«Міс легка атлетика України»: виділятися — завжди приємно

10.03.2007
«Міс легка атлетика України»: виділятися — завжди приємно

Ольга (праворуч) на церемонії вручення «Афіни» з російською бігункою Світланою Черкасовою. (Фото Олександра ПРИХОДЬКА.)

      Те, що українські жінки — чи не найвродливіші у світі, загальновідомо. Їхня краса вражає нас cкрізь. Певна річ, не бракує гарних дівчат і в спорті. Ольга Саладуха — зимова чемпіонка України в потрійному стрибку. Саме її визнали «найвродливішою легкоатлеткою України 2006 року» в рамках національної лагкоатлетичної премії «Афіна».

      З нагоди головного жіночого свята кореспондент «УМ» поговорив з Ольгою про спорт, і не лише. Почали з того, що Саладуху не взяли на першість Європи під дахом у Бірмінгем. Як відомо, виконком ФЛАУ вирішив повезти на континентальний форум більше «необстріляних» спортсменів, а досвідченіші отримали можливість готуватися до літнього сезону. Але хіба не прикро було пропускати такий старт?

 

«Якщо мене в секторі розізлити, можу випустити й кігті»

      — Олю, коли ви виграли чемпіонат України, вже, мабуть, подумки готувалися до вояжу в Англію?

      — Так, цієї зими для стрибунів потрійним проводилося мало турнірів, тому я всю увагу зосередила на підготовці до чемпіонату Європи. Мала намір не просто потрапити до числа призерів, а і встановити власний рекорд, наблизившись до позначки 14,30 м. Контрольні тренування підтверджували, що є всі підстави на це розраховувати. Тим паче, призери літньої першості — росіянки Лебедєва і П'ятих та гречанка Девеці — зиму пропустили.

      Рішення федерації не включити мене в заявку «на Європу» спочатку збентежило — передусім через те, що ніхто нічого не пояснив. Але потім я заспокоїлася. Розумію, що головні старти в мене ще попереду.

      — Ви взагалі емоційно реагуєте на події навколо?

      — Взагалі я спокійна й добродушна. Але, якщо мене розізлити, можу випустити й кігті. Хоча злою я буваю переважно тоді, коли виходжу в сектор для стрибків. Щоб вдало виступити, треба себе трохи «накрутити». Потрібна агресія, бо якщо я в секторі буду доброю і м'якою, то гарного результату не досягну.

      — А як ви ставитеся до того, що деякі легкоатлети не виступають на зимових стартах у закритих приміщеннях?

      — Справа тут у специфіці кожної дисципліни. Якщо бігуни можуть робити ставку лише на літо, то стрибунам не варто пропускати зиму, щоб не втрачати відчуття техніки розбігу й стрибка. А мій тренер тим часом постійно підшуковує нові методики, із ним разом ми вивчаємо стрибки інших спортсменок, зокрема наших призерок Олімпійських ігор Олени Говорової й Інеси Кравець.

      — До речі, засновниця національної премії «Афіна» Олена Говорова говорить, що останнім часом Саладуха суттєво прогресує...

      — Думаю, своїми виступами минулого року я справді довела, що рухаюся вперед і не збираюсь зупинятися. До літнього чемпіонату світу постараюся ще додати.

«Організм при відштовхуванні у потрійному стрибку отримує дуже високі навантаження — до 500 кг, тому цю дисципліну можуть узагалі заборонити»

      — А що особливого ви знайшли в нинішньої королеви у вашому виді — росіянки Тетяни Лебедєвої?

      — Таня швидка, потужна, агресивна — справжній борець. Але, зауважу, на пік кар'єри в потрійному стрибку виходять після 27 років, коли організм повністю сформувався і м'язи стали міцними. Тому, щоб стрибати в район позначки 15 метрів, треба просто почекати, поки постарієш (посміхається). Окремий випадок — кубинські спортсменки, але перевірити їхній справжній вік не під силу навіть Міжнародній федерації.

      — На відміну від росіянки, у вас тендітна фігура. Стати такою ж потужною вам навряд чи судилося. У чому ж ваші козирі?

      — Це, насамперед, технічно правильне виконання стрибка й легкість, яка несе мене вперед. Але варто ще збільшити швидкість розбігу і все ж таки трохи набрати ваги, щоб зробити інерцію більшою.

      — Треба «підкачатись»?

      — До цього слід підходити обережно і зважено. Бо стрибуни, буває, набирають вагу, а потім не можуть із нею впоратися й зазнають серйозних травм. Зараз навіть є загроза, що потрійний стрибок, хоча його і ввели в програму лише у 1992 році, взагалі заборонять, бо організм отримує дуже високі навантаження: при відштовхуванні — до 500 кг!

      — Чимало стрибунок потрійним змагаються і в звичайних стрибках. Ви не думали попрацювати на два фронти?

