Проблема навколо СОТ — в узгодженні інтересів п'яти-шести кланів

07.11.2006
Проблема навколо СОТ — в узгодженні інтересів п'яти-шести кланів

Вiктор Шевчук.

«Вступ у СОТ — це як питання, чи варто грати у Лізі чемпіонів»

      — Пане Вікторе, насамперед поясніть просто, для непідготовленого читача, чи економічно обгрунтований вступ України у Світову організацію торгівлі?

      — Один з найкращих аргументів висунув ще міністр Хорошковський, кажучи, що економіка України настільки відкрита внаслідок недотримання митного законодавства, що лібералізація зовнішньої торгівлі абсолютно нічим не загрожує. Ті ставки мита, які би мали захищати українську економіку, просто обходять. Наші кордони фактично прозорі для імпорту, тому немає жодної загрози від вступу. Треба лише формалізувати реальний стан справ.

      Процес затягнувся, через те, що вступ до СОТ став предметом торгів наших політичних еліт. Різні політичні групи хочуть продемонструвати світові, що саме вони можуть виконати цю місію, з другого ж боку — хочеться заблокувати дорогу іншим. Тому було втрачено сприятливий період для вступу в СОТ влітку 2005 року, а цієї осені може знову забракнути часу. Навіть підняття ціни на газ не є таким фатальним, візьміть останнє підняття. Інфляція не з'явилась, заводи не стали. Якби зараз підвищили ціну до 230 доларів, це би вдарило по надприбутках трьох-чотирьох власників малорентабельних і застарілих виробництв, і вони би замість розвитку футболу почали би займатися модернізацією хімічної та металургійної промисловості. Більшість населення це б відчула опосередковано. А перехід на європейські ціни є вимогою нормального функціонування економіки, головне — підняти при цьому зарплати людей. А це є цілком реальним. Головне усунути цінові стимули для розвитку економіки. За кожною дражливою галуззю стоять інтереси кількох конкретних осіб. Але це ж не причина, аби роками блокувати розвиток усієї держави.

«Противники вступу в СОТ не висувають жодних серйозних аргументів»

      — Противники входження України в СОТ наголошують, що постраждає чимало галузей національного виробництва, наприклад, сільське господарство...

      — І згадують при цьому Польщу, де, мовляв, підтримка галузі Євросоюзом вимірюється приблизно сотнею євро на гектар. Але ж ніхто не каже, що у Польщі пальне значно дорожче. А при співставленні пропорцій картина міняється і різниця нівелюється дешевшими енергоносіями. Ніхто не порівнює родючість грунтів у Польщі та у нас. Підтримка ЄС якраз і компенсує цю недостатню родючість. Противники вступу в СОТ не висувають жодних серйозних аргументів. Без субсидій обходяться Нова Зеландія і Австралія, невисокі субсидії в Угорщині. Песимісти погрожують, що український виробник постраждає, але цього року є кому продавати зерно, всі ринки відкриті, є попит (згадайте як два роки тому нас лякали, що у світі перевиробництво зерна!). А виявляється, зерна в Україні немає. Але ж виробник незле захищений. Добре, якби було кого захищати, адже досі наші хлібороби працюють на старих комбайнах, за архаїчними технологіями, або взагалі орють кіньми. Якби ж то було високопродуктивне товарне виробництво, здатне забезпечити потреби країни, не кажучи про великий експорт, і була би ворожа система, яка хоче цю гармонію зруйнувати! Але ж цього немає! Згадайте ганебну ситуацію, коли Росія нам надавала допомогу зерном за першого прем'єрства Януковича. Це ж не повоєнні роки...Це ж абсурдно, що з Польщі вигідно везти продукти харчування в Україну. Прошу замислитись, чому картопля, яка на полі коштує 80 копійок, потрапляє до міста по 2.50. Це СОТ винен?! Але СОТ змусив би людей реорганізувати використання землі тим, що закинув би якісну і дешеву чилійську картоплю. Це не вина СОТ чи Чилі, — це у нас унікальна країна, де втричі накручують ціну на вісімдесяти кілометрах.

      Конкуренція вдарить лише по тих, хто отримує надприбутки. Ці страхи проходили всі країни, зокрема вже згадана Польща. Яка там була шизофренія перед вступом до ЄС, мовляв і цукор пропаде, і роботи не буде, і аграрії збанкрутують. Але собівартість тонни пшениці в Україні менша відсотків на 25. Тому перевага завжди буде на нашому боці. Але боїмося іноземного виробника, котрий працюватиме ліпше і прозоріше, платитиме більше і витіснить місцевого барона, котрий адміністративно контролює ринок. Він не витіснить робітника чи селянина, адже робочі руки потрібні завжди. Тільки платитимуть більше.

