Великий письменник і не менш великий українофоб Михаїл Булгаков писав, що найпершою цікавинкою Києва є його вивіски (особливо, як ми пам'ятаємо, смішила генія «їдальня»). Вивіски в Києві дійсно унікальні: нещодавно бачила на якомусь генделику рекламу «нездорового способу життя» - без прив'язки до конкретної марки цигарок було написано таке: «Якщо ти не палиш - помреш ніким, якщо палиш вітчизняне - помреш патріотом». Сподобався фаталізм у дусі Омара Хайяма: все одно помреш, або, як каже відомий слоган, «голосуй - не голосуй...» - продовження ви знаєте. А ще завважила солідну металеву табличку (спеціально, вочевидь, замовлену в майстерні) на одному з київських будинків: «Вулиця Баклажанна». То й що, спитаєте ви? Та, власне, нічого - якщо тільки не брати до уваги, що вулицю насправді названо гордим ім'ям маршала Гречка, тож перейменування відбулося, бо так захотів «піпл», що мешкає на ній... У більшості випадків столичні мешканці досить спокійно ставляться до того, що намальовано на їхніх будинках - на відміну від галичан, здатних за одну ніч «переписати» пів-Львова. Тож суто радянських (чи то пак «пролетарських» і таких немилих серцю Булгакова) назв у місті не бракує. Звісно, наявність у столиці незалежної України проспекту Радянської України є, м'яко кажучи, алогічною. Але всі ріки течуть, і ніщо не лишається незмінним, тож рано чи пізно і у топоніміці Києва настане відносний лад. Тим паче що креативу (як ми бачимо на прикладі вулиці Баклажанної) у нас не бракує.
Хто повставав у січні та чия була «Правда»?
«Боже вас сохрани - не читайте до обеда советских газет!»
Особисто я мешкаю на проспекті ПРАВДИ. Цей проспект перетинається з іншим - СВОБОДИ, де, у свою чергу, живе відома журналістка Ірина Погорєлова. Принаймні жила колись і обігравала принагідно ці дві назви - мовляв, медійникам доводиться обирати: або правда, або свобода. В контексті київських назв я б краще обрала Свободу - ця вулиця названа на честь абстрактного поняття. А от проспект Правди походить від відомої на весь СРСР газети, центрального друкованого органу КПРС. Це саме, власне, стосується і сусіднього проспекту РАДЯНСЬКОЇ УКРАЇНИ - була й така колись газета! Дивна якась тривала манія - тиражувати назви газет на стінах будинків, хоча, якщо вдуматися, то щось у цьому є... І коли Президентові Ющенку вдасться примирити ветеранів Радянської армії та ОУН-УПА, і, можливо, в оцінках Другої світової війни будуть розставлені нові акценти, тоді столичний проспект ПЕРЕМОГИ - цілком ймовірно! - перейменують на проспект «України молодої», тим паче що наша редакція розташована саме там. Це, звісно, жарт...
А тему недалекого нашого минулого продовжує цілий ряд інших київських назв: є у столиці вулиця РАДЯНСЬКА, є РАДЯНСЬКИЙ провулок, вулиця РЕВОЛЮЦІЇ, проспект 40-РІЧЧЯ ЖОВТНЯ, проспект 50-РІЧЧЯ ЖОВТНЯ, три (!) ЖОВТНЕВИХ вулиці. Є ще кілька вулиць, названих на честь радянських свят чи знакових для радянської пропаганди подій - ТРАВНЕВА вулиця, вулиця КОМІНТЕРНУ, ПРОЛЕТАРСЬКА вулиця, вулиця СІЧНЕВОГО ПОВСТАННЯ. Щодо останньої, то не так давно на телебаченні був сюжет: міні-опитування киян на тему: «Що стоїть за словами «січневе повстання»? Хто поставав? Коли? І проти кого? Респонденти телевізійників цього відверто не знали... Насправді ж йдеться про сутичку робiтникiв заводу «Арсенал» (налаштованих на більшовицький лад) з військами Української Народної Республіки та Центральної Ради в січні 1918 року. У 1925-му Лесь Курбас навіть зняв на Одеській кіностудії стрічку «Арсенальці», а два роки по тому до кінематографічного втілення теми «січневого повстання» вдався і Олександр Довженко, створивши свій власний фільм.