      — Торік я справді спробувала це робити, стрибала непогано — на 6,37 м, причому значно недоступаючи до планки відштовхування. Але минулого літа було багато турнірів саме у потрійному, і я зосередилася на цьому виді стрибків. Узагалі ж душа більше лежить до моєї основної спеціалізації, а в довжину стрибаю для розслаблення й задоволення; як каже тренер — щоб погратися.

      — Для вас стрибки — це робота чи щось більше?

      — Я намагаюся не думати, що це мої обов'язки, тому, мабуть, і отримую від легкої атлетики задоволення. Апатія на деякий час може виникнути тільки після невдалого виступу на змаганнях.

      — Як ви реагуєте на досягнення суперниць, котрі «обскакали» вас у секторі?

      — Злюся на саму себе, що не змогла виграти. Але в будь-якому випадку руки не опускаю й ставлю за мету перемогти на наступних змаганнях. Навіть коли суперниці стрибають далі, ніж я спроможна на даний момент, намагаюся «завестися», щоб переплюнути їх. Така ситуація була на літньому чемпіонаті Європи, коли я, орієнтуючись на сильніших опоненток, встановила власний рекорд.

      — А таке поняття, як «мандраж», вам знайоме?

      — У мене й зараз він трапляється на початку сезону — таке відчуття, що починаєш з нуля. А вже в розпал сезону все йде як по накатаному, і особливого хвилювання не відчувається ані на українських змаганнях, ані на закордонних комерційних стартах, які я розцінюю як підготовчі до офіційних чемпіонатів Європи або світу.

«Щоб змінити життя після спорту, вже тепер вивчаю юриспруденцію й криміналістику»

      — Зараз вас уже вважають досвідченою легкоатлеткою. А коли почалося ваше знайомство з «королевою спорту»?

      — Коли мені було дев'ять років, учитель фізкультури звернув увагу, що я височенька й худенька, та ще й витривала. І порадив мене тренеру Зої Бойко. У секції я спочатку бігала — просто і з бар'єрами, потім краще почали виходити стрибки. Причому потрійним я стрибнула одразу на перший розряд. Далі результати зростали. Щоправда, у 2003-2004 роках проблеми зі стопою й коліном не давали можливості тренуватися, але потім я відновилася, перевірила свої сили на Універсіаді, де посіла друге місце. А торік стала переможницею Кубка Європи й четвертою на чемпіонаті континенту.

      У дитинстві ще хотіла займатися гімнастикою (під впливом олімпійського «золота» Лілії Подкопаєвої) і фігурним катанням. Але тренер на ковзанці сказав, що я вже для цього «стара». Було мені тоді... шість років(сміється).

      — Як батьки поставилися до вашого вибору на користь легкої атлетики?

      — Вони мене підтримують і всіляко допомагають. Тим паче, приводів для хвилювання у школі я не давала — випускні іспити склала на «відмінно». Я ще слухаю їхні поради, але живу вже самостійним життям і сама за себе відповідаю. Бо з юності часто їздила на змагання і нині у рідному Донецьку можу не з'являтися по кілька місяців.

      — Коли ви повертаєтеся зі стартів, вдома вас приймають як поважного гостя чи все ще як звичайного члена родини?

      — Намагаються добре зустріти — справді, наче гостю. Але я допомагаю по господарству — і посуд можу помити, і їсти приготувати, і спекти щось солоденьке. Особливої дієти не дотримуюся, але в усьому треба знати міру.

      — Паралельно зі спортивною кар'єрою ви здобуваєте другу вищу освіту. Замислюєтеся про майбутнє?

      — Так, освіта ніколи не завадить. Спочатку я думала піти на фінанси, бо мені подобалася математика, але зрозуміла, що не зможу сидіти бухгалтером на одному місці. Зараз я вчуся на правника в університеті «Україна». У юриспруденції мені подобається знати свої права; є тут такі цікаві науки, як кримінологія й криміналістика. Знайомі юристи вже запрошують працювати до своїх організацій, коли я надумаю кардинально змінити своє життя. Для цього ж зараз вивчаю англійську мову — беру з собою на турніри самовчитель.

      — А спорт від приватного життя ви відділяєте? Чи все ж таки всюди відчуваєте себе легкоатлеткою?

      — Постійно думати про тренування й змагання неможливо — це шкідливо впливатиме на людину; такої ж думки дотримуються і тренер, і батьки. Зовсім забуваю, що я спортсменка, коли перебуваю поруч із коханим чоловіком.

      — Ставлення людей до вас якось змінилося після того, як ви стали досить відомою спортсменкою?

