Що таке Будинок творчості і наскільки важлива його атмосфера для митців, я знаю не з розповідей. Письменником був мій батько, тож свого часу не раз опинялася з ним у своєрідному раю. Там літераторів не обходили жодні робочі чи побутові проблеми, там їх оточували лише комфорт і чудова природа, а при бажанні — ще й цікаве товариство таких же творчих людей. І коштувало місячне перебування там зовсім недорого, оскільки основну (чи й усю) вартість оплачувала держава. Останнє, безперечно, зміцнювало у поетів та прозаїків відчуття власної значимості для суспільства, тому також сприяло натхненню та продуктивності творчої праці. В таких будинках їм справді суттєво по-іншому думалось, дихалось, працювалось. Ні, я аж ніяк не збираюся ідеалізувати цю частинку радянської культурної дійсності, бо дьогтю при тій порції меду більш ніж вистачало. Але щодо власне будинків творчості, то в новій Україні заміни їм взагалі не знайшлося — ні хорошої, ні поганої. Винятком трохи більше як півтора року тому став незвичайний і найперший у нашій державі приватний Будинок творчості «Потік Ірва». Незвичайний уже тим, що з'явився не десь у традиційній курортній зоні й не поблизу столиці, а в невеличкому містечку на півночі Тернопільщини. А щоб стала зрозумілою вся унікальність цього «притулку муз», насамперед треба познайомити читачів з його господарем.