У планах теперішньої київської влади розібратись непросто, тим паче коли йдеться про перейменування вулиць (цей процес взагалі завжди мав неконтрольований і спонтанний характер), але подейкують, що скоро вулиця Січневого повстання матиме назву Січових стрільців. Що ж, це звичайна традиція, завдяки якiй колишня площа Жовтневої революції перетворилась на майдан Незалежності, а на уламках старого світу побудовано (чи недобудовано?!) новий. Значно складніше пояснити логіку, за якою вулицю Машинобудівну названо тепер ім'ям Георгія Гонгадзе - жодного доторку до долі покійного журналіста ця вулиця у міській промзоні не має... До того ж, назва її не викликала жодних негативних асоціацій і навіть дуже цій вулиці «личила». Краще б уже «отці міста» взялися за котрогось з численних Іллічів-Леніних-Ульянових...
Скільки місту треба Ленінів на один квадратний метр?
«Переписка Энгельса с этим... как его - дьявола? - с Каутским... В печку ее!»
Засновників марксизму-ленінізму в місті й досі - хоч греблю гати. Можливо, хтось, не надто обізнаний зі столичними реаліями, наївно думає, що після перейменування в центрі Києва вулиці Леніна на вулицю Богдана Хмельницького це ім'я зникло з міської мапи? Нічого подібного. По-перше, є вулиця ЛЕНІНСЬКА (що між вулицями Бетховена та Міжнародною; район Микільської Борщагівки); по-друге, вулиця ЛЕНІНА на Петропавлівській Борщагівці (між Гагаріна та Зоєю Космодем'янською); по-третє, вулиця ЛЕНІНА на Софійській Борщагівці (між Кільцевою дорогою і... вулицею Гагаріна, яких у Києві теж чомусь аж три!); по-четверте, є вулиця ЛЕНІНА на Троєщині (в неї, до речі, плавно перетікає вулиця КАРЛА МАРКСА); по-п'яте, вулиця ЛЕНІНА в Жулянах (там вона знову ж таки сусідствує з вулицею КАРЛА МАРКСА); по-шосте, вулиця ЛЕНІНА в Бортничах (ви не повірите, шановний читачу, але й там до неї ласкаво тулиться вулиця КАРЛА МАРКСА, а також вулиця ЕНГЕЛЬСА, не кажучи вже про вулицю КОМУНІСТИЧНУ, вулицю СВЕРДЛОВА, вулицю ЧЕЛЮСКІНЦІВ etc. - утім про героїв радянських міфів ми поговоримо дещо пізніше).
Отже, з вулицями Леніна, здається, розібралися. Але також є вулиця ІЛЛІЧА, вулиця ВОЛОДИМИРА УЛЬЯНОВА та провулок ВОЛОДИМИРА УЛЬЯНОВА. Є вулиця КРУПСЬКОЇ (окрім дружини Леніна, його найближчі соратники і соратники соратників також не обділені увагою - будьте в цьому певні!). Що ж, як говорилось у старому анекдоті, «лучше пєрєбдєть, чєм нєдобдєть...».
Утім, звісно, не все так в Києві сумно і аж надто «по-радянськи». Є прекрасні, ліричні і ніжні назви вулиць - Добрий Шлях, Стара Поляна, Тиха, Фруктова, Рожева, Квітуча, Річна, Ягідна, Яблунева, Світла, Сонячна, Ясна, Осіння, Лісна, Літня, Паркова, Садова... Є вулиці, що мають давні назви (Хрещатик, Протасів Яр, Притисько-Микільська, Верхній та Нижній Вал) або відображають теперішні реалії та цінності (вже згадувані вулиця Гонгадзе та майдан Незалежності, проспект В'ячеслава Чорновола, вулиця Грушевського, Терещенківська, Пилипа Орлика, Олени Теліги), є й дещо несподівані топоніми (Якутська, Рибна, Лінійна, Віскозна). Але над усім цим - як непорушна скеля відповідного дражливого кольору - вулиця ЧЕРВОНА, провулок ЧЕРВОНИЙ, ЧЕРВОНОГВАРДІЙСЬКА, ЧЕРВОНОЗАВОДСЬКА, ЧЕРВОНОПАРТИЗАНСЬКА, ЧЕРВОНОПРАПОРНА, ЧЕРВОНОТКАЦЬКА, ЧЕРВОНОЗОРЯНИЙ проспект... Остання вулиця справляє особливо гнітюче враження - принаймні та її частина, де розташований занедбаний і напіврозвалений приватний сектор. Що ж, яка була країна - такі в неї і червоні зорі...
Безкінечна радянська сага про людей і героїв
«А вдруг война с империалистическими хищниками?»