      — Як ви прокоментуєте слова одного з «синьо-білих» урядовців, який торочив, що вступ до СОТ уб'є продукування цукру-сирцю?

      — Певний час перспективи були невеселі, внаслідок того, що бразильський цукор був на третину дешевшим. Однак настав 2005 рік, подорожчала нафта, Бразилія почала активно додавати етанол у бензин, реалізовуючи програму диверсифікації енергозабезпечення, тому і ціна на цукор суттєво підскочила на світовому ринку. І буряковий цукор одразу став рентабельним. З'явилась можливість його експортувати, однак заводи знищені, обладнання замінити нічим, а наявне важко навіть відремонтувати. Проблемно навіть розконсервувати існуючі заводи. А винні ті, хто щороку у квітні-травні допускав імпортний цукор на український ринок. Ще до того, як закон голосувався, кораблі вже стояли на одеському рейді. Проблема з'явилась у 2005-ому, коли імпортний цукор не надійшов. Але цього року — знов дивина: ніби цукор в Україні є, але на ринку його катма. Українські виробники настільки захищені, що цукор вигідніше возити з Польщі. Уявляєте?! І це стосується всієї номенклатури продовольчих товарів. Тож яким чином Польща, член СОТ та ЄС, де ще більші обмеження, і де популісти розвели ще більшу демагогію, експортує продовольчу продукцію до нас?! І питання одразу переформульовується: що ж ліпше — сприяє захисту економіки, обмеження, чи навпаки відкрита конкуренція, яка в будь-якому разі змушує виробників об'єднуватися, шукати ринки збуту, вкладати грошi у сільське господарство, організовувати технологічну базу і позбуватися дідівських технологій. Абсурдно, коли кілька мішків картоплі до Львова доставляють старими «волгами» чи подертими «жигулями», бо собівартість цього величезна.

«Зрозуміло, що ті, хто отримують 40% різниці на автомобілях, будуть проти лібералізації зовнішньої торгівлі»

      — А у питаннях індустрії, зокрема в автомобілебудуванні?

      — З автомобілями проблема найпрозоріша. Різниця у ціні між автомобілем, що продається у Польщі, країні-члені СОТ і ЄС, та в Україні — десь у 40%. Зрозуміло, що ті, хто отримують ці 40% різниці на автомобілях, будуть проти лібералізації зовнішньої торгівлі. Ніхто ж уголос не каже, що хоче, аби автомобіль в Україні був дорожчий, ніж закордоном, а плещуть про захист виробника. Автомобіль «Ланос» стартував в Україні при ціні 5,5 тисячі доларів, що приблизно відповідало його ціні в Південній Кореї. Але зараз він «непомітно» підріс до 9,5 тисячі за ту саму модифікацію — двигун той самий, кузов той самий. Постає питання: кого ж у такому разі захищають? Не було би біди, якби різницю у ціні вкладали у виробництво нових цехів, розробку нових моделей, чи загалом у розвиток автомобільної промисловості. Але ж таких прикладів немає, — маємо тільки збиральне чи то складальне виробництво. Тут би дороги будувати нові, аби подбати про користувачів, а у нас захист виробника розуміють як у Латинській Америці 60-х років. У нас «захист автомобілебудування» тягнеться з 97-го року. А де автомобілі?! Листа автомобільного немає, попри вісім років захисту.

      Протекціоністська парасолька завжди обтяжуватиме бюджет і ніколи не змусить виробників працювати ефективно. Маємо захист автомобільного виробника в Аргентині, де досі випускають авта моделей 60-го року. Візьміть програму «бразильського комп'ютера» — його зробили, але він утричі важчий і втричі дорожчий за американський аналог. Проте дуже пожвавилась контрабанда з Парагваю комп'ютерних комплектуючих...

«СОТ — це насамперед чіткі правила, котрим опирається автомобільне та аграрне лобі»

      — Кому, яким групам вигідно, аби Україна гальмувала на шляху до СОТ?

