Гуманітарний куратор Табачник. Що далі?

10.08.2006
Гуманітарний куратор Табачник. Що далі?

      Першим у післяреволюційному уряді гуманітарним віце-прем'єром став Микола Томенко. Він одразу відзначився кількома скандалами — наприклад, самовільно зініційованою зміною правил відбору на пісенний конкурс «Євробачення» та ідеєю об'єднання 5 державних кіностудій в одну структуру. На цій посаді «діджея» Томенка змінив спокійний  і виважений  В'ячеслав Кириленко, який одразу поставив перед собою чіткі завдання та способи їх вирішення. Нещодавно в ексклюзивному інтерв'ю «УМ» В'ячеслав Кириленко зазначив, що  під керівництвом Прем'єра-«регіонала» працювати не буде. Відтак після формування складу нового Кабінету Міністрів навпроти посади віце-прем'єр з гуманітарних та соціальних питань стоїть ім'я Дмитра Табачника, який уже обіймав її в попередньому уряді Януковича. Відтак перше запитання, яке виникає після призначення його гуманітарним віце-прем'єром сьогодні: як і наскільки зміниться культурна і соціальна політика держави з приходом на таку посаду людини «синьо-білих», а раніше кучмівських поглядів.

 

Віталій Климов, продюсер компанії «Укрмузпромпродакшн», «Далі буде продакшн»:

      «Я особисто знайомий з Дмитром Володимировичем. Він досить ерудований в культурі діяч, і не є апологетом русифікації, як усі про нього думають, усвідомлює, що в країни є схід—захід, державна мова. Нещодавно чув його виступ на телебаченні уже після призначення на посаду віце-прем'єра, отож роблю висновок, що в культурній сфері навряд чи відбудуться якісь серйозні зміни. Так, буде зменшений національний мовний вектор, можливо, політика, де заторкується це питання, виглядатиме лояльнішою стосовно російськомовної аудиторії. До слова сказати, це не так уже і катастрофічно, адже багато російськомовних громадян були, так би мовити, залякані штучно. Але я маю надію, що те, що було зроблено попередниками Табачника на цій посаді, залишиться, а їхні напрацювання пiдуть на користь. Зрештою, і змінити багато чого вже не вийде: дубляж фільмів українською мовою, підтримка українських співаків принаймні в радіо- та телеефірах — вороття назад немає, але що з цими напрацюваннями робити, залежить від майбутнього уряду. Так, скажімо, Микола Томенко ініціював програму підтримки вітчизняних музикантів «Український формат», цю справу продовжив В'ячеслав Кириленко з програмою підтримки «Своя музика» (одним з організаторів якої я, власне, був), а от чи буде продовження? — цікаве питання, я не знаю».

 

Ян Табачник, музикант:

       «Колись дуже цікаво з цього приводу сказав міністр іноземних справ Наполеона Талейран. Він сидів удома зі своїм другом, раптом із вулиці почувся вибух і крики. Талейран сказав: «Ура! Ми перемогли». «Хто це ми?», — запитав його друг. «А це я тобі скажу завтра», — почулося у відповідь.

      Я переконаний, що Дмитро Табачник — дуже розумна людина, я перед ним схиляю голову. І Кириленко був дуже талановитий: мені він подобався і звичайно не викликав того антагонізму, що його попередник Томенко. Навіщо було змінювати одного на іншого? Кожен повинен працювати зі своєю командою. Якби мене покликали навіть на найбільший пост, але в чужому мені уряді, я б теж не погодився. Адже в першу чергу повинна бути співпраця і взаєморозуміння всіх коліщаток влади на всіх її рівнях».

 

Женя Гапчинська, художниця:

       «Мене це призначення ніяк не зачепило і думаю, ніяким чином не відіб'ється на моєму житті в майбутньому. Я ніколи не користувалася благами (приміщеннями для майстерень чи пільгами), які держава подекуди надає художникам, — це все десь проходить паралельно. І моя думка тут така: політики взагалі ніяк не впливають на життя чи тим більше творчий процес художника. І, за великим рахунком, ніколи і ніяк не покращували моє життя — для мене ці всі люди, не в образу сказати, повний нуль.

      Кожен із них, хто приходить на цю посаду, думає не про когось, а починає втілювати якісь свої мрії і уявлення про культуру. За наші гроші і часто відповідно до своїх уподобань чи ще чогось суб'єктивного, ці люди вирішують: повинна бути на Хрещатику така музика чи така, російська чи українська, або, наприклад, займаються переселенням концертів з однієї площі на іншу. Звичайно, якби хтось думав про культуру, то, мабуть, людей, які п'ють пиво на вулиці — коли споюється ціла нація — було б менше».

 

Василь Вовкун, режисер:

      «От коли я побачу ці зміни, тоді буду казати, а зараз я вже втомився очікувати чи прогнозувати! Зазвичай же від зміни доданків сума не змінюється.

      На мою думку, людина не просто повинна прийти в крісло, а запланувати (і проінформувати про це суспільство), чим вона буде займатися. А то хапаються за крісло чи портфель, а стратегії як не було, так і нема. Поки що чітку програму запропонував Іван Дзюба, і на словах — Кириленко, всі інші — просто «обіймали ці посади», стихійно борсалися кілька років. От всі думають, що культура розвивається стихійно, але в цивілізованих державах вона йде по намічених, прогнозованих рейках. А якщо немає запланованої концепції, так і буде: залишковий принцип фінансування, нарікання на культурну недолугість тощо.

      Я, наприклад, живу за програмою, яку сам собі створив. І вимагаю таку ж програму розвитку в культурній політиці. А стосовно векторів, то в державі сталося те, що сталося, — взято певний курс, підписано Універсал... Утім треба оцінювати не персоналії, а їхні вчинки».