      — У певні моменти я відчувала, що деякі люди мені заздрили й навіть злилися на мої успіхи. Хоча справжні друзі щиро раділи за мене. Для себе я відкрила, що друг пізнається не лише у біді, як свідчить прислів'я, а й у радості. Як кажуть, «на зло ворогам, на радість людям».

«Як же стрибати без макіяжу? Набіжать репортери з камерами — а ти червона й мокра...»

      — Як ви поставилися до того, що вам присвоїли титул «Міс легка атлетика України»?

      — Напередодні вручення премії «Афіна» мені про це повідомила організатор заходу Олена Говорова. Я була приємно здивована, адже красивих дівчат у нас вистачає. Думаю, ця нагорода — оцінка не лише моїх зовнішніх даних, а й гарних результатів, показаних у 2006 році.

      — Прихильники часто домагалися вашої уваги?

      — Бувало і в шкільні роки, і вже в інституті, але я відшивала, поки не знайшла свою людину (у тому ж таки інституті), яка мене розуміє й кохає. І в мене до цього чоловіка такі ж почуття, і інтереси й цілі в нас спільні. Але головне — щоб у стосунках обов'язково була присутня романтика.

      — Але, мабуть, і зараз без знаків уваги з боку сторонніх людей не обходиться?

      — Хоч як не дивно, значно більше за мною стежать за кордоном — там репортери супроводжують від готелю до арени змагань, постійно фотографують... А в нас журналісти пишуть чомусь лише про футбол.

      — За модою стежите?

      — Звичайно. Читаю журнали, дивлюся передачі про моду, переважно на каналі «Стиль», де постійно розповідають про останні новинки. Виділятися — завжди приємно (посміхається). Речі собі купую переважно за кордоном, бо, по-перше, такого тут ще ні в кого не буде, а, по-друге, у нас ціни на подібні предмети гардеробу невиправдано високі.

      — Косметика для легкоатлетки — річ необхідна?

      — Почала нею користуватися років у 18, але не зловживаю. Хоча, коли виходжу на змагання, трохи підфарбовуюся. А то набіжать репортери з камерами, а я червона й мокра. Буде ніяково... І манікюр полюбляю — нігті в мене довгі завжди. Щоправда, коли займаюся штангою (вагою до 120 кг), нігті заважають, бо врізаються в шкіру.

      — Як найвродливіша легкоатлетка країни відпочиває?

      — Я закінчила музичну школу за класом фортепіано, причому навчитися грати мені захотілося самій. Крім того, рік займалася малюванням, але потім почалися серйозні тренування, й на мистецтво часу майже не залишалося. Коли є можливість — читаю книжки, часто — детективи; захоплююся творами Пауло Коельо. Люблю просто посидіти в кафе, іноді пограти в боулінг, у міжсезоння дозволяю собі сходити на дискотеку.

      — Що запам'яталося з мандрівок, якими так насичене життя спортсмена?

      — На змаганнях стараюся не сидіти в готельному номері, а трохи гуляти по містах, де доводиться бувати. Найбільше вразила Бразилія, куди я їздила на три турніри. Ми в Ріо-де-Жанейро мешкали в готелі на узбережжі океану, спостерігали за репетиціями відомого карнавалу. Ще п'ять років тому юніорський чемпіонат світу занесло на Ямайку — там екзотична й красива природа. З європейських країн запам'яталася Швейцарія — гори, чисте повітря, озера з лебедями. Але і в Україні є на що подивитися — чого варті ті ж Карпати і Крим.

      — А свята й подарунки полюбляєте?

      — Так, подобається 8 Березня. Щоправда, зустрічаю я його переважно на зборах у Євпаторії. Цього дня зазвичай тепло, а хлопці нам дарують багато квітів. Люблю і приймати подарунки, і сама дарувати — отримую велике задоволення, коли роблю людям приємне. Якщо мені щось дарують, головне — щоб це було від душі. І не дуже важливо, чи це корисна річ, чи якась дрібничка. Якось хлопець подарував мені величезного іграшкового лева — було дуже приємно, але тепер він лежить вдома й займає півкімнати (посміхається). Зате всі гості з ним фотографуються.

 

ДОСЬЄ «УМ»

Ольга Саладуха

Легкоатлетка (потрійний стрибок)

      Народилася 4 червня 1983 р. у Донецьку.

      Майстер спорту міжнародного класу. Особисті рекорди — 14,08 м (зимовий) і 14,41 м (літній).

      Чемпіонка України 2007 р. у приміщенні. Переможниця Кубка Європи 2006 р. Срібна призерка літньої Універсіади 2005 р.

      Перший тренер — Зоя Бойко, нинішній тренер — Анатолій Бойко.

      Зріст — 175 см, вага — 57 кг.

      Закінчила Донецький інститут фізкультури. Навчається на 4-му курсі університету «Україна» (спеціалізація — правознавство, міжнародні відносини).

      Незаміжня.