Євген Сверстюк — близький друг Джеймса Мейса.
Комуністи у Верховній Раді не просто голосували проти визнання Голодомору геноцидом — фракція «червоних» на тлі ухвалення цього закону ще й усіляко паплюжила історичну пам'ять мореного голодом народу. У парламенті депутати від КПУ розповсюджували брошуру «Міф про голодомор», а Петро Цибенко у своєму виступі сплюндрував ще й світлу постать покійного Джеймса Мейса: «Коли стало очевидно, що для порятунку підмоченого іміджу «помаранчевої» команди треба буде будь-що... зіграти на темі голоду, то терміново виписали зі Сполучених Штатів Америки такого собі голодоморного фантазера — доктора Джеймса Мейса».
«УМ» продовжує акцію із захисту чесного імені цього видатного американського історика й філософа, який став українцем. Слово — колишньому в'язню сумління, головному редактору газети «Наша віра» Євгенові Сверстюку, який був для Мейса одним із духовно найближчих людей.
— Не можна мовчати, коли паплюжать ім'я Людини, яка робить честь Україні, — каже Євген Сверсюк. — Виступ комуніста Цибенка у Верховній Раді проти покійного Джеймса Мейса — це публічний наклеп на особу, шановану в нас і в цілому світі. Особу, яка присвятила своє життя вивченню найтрагічнішого періоду історії України.
Джеймс прийняв хрещення і став, по суті, її активним Громадянином. Чи може той, хто нічого не знає про цю Людину, називати її «фантазером Голодомору»? Не підозрюючи навіть того, що Мейса не тільки «не закинули» в Україну під час Помаранчевої революції, — його вже не було тоді на світі. Чи можна з такою підміною понять — чи то навмисною, чи то на грунті цілковитого невігластва — виступати з парламентської трибуни?
Я вважаю, тут слід звернутися до юристів. Певно, існує спосіб притягнення до відповідальності за таку наклепницьку діяльність і дезінформацію.
Стосовно політичної оцінки: комуністи завжди були по інший бік правди, по інший бік українського народу. Для їхньої партії казати неправду було нормою впродовж усього XX століття.
Утім мені хочеться говорити не про негідників, а про Джеймса Мейса. Він був авторитетною особою. Може, менше в Україні, а більше на Заході, де він вільно виступав англійською мовою. Українською він володів, але не так досконало. Він був особою, бажаною в будь-якому університеті світу. Не просто доктором історичних наук, а дійсно великим науковцем, дослідником трагедії голоду-геноциду 1932—1933 років.
Для мене особисто Джеймс Мейс — одна з найбільших духовних постатей національної історії, яку Україна не спромоглася вшанувати за життя. Ми скрізь і в усьому запізнюємося. Він мав бути нагороджений при будь-якому президентові, навіть Кучмі. Те, що Віктор Ющенко з ініціативи «України молодої» торік посмертно відзначив діяльність Мейса орденом князя Ярослава Мудрого, — безперечно, позитивний факт. Це, хоч і запізніле, але спокутування наших гріхів перед цією видатною Людиною. І нам, і нашим нащадкам має бути соромно, що ми не зуміли прийняти як слід такого гостя — захисника України у світі, створити йому належні умови для роботи, оцінити зроблене.
Такий ідеаліст мав би очолювати Інститут національної пам'яті, і цей інститут користувався б великим авторитетом і в нас, і у світі.
Нам дуже бракує Джеймса. Гадаю, нам треба було б організувати якусь інституцію, пов'язану з Мейсом — скажімо, політологічну школу його імені.
Публікації, які він залишив по собі, — безперечно, іншої якості, ніж те, що в нас прийнято писати. Це — інший стиль, вільна й чесна думка. Мейс був людиною, не здатною сказати слово неправди. Людиною, некомфортною для конформістів чи то в Америці, чи то в Україні. Школа нонконформістської думки — дуже важлива, бо через неї має пройти наша молодь. Його оцінки, підходи, погляди, позиція, хоробрість — це цілий набір найкращих людських якостей, гідних наслідування, передусім для молоді.
...Я пригадую своє перше знайомство з Джеймсом Мейсом. Воно було символічне. Зустріч відбулася, якщо не помиляюся, у 1990 році на конференції з питань Голодомору. Я ще мало знав Джеймса — значно більше про його роботу. Але вже тоді я висловив думку: коли Україна стане справді незалежною республікою, то її першими почесними громадянами я запропоную назвати Джеймса Мейса і Роберта Конквеста (видатного британсько-американського письменника і дослідника, автора найвідомішої у світі книги про Голодомор «Жнива скорботи». — Авт.).
Мене вражало, як він працює, — сідав за комп'ютер і за кілька хвилин видавав текст на сторінку чи й більше.