Окрема велика тема - це паноптикум радянських героїв громадянської та інших воєн, різноманітних «червоних командирів», дипломатів чи «геніальних полководців», увічнених у назвах столичних вулиць. Їхні біографії та значимість для нашої - хочеться думати! - незалежної України можна аналізувати до безкінечності. От тільки чи варті вони затрачених зусиль? Для прикладу візьмімо буквально декілька імен, що ще збереглися на столичних просторах.
Вулиця АНТОНОВА-ОВСІЄНКА названа на честь соратника і однодумця Троцького, з яким той разом виступав проти Сталіна. Пізніше, щоправда, Володимир Антонов-Овсієнко відійшов від фронди, став вірним сподвижником Йосифа Віссаріоновича і навіть обійняв посаду наркома юстиції. Саме тоді Сталін його і розстріляв - він, як відомо, любив псувати людині задоволення від злету на самісінький владний Олімп. Ще Антонов-Овсієнко цікавий тим, що спочатку був «присутній» в поемі Маяковського «Хорошо!» - пізніше текст твору переробили таким чином, що строфи, присвячені «ворогові народу», випали з поеми. Думається, було б зовсім «хорошо», якби цього діяча не було й у Києві, а не тільки в віршах Маяковського.
АРТЕМА вулиця - «присвячена» Федору Андрійовичу Сергієву (партійне прізвисько - Артем). Що відомо про Артема? Комуніст, ленінець - все, як і має бути... Керував збройним повстанням у Харкові в 1917-му році, пізніше очолив Воєнно-революційний комітет. Воював, далебі, зі всiлякою контрреволюційною наволоччю... До України, як бачимо, має певний стосунок. Інше питання, чи вартий цей стосунок винагороди?
Вулиці БЛЮХЕРА, КОМАНДАРМА КАМЕНЄВА, ФРУНЗЕ: всі троє - знані персони з числа керівників «робітничо-селянської Червоної армії». Блюхер, приміром, відзначився на фронтах громадянської війни - зокрема на Каховському плацдармі та на Перекопі. В той же час, що і Блюхер, тобто на початку 20-х років, завойовував собі славу і Микола Щорс - у Києві йому встановлено пам'ятник, існують також провулок та три (!) вулиці ЩОРСА. (Ще Щорс добре відомий вихованцям радянських дитсадків - з примусового виконання пісні про те, що «мы сыны батрацкие, мы за новый мир, Щорс идет под знаменем - красный командир!». Амінь).
Вулиця ВОРОШИЛОВА носить ім'я бездарного полководця часів Другої світової війни. Дилетантизм Климента Ворошилова (двічі Героя Радянського Союзу) є широко відомим фактом. Після війни Ворошилов «курував» радянську культуру, а після смерті Сталіна виступав проти ідеї Хрущова розвінчати «культ особи». В добу Хрущова був відсторонений від, як би ми сказали зараз, великої політики, та все одно похований (як він цього і хотів) біля Кремлівської стіни.
Вулиця ТУХАЧЕВСЬКОГО - назва її відсилає нас знову до часів громадянської війни. І знов до України (як і у випадку з Артемом), тільки цього разу йдеться про ЗУНР - Західноукраїнську народну республіку - яку Михайло Тухачевський успішно заливав кров'ю, доки не зазнав поразки від руки Пілсудського...
Проспект ГЕНЕРАЛА ВАТУТІНА і просто вулиця ВАТУТІНА - обидва топоніми пов'язані з особою, що померла в Україні при дещо загадкових обставинах. За однією з версій, Микола Ватутін, командувач І-го українського фронту, просуваючись в напрямку зайнятого фашистами Києва, був обстріляний боївкою УПА неподалік від Кременця. Він дістав тяжке поранення у ногу, і, категорично відмовившись від ампутації, невдовзі помер. Був похований у Маріїнському парку Києва (де йому також встановлено пам'ятник). Цікаво, що могила Ватутіна знаходиться на місці зруйнованої в 30-ті роки церкви Олександра Невського...
Іще один знак, чи то пак символ, над сенсом якого ніхто з нас, хто є киянами у першому чи двадцять першому поколінні, поки що не задумується? Поки що...
Над Києвом
(епіграфами допомагав Михаїл Булгаков).
У Києві (включно з околицями) - ШІСТЬ вулиць Леніна. Три з них чомусь скупчилися на Борщагівці (Микільській, Петропавлiвській та Софіївській), і ще по одній є на Троєщині, в Жулянах та Бортничах. До того ж на столичній мапі позначено вулиці Ілліча та Володимира Ульянова.
