Мандрівка шоста. Єгипет — наближення
Чи могла я уявити, що шалена ідея вдарити об землю лихом-журбою, мандруючи світом, раптом змінить усе моє життя? Несподівані, а часом просто фантастичні пропозиції посипалися на мене звідусіль, і залишилося лише сторчголовою кидатися у вир пригод. І жодного разу я не пошкодувала, що, махнувши рукою на здоровий глузд, відкладала всі невідкладні справи й вирушала у чергові мандри. За півроку мені пощастило вдарити лихом-журбою об новенький сосновий причал на березі прозорої річки Козинки. Мої лихо-журба розбивалися об гранітні береги Неви, бруківку старовинного Вроцлава й кам'яні плити Генуезької фортеці у Криму. І ось серед каламутної безсніжної київської зими раптом випала нагода розвіяти оте осоружне лихо й невідступну громадсько-політичну журбу серед неозорих пісків пустелі.
Подорож до Єгипту почалася з дзвінка подруги, яка вкрадливим голосом запитала: «Лесю, а в тебе є зайві 300 баксів?». Рятуючи нашу багаторічну дружбу і пам'ятаючи сумний досвід попередніх позичок, я вже хотіла збрехати й сказати — «ні»! І навіть схрестила безіменний і середній пальці на лівій руці. Але в останню мить плюнула на всі перестороги мудрих людей на кшталт: хочеш втратити приятеля — позич йому грошей або позичаєш чужі гроші, а віддавати треба свої, і зізналася, що отримала шалений гонорар за книжку — якраз 300 у. о.
І тоді подруга тремтячим від хвилювання голосом зацокотіла:
— Завтра вранці вилітаємо до Шарм-ель-Шейху! Це в Єгипті. На березі Червоного моря. Там корали й жовті, сині, малинові риби! Там — літо!!!
І ми поїхали. Адже така нагода трапляється лише раз у житті — коли горять синім полум'ям путівки, від яких відмовилися багатенькі буратіни. Бо десь там у далекому Єгипті насуваються піщані бурі або їм запропонували щось іще крутіше, і туристична фірма продає путівку втричі дешевше. Треба мерщій хапати удачу за хвоста й, не гаючи ні хвилини, кидати до дорожньої торби купальника, дві футболки, короткі літні штанці і мчати в аеропорт Бориспіль. А тоді стояти біля «зеленого» митного коридору з дурнуватою щасливою усмішкою і чекати, що ось-ось тебе покличуть на борт білокрилого лайнера — і почнеться казкова мандрівка.
Але скільки можна тримати на обличчі ту безглузду усмішку? Годину? Дві? Три? Ми з подругою почали втрачати надію на п'ятій годині чекання. Аж тут лагідний голос повідомив про те, що всіх пасажирів рейсу Київ — Шарм-ель-Шейх просять підійти до п'ятого віконечка, де на нас чекає важлива інформація.
— Ну все, — сказала подруга, — гаплик! Нас «кинули»! Зараз оголосять, що ця поганська туристична фірма прогоріла, а її шеф зник із нашими грошенятами у невідомому напрямку.
— Так, це було надто гарно й дешево, щоб бути правдою, — погодилась я, і ми понуро посунули до гурту похмурих людей, які обступили усміхнену тітоньку в уніформі.
Виявилося, що наш рейс просто трохи затримується (на якихось сім годин!) і що от просто зараз нам усім видадуть прозору пластикову коробочку з булочкою. Тут тітонька засяяла ще інтенсивніше і доповiла, що до булочки додається ще й сирок і шматочок масла. Мабуть, вона сподівалася від нас більшої радості та вдячності, але наші друзі по нещастю, об'єднані спільним лихом, мовчки розбрелися по кутках аеропорту й почали пити заготовлені в подорож коньяк і горілочку, закусюючи їх скромними канапками з сиром.
Тож коли серед глибокої ночі нас врешті покликали на посадку, настрій у всіх був веселий і жартівливий. Нам було байдуже до пронизливого вітру, нас не здивувало й те, що автобус спершу привіз нас не до того літака й знервована стюардеса почала відштовхувати нас від трапу. Потім вона тихо обматюкала сонного водія й сказала, куди саме нам треба забиратися. Врешті ми все ж опинилися у м'яких кріслах, пристебнулися й злетіли у чорне беззоряне небо.
Агов, Єгипет, ми летимо до тебе! Невже й справді вже за чотири години ми зануримося у теплі хвилі Червоного моря й чудові барвисті риби підпливатимуть до нас, випрошуючи частування? Я заплющила очі й відразу провалилася у глибокий здоровий сон. До мене наблизилася велика фіолетова рибина в окулярах, зазирнула у вічі й лагідно сказала чистісінькою українською мовою:
— Ми прибули в аеропорт Шарм-ель-Шейха. Температура повітря 23 градуси тепла.
Ми підхопили речі й сповнені фантастичних передчуттів вийшли у теплий єгипетський ранок. Навколо шелестіли листям високі пальми, і ми замружилися від сліпучого сонячного проміння. Казка почалася!
(Далі буде!)
Леся ВОРОНИНА.
