Про торгівлю людьми i трудову експлуатацію дешевої робочої сили з України та інших східноєвропейських країн у Чехії переговорено вже стільки, що влада цієї країни потрохи почала реагувати на критику. Урядовці замислились: як вибити грунт з-під ніг аферистів і дати можливість українському заробітчанинові контактувати безпосередньо з працедавцем? Або, якщо вже без посередника не обійтися, то як його змусити надати працьовитому іноземцеві з України безпеку, зарплату, необхідні побутові, соціальні, медичні умови і, врешті-решт, легальне перебування та працевлаштування?
Ще 6—7 років тому українських заробітчан у Чехії сприймали винятково негативно. «Всі вони однакові, брудні, агресивні, вічно щось порушують, роботу у нас забирають...», — думали у країні, яка повним ходом йшла до Європи і хотіла позбутися усього, що було пов'язано із спогадом про колишній соцтабір. У 2000 році Чехія, фактично «без оголошення війни», запровадила новий закон про перебування іноземців та візовий режим. Багато українців через це враз стали нелегалами, а чеське МВС смакувало погрози масовими депортаціями та іншими каральними акціями.
Директиви ЄС змусили урядовців зрозуміти хибність такої політики. Та й самі чехи часто перебувають у становищі нелегальних іноземних трудівників у західних країнах. Свій ринок праці новим членам ЄС відкрили лише далекі Великобританія, Ірландія та Швеція. Звісно, до багатшої Німеччини чехам вже давно не потрібні візи, але робота там без спеціального дозволу жорстко переслідується. Чимало жителів Південної та Західної Чехії, наприклад, за 1000 євро, майже вдесятеро дешевше, без усіляких дозволів доглядають за дітьми чи людьми похилого віку в Австрії чи Німеччині. «Ми повинні розуміти проблеми трудових мігрантів», — закликають представники чеських громадських організацій. Головну проблему вони вбачають у посередниках, так званих «клієнтах»: ті, «допомагаючи» заробітчанам виїхати з України до Чехії, часто потім змушують їх важко працювати за половину зарплатні.