Світ тріщить по географічних швах. Росія втихомирює Чечню, Молдова безрезультатно вирішує проблему Придністров'я, Грузія втихомирила Аджарію, але не може впоратися з Абхазією. Припинили збройну боротьбу ірландська ІРА і баскська ЕТА, але питання самовизначення їхніх народів не знято з порядку денного. Воює Палестина, піднімають голову курди. Відділилася Чорногорія, хоче стати незалежним Косово, заявляє про себе канадський Квебек. В Україні є кримські радикали-сепаратисти. І не лише вони. Тільки-но перехрестилися услід привиду ПіСУАРу (Південно-Східної Української Автономної Республіки), як на горизонті вже маячить Донецька, за неї збирають якісь підписи, її лобісти прагнуть перетворити на Донбаський край усе вітчизняне Лівобережжя.
Словом, проблема сепаратизму на даному відрізку історії глобальна і насущна. Тож не дивно, що харківські філософи та історики не втрималися від спокуси обговорити її у широкому колі фахівців, небайдужих до футурології. Запропоновані ідеї, без сумніву, згодяться перш за все Україні.

Комуністи у Верховній Раді не просто голосували проти визнання Голодомору геноцидом — фракція «червоних» на тлі ухвалення цього закону ще й усіляко паплюжила історичну пам'ять мореного голодом народу. У парламенті депутати від КПУ розповсюджували брошуру «Міф про голодомор», а Петро Цибенко у своєму виступі сплюндрував ще й світлу постать покійного Джеймса Мейса: «Коли стало очевидно, що для порятунку підмоченого іміджу «помаранчевої» команди треба буде будь-що... зіграти на темі голоду, то терміново виписали зі Сполучених Штатів Америки такого собі голодоморного фантазера — доктора Джеймса Мейса».