      — СОТ — це насамперед чіткі правила, котрим опирається автомобільне та аграрне лобі, що аж ніяк не дбає про пересічного українця. На машинобудування це негативно не вплине, адже дуже корисним буде зняття антидемпінгових розслідувань. Однак квоту на експорт в ЄС постійно недобирають, і лишається додатковий простір. Але щоб зайняти його — треба мати якісну продукцію. Найбільше наші місцеві князьки бояться приходу потужного світового капіталу в усі галузі, бояться всіляких «лакшмі мітталів». Великий капітал піде в країну, якщо побачить, що у нас діють нормальні правила. Вступ до СОТ є сигналом для світового бізнесу про те, що в країні діють нормальні правила, зрозумілі і прийнятні. Капіталу не треба буде вникати в підкилимові ігрища та вивчати особливості місцевого протекціонізму. Капітал і цукровий буряк засіє, бо знатиме, що зникнуть танці навколо квоти; подібне буде і з пшеницею. Почнуть розвивати і автомобільну промисловість, адже будуть чіткі правила. А так — мито високе, але дехто отримує пільги, ввозить і збирає за спеціальними режимами. Попередній уряд піднімав мито, маючи інтерес в автобізнесі в Луцьку і Черкасах. Але ці технології за рівнем нагадують китайські. У нас є суттєві переваги — дешевша сталь, сприятливіші для виробника екологічні норми. Але ж де ділися львівські автобуси в ситуації абсолютного захисту і сприяння вітчизняному виробнику?! Ліпшу ситуацію годі уявити, але де ж ці автобуси? Проте на території ЛАЗа відкривається супермаркет електроніки. Якби ми вступили в СОТ у 1993 році, тоді до заводу вже прицінився би стратегічний інвестор та організував виробництво автобусів, яких потребує ринок.

«У СОТ Росію не пускають у зв'язку з її непрозорою енергетичною політикою та вічними проблемами з інвесторами»

      — Тобто глобалізація і вступ у СОТ збiгаються з національними інтересами економіки.

      — Однозначно. Це навіть якщо врахувати, що членами СОТ є країни, котрі палають ненавистю до так званого «американського капіталізму» і глобалізму, скажімо, Аргентина, Бразилія чи Венесуела. Членами СОТ є країни, де відчуття власної окремішності підняте набагато сильніше, ніж у нас, — до прикладу, Південна Корея, Китай. У Південній Кореї в підручниках пишуть про економічний націоналізм.

      Китай ішов до СОТ довго, нібито вибиваючи сприятливі умови. Але Китай насправді нічого не вибивав. Його просто стримували. І дозвіл на вступ дали лише тоді, коли Китай охолонув до проблем Близького Сходу, почав боротися з піратством і коли Біллу Гейтсу дозволили нормально працювати на китайській території. А зараз один з трьох світових економічних центрів — саме в Китаї. Китай, може, хотів торгуватися при вступі до СОТ, але суть проблеми полягала в іншому. Китай використовував перевагу дешевої робочої сили, жорсткої адміністративної організації, що дозволяє дешево виробляти низькотехнологічну продукцію і швидко доставляти її до ринків. Не забуваймо, Китай завойовує світ не ракетами і енергетичним шантажем, а товарними позиціями, що забезпечують максимальну рентабельність.

      Зараз у СОТ Росію не пускають не тому, що вона вибиває суперумови для себе, а в зв'язку з її непрозорою енергетичною політикою, з вічними проблемами з інвесторами. А ці всі байки потрібні лишень, аби зберегти політичне обличчя Кремля.

«Кришовані» політики намагаються усіляко законсервувати цю ситуацію

      — Може, варто досі підтримувати українського виробника, бодай сільського, щоб він зіпнувся на ноги?

      — Не варто було штучно затримувати прихід супермаркетів, плодячи величезні базари. Мотив тоді, 7—10 років тому, був такий самий — нехай підведуться на ноги. Подібне з захистом банків... Звичайно, логіка є, але вже минуло 9 років, а вони і далі продовжують «ставати на ноги». Процес заробляння надприбутків вічний. Варто відстежити як розподіляються кошти на підтримку сільського господарства України, варто подивитися, скільки коштів з цього дістає конкретний селянин, що працює на полі. Ці кошти дістають посередницькі структури, і навіть боротьба за них є предметом політичних торгів. Кошти йдуть не селянам, а відмиваються посередницькими структурами, «кришованими» політиками, які і намагаються усіляко законсервувати цю ситуацію. Варто оприлюднити ці схеми, подібні на газові, на підтримку яких структур і галузей йдуть кошти. Весь світ активно продукує ріпак, аби етанолом розбавляти бензин. Але в Україні, з урахуванням того, що наш бензин дорожчий, ніж у Штатах, цим не переймаються, хоча технології є і навіть інститути є.

