як окрім способу запобігання їм. Запобігти чомусь недоброму, небезпечному можливо лише за умови, що це небезпечне — обліковане, пораховане, класифіковане (якщо це, звичайно, не природні катаклізми). І що цим небезпечним чи тривожним опікуються знаючі й відповідальні «обліковці». Їх ще називають державниками.