Цікаво, що затятий нумізмат зі 40-річним стажем не обмежується показом своєї багатої у прямому і переносному сенсі експозиції для земляків чи гостей приморського міста. Про його приватний музей, до речі, створений на рік раніше від відомчої колекції при Національному банку України, і, відповідно, історію національної грошової одиниці відтепер знають у 60 країнах світу. Статистика проста — Олександр Романович підрахував кількість відвідувань за три роки тримовного сайту музею (www.museum-of-money.org). Для «УМ» він уточнив: найбільший інтерес проявляють до його експозиції (а у нього зібрано практично все, що слугувало і слугує грішми на теренах сучасної України) росіяни, за ними — наші співвітчизники, а замикають трійку, як не дивно, мешканці далекої Австралії. Гривня у колекції пана Олещука посідає чільне місце. Є, звичайно ж, у нього паперові гривні УНР, датовані ще 5 січня 1918 року, новітні монети, викарбувані на Московському монетному дворі у 1995 році, що нині фактично стали раритетом. Проте найбільший інтерес у колег і пересічних відвідувачів музейних сейфів-кімнат викликають сучасні сувенірні гривні. Вони представляють собою своєрідні матриці, пластини зі срібла найвищої проби, «чотири дев’ятки», вагою 4 унції, тобто 124 грами, на яких точно відтворені всі штрихи паперових номіналів — від однієї до 50 гривень. Причому всіх зразків, які були в обігу впродовж цих десяти років, у тому числі й «канадських». Нині в Олександра Романовича є пристрасне бажання обзавестись останнім «дітищем» НБУ — кілограмовою монетою номіналом 50 гривень з нагоди 10-річного ювілею нашої валюти. Задовго до 2 вересня він написав листа голові Нацбанку Володимиру Стельмаху з проханням залишити бодай один екземпляр для Феодосійського музею. Про вартість придбання, звісно ж, не йдеться (за словами нумізмата, стартова ціна ювілейної монети не менше 4200 грн.) — Олещук готовий викласти будь-яку суму. Проте головний наш банкір його дещо розчарував, повідомивши, що весь тираж у 500 екземплярів буде реалізований у день презентації у Києві. Але навіть і у цьому випадку від своєї мети пан Олещук відступати не збирається і, як запевнив, нову гривню для свого музею все одно роздобуде. Мовляв, історична «прив’язка» приморського міста, де 12 разів, починаючи з античної пори і закінчуючи періодом громадянської війни минулого століття, друкували грошові знаки, його до цього зобов’язує.