Пригадую ще такий епізод. Готувався збірник до мого 75-річчя. У книзі мали бути близькі люди, тож мені захотілося, щоб був присутній і Джеймс Мейс. Важко було вийти на нього, постійно зайнятого роботою. Та я попросив, щоб він подав до збірника якийсь свій матеріал. «Добре, — каже, — я зразу даю» — і за п'ять хвилин надіслав текст. Це було моє останнє спілкування з Джеймсом Мейсом...
Львів, який неофіційно називають культурною столицею України, уже не один рік виборює право називатися і Різдвяною столицею. До всіх різдвяних сюрпризів цього року долучиться іще один — пасажирів львівських трамваїв та тролейбусів протягом свят будуть тішити популярні різдвяні мелодії у виконанні улюбленців не лише львів’ян, а й усіх українців — «Піккардійської терції» та Павла Табакова. >>
Перший сесійний тиждень Верховної Ради після літніх канікул почався напрочуд мирно: без бійок, без блокувань, без фізичних ексцесів і морального тиску у форматі «опозиція vs влада». Депутатів примирила Європа. Точніше, євроінтеграційний напрям, що ним крокує Україна. >>
Представляти Віру Іванівну, певно, зайве. Її ім'я й по батькові (саме так — без прізвища) говорить саме за себе ще з тих часів, коли вона була першою помічницею Віктора Ющенка на початку століття. Навіть листи до неї, як розповідає сама Ульянченко, підписують просто: «Вірі Іванівні». І доходять.
Про те, якою впливовою вона є, як поважає її думку сам В.Ю. і як запросто вона спілкується з найбагатшими людьми України, ходять легенди. Коли глава держави призначив Віру Ульянченко керівником Київської обласної держадміністрації, багато хто сприйняв це скептично: одні висловлювали сумніви в умінні Віри Іванівни «перекваліфікуватися» з «няньки Ющенка» в «губернатори», інші іронізували, називаючи це призначення «почесним засланням» подалі від Банкової. Відтоді минув понад рік, і голоси скептиків стихли. А легенди про впливовість Віри Іванівни анітрохи не потьмяніли.
І ще ремарка: напередодні виборів брати інтерв'ю у партійного керівника області завжди складно — воно в будь-якому разі виглядатиме «піарним». Але, зрештою, коли ж владі й звітувати про свої успіхи, як не перед виборами? Як каже правдоруб Віра Іванівна, «виборець сам повинен у всьому розібратися». До речі, найулюбленіше її слово — «безперечно». >>
«В «України молодої» диктофони добре пишуть?» — запитав Кириленко, щойно кореспондент «УМ» переступив поріг його кабінету в партійному офісі «Нашої України». «А що, — питаю, — ви зірвали голос?». Кириленко підморгує: «Почався виборчий тур».
Наша розмова відбулася наступного дня після того, як десант «НУНС» повернувся з першого етапу виборчого туру, який проліг через Сумщину, Полтавщину та Кіровоградщину. А днем по тому «нашоукраїнці-самбісти» мали вирушити на Дніпропетровщину. Власне, наша розмова з Кириленком і почалася з того, як він оцінює старт виборчих турне. >>
Якщо «Наша Україна» до останніх передз'їздівських днів тримала інтригу з виборчим списком, то Блок Тимошенко «вистрелив» іншим. «Списочники» БЮТ лишились у своєму попередньому складі, зате присутність з-поміж 103 депутатів V скликання (яких Юлія Володимирівна за відданість і стійкість залишила при кандидатській надії) особливого гостя — президента Європейської народної партії Вілфреда Мартенса — привернула загальну увагу. Мартенс приїхав не просто так — він запросив «Батьківщину» приєднатися до клубу ЄНП. Ця подія відразу потягнула за собою обговорення ідеологічного керунку, в якому рухатиметься БЮТ, відсунувши на другий план ініціативи, з якими виступала на з'їзді Тимошенко, не кажучи вже про інший актуальний аспект — стосунки БЮТ з колегами від «Нашої України — Народної самооборони». Втім на все свій час. Час підписувати спільні угоди і час їх виконувати. Або не виконувати. Наразі помаранчеві демократи обіцяють триматися разом, а що з того вийде — побачимо після 30 вересня. Поки що про внутрішні процеси всередині Блоку Тимошенко з «УМ» говорить депутат IV—V скликань, 14-й номер у виборчому списку БЮТ Андрій Шкіль. >>
Учора глава держави спілкувався з журналістами, в тому числi вже традиційно — у прямому ефірі двох національних телеканалів. Президент вкотре відійшов від офіціозу, а заодно і похмурих владних кабінетів — зустріч з представниками ЗМІ знову проходила на «зеленій галявині» секретаріату. >>