      Коли йдеться про глобалізацію села, варто поглянути на стратегічну ділянку дороги Львів-Краківець — це 80 км до кордону з ЄС, а дороги майже немає. Нам перешкоджає власний безлад, а не СОТ. 12-тонний «ТІР» не може подолати дороги від Львова до кордону. Нормальна автострада — це нормальна внутрішня інвестиція, якщо щороку прокладатимуть 250 км і буде жорстке звітування. А всі «українські комбайни» — це закопування коштів, бо в них усе зажди буде «не так». Вони хіба потрібні для відмивання коштів на субсидіях. Долучається і партійна робота з селом — треба ж коштом бюджету наочну агітацію проводити. У нас досі збережено напівфеодальну систему з центром і непрозорими розподільчими механізмами.

«Навіть якщо команда отримала три поразки, — це ж не означає, що варто відмовлятися від світових чемпіонатів»

      — Якщо грандіозних пересторог щодо вступу в СОТ немає, чому ж наша держава вже десятиліття в цю організацію «вступає-вступає»?..

      — Зовнішні проблеми у нас мінімальні, а внутрішніх, крім загальних фраз про захист «виробника», немає. «Собака на сіні» — це найліпше характеризує позицію щодо СОТ наших «виробників»: вони не пристосовані до кон'юнктури ринку, нездатні до нормального ринкового спілкування, функціонують у патріархальному світі. Кожен серйозніший підприємець шукає політичний «дах». І це біда. Ми подібні на Латинську Америку. Не проблема змінити законодавство, чи скоригувати зовнішньоекономічну ініціативу. Проблема — в узгодженні інтересів п'яти-шести кланів, які мають дві задачі — отримати надприбутки і заблокувати іншого. Адже з нашими змінами уряду працює один, а стрічку перерізає другий. Зникає усякий сенс, адже плодами діяльності у наступному політичному циклі користуватиметься колишній противник.

      — Але ж є приклад Грузії і Молдови, котрі від членства в СОТ не збагатіли?!

      — Ми побачимо за пару років, чи це так. Грузії не дають реалізовувати свій потенціал внаслідок зовнішнього тиску і штучно створених відцентрових тенденцій. Але за два роки, коли Грузія поправить свій бюджет за рахунок транзиту нафти і в силовий спосіб розбереться з внутрішніми проблемами, тоді й побачимо. Але ж Грузія і в радянський період не відрізнялась потугою — аграрна республіка, яка продавала цитруси і добре вино. Проте їй не вдасться конкурувати з Чилі, якщо й надалі душити виноград ногами і заощаджувати мільйон на рекламі з Дженіфер Лопес. У Молдови подібні проблеми, плюс незрозумілий придністровський анклав. А конкуренція на ринку за останні роки суттєво посилилася завдяки новим виноробним  країнам — Чилі та Австралії. Зараз до ЄС входить Румунія, і повірте, за пару років, Молдову згадуватимуть у протилежному ракурсі.

      Вступ в СОТ — це як питання, чи варто грати у «Лізі чемпіонів». Навіть якщо команда отримала три поразки, це ж не означає, що варто відмовлятись від світових чемпіонатів. Після низки поразок для власника команди стає зрозумілим, що треба міняти склад, що необхідні тренери світового рівня. А після цього команда заграє. Це не значить, що в «Лізі чемпіонів» такі драконівські правила. Варто замислитись, чому «Металург» шукає іноземного суддю для матчу. Адже як привезли — так одразу команда зіграла внічию.

«Якби німці працювали за українськими сценаріями — це був би продовольчий крах»

      — Чи Україна має з чим виходити на світовий ринок?

      — У цьому півріччі імпортували автомобілів лише на півтора мільярди доларів. Зростання продажу автомобілів маємо у 92%. Якби до нашого споживача вийшли вітчизняні виробники чи іноземні представництва, що працюють в Україні, — це був би плюс. Але в нас досі марять літаками чи космічними програмами. От Корея не має літакобудування, але заробляє на автомобілях. Наша автоіндустрія могла би насичувати не лише власний ринок, але й турецький чи іранський. Могли би працювати на Китай. У нас колосальні агропромислові можливості, адже незабаром в Китаї та Індії харчуватимуться за європейським раціоном. Це означає, що різко зросте потреба у зерні. Якби німці працювали за українськими сценаріями — це був би продовольчий крах. У нас колосальна ніша екологічно чистої продукції, адже у світі готові втричі більше платити за неї. А це сертифікація і шлях до СОТ. Наше сільське господарство працює і так майже без хімії і технологій. Фірма «Нокія» у 60-х роках випускала гумові калоші. А де український мобільний телефон, на який держава виділяла кошти. Візьмімо приклад Ірландії, котра вражає динамічним зростанням економіки, адже на початку 90-х  перебувала в колосальній економічній кризі, а зараз має ВВП на особу не менший, ніж Німеччина. Ринок України практично ненасичений. Незабаром фінансово прокинеться населення українських містечок і сіл, і почне думати про пральні машинки, будматеріали та автомобілі. Тоді матимемо колосальний бум. Але майбутнє українців хочуть й надалі контролювати ті самі олігархічні групи. Вам не видається дивним, що в Україні досі ринок не насичений м'ясом?!

«Після «Озерки» три автобуси можуть приїхати на «Криворіжсталь» чи на «Пепсі-колу»

      — Чи вдасться після вступу до СОТ втримати соціальні гарантії праці?

      — Високу зарплату дають фірми з іноземним капіталом. Вони задають тон, швидкість та визначають розвиткові тенденції в економіці, а не «викуповують» її. І місцеві «князьки» вже змушені грати за правилами. А вони не вміють. Вступ у СОТ став би для іноземних інвесторів чітким сигналом, що немає законодавчих пасток, що «мін нема», що немає внутрішньої політики, притаманної країнам третього світу. Аби не сталося того, до чого додумалися в Індії, — вимагати на перевірку формулу «Кока-Коли». Біда у тому, що в Україні і так немає системи державно-адміністративного апарату, яка би здійснювала цей захист. Китай, котрий практикує щорічні розстріли чиновників найвищого щабля, може собі це дозволити. А ми?! Наша держава не гарантує навіть права власності, бо ж не повинно бути таких-от «озерок». На порядок страшніше для економіки ніж всі міжнародні структури СОТ — повернення рейдерства. Адже після «Озерки» три автобуси можуть приїхати на «Криворіжсталь» чи на «Пепсі-колу». Виробник не повинен боятися, що його захоплять після зміни політичної кон'юнктури. Оце і є захист вітчизняного виробника, а не корупційні преференції в пільгах на оподаткування. А наш, так званий «бізнес», просто працювати не вміє, і досі живе захопленнями, лобіюваннями, кабінетними розв'язуваннями питань та переділами. Ці «бізнесмени» просто бояться, що їх змусять працювати відкрито і цивілізовано.

У блокуванні України є й суто політична компонента, адже синхронізація незабаром перетвориться у гасло «только благодаря Росіі украінцев взялі в СОТ»

      — Чому Росія так випрошує синхронізацію вступу в СОТ?

      — Їй залежить на формуванні вимог до України. От вступив Киргизстан і знайшов боржок за Україною з початку 90-х. От і Грузія зараз каже Росі: їподивимось на вашу сертифікацію наших вин. У Росії побоюються, що подібні претензії виникнуть в України. Візьміть перевірку російськими ветеринарами українських молочних підприємств. Це що за прецедент такий?! Скільки росіяни перевірили підприємств в Італії чи Німеччині, чи може в Китаї? З iншого боку, це російська ментальність — летіти у космос першими. Це ж для них пряма образа, відстати від України. Але ж не можна досі жити ілюзіями, що ми першими «Бєлку» в космос запустили. Порівняймо якість тролейбусів — і стане зрозумілою якість космічних апаратів. Це все одне, аби греки багатіли думкою, що вигадали першу пращу. Від Росії вимагають внутрішнього вирівнювання цін на енергоносії і підписання Європейської енергетичної хартії. Але вже зрозуміло, куди вона рухається: вже піднявся шум, мовляв, на сахалінському шельфі «Шелл» забруднює цінні нерестилища риби, руйнуючи тендітну сибірську природу. Але ніхто не каже, що там виробляють російські інвестори.

      — Які негативи в тому, що Україна, припустимо, потрапить до СОТ на рік пізніше за Росію?

      — Тоді вже будуть жорсткі вимоги з їхнього боку щодо різних сертифікатів, наприклад на сталь, молочну продукцію. А знайти слабкі місця у нашій системі росіяни зможуть, адже мають надто упереджене ставлення до України. Вони будуть якнайдовше зволікати з підписанням українського протоколу, щодня показуючи по ОРТ, «как в двадцатий раз прієхала украінская дєлєгація, і в которий раз украінци не могут правільно оформіть докумєнти». Згадайте, як українські урядовці їздили по російських ветеринарах, приїдуть на домовлену зустріч, а чиновник «у відпустці», чи «відрядженні», тож зачекайте. Незабаром у Росії вибори, і, за їхньою логікою, неможливо, аби російські міністри їздили до Києва домовлятись про поступки для Росії. Тому у блокуванні України є й суто політична компонента, адже синхронізація незабаром перетвориться у гасло «только благодаря Росіі украінцев взялі в СОТ».