«Валютний» сміттєпровід

22.06.2006
«Валютний» сміттєпровід

      У  машинобудівному центрі на півночі Донецької області - 300-тисячному Краматорську відкрився перший у регіоні завод з переробки твердих побутових відходів. Подія, нібито, радісна, проте цей «довгобуд» може не виправдати покладених на нього сподівань.

«Спеццементу» - червоне світло

      Об'єкт вартістю 18 мільйонів гривень зводили багато років, неодноразово переносячи термін пуску в експлуатацію. Передбачається, що на нове підприємство тепер почнуть щодня звозити сміття  не тільки з Краматорська, а й з прилеглих Слов'янська, Дружковки, Констянтинівки.

      Технологія, запропонована для першого сміттєзаводу Донбасу, проста до геніальності. Спецмашини вивантажать свій специфічний вміст на  рухомий конвеєр, а далі працівники в комбінезонах та товстих гумових рукавицях вручну відберуть із цієї маси скло, метал, пластмасу, папір та іншу вторинну сировину, що годиться для подальшої переробки. Уже зовсім ні для чого не придатні залишки на виході лінії спресують, аби захоронити на новому полігоні, обладнаному за всіма європейськими  стандартами.

      Утім спочатку передбачалося, що «твердий відстій» з конвеєра сміттєзаводу передадуть для подальшої утилізації місцевому цементному комбінату «Пушка». Фахівці з промислової екології стверджують, що з побутових відходів може, в принципі, вийти надійний будівельний матеріал, не гірше за традиційний. Але, довідавшись про таку перспективу, активно запротестували мешканці навколишніх міських мікрорайонів, побоючись, що дим із заводських труб отруїть їм життя у буквальному сенсі цього слова. Відтак варіант виробництва дешевого «сміттєцементу» довелося відкласти. 

Без природи та пляжів

      Про утилізацію сміття надійним та екологічно чистим штибом регіон мріяв здавна, бо, крім безлічі індустріальних гігантів, він може «пишатися» нескінченними смітниками, які займають понад  відсоток території. За даними обласного управління охорони природи, на Донеччину припадає більше половини всіх українських териконів та інших відвалів вугільних підприємств. Крім того, тут знайшли останній притулок 40 відсотків викинутих вітчизняними сталеливарними заводами металургійних шлаків і третина золи теплових електростанцій - усього близько 4 мільярдів тонн. До цієї астрономічної купи промислового сміття варто додати 2 мільйони тонн побутових відходів, які щорічно «виробляє» п'ятимільйонне населення області.

      Згідно з даними моніторингу незалежних «зелених» організацій, ледь половину цього сміття ховають за технологіями, які вряди-годи можна назвати цивілізованими. Не дивно, що на Донбасі від навколишньої природи залишилися нині хіба що жалюгідні клаптики. А смітники, що невпинно розростаються, отруюють воду, повітря, землю, та, на додаток, становлять неабияку епідеміологічну небезпеку. Цими днями обласна санітарно-епідеміологічна станція прийняла сенсаційну, навіть як для індустріального регіону, постанову, в якій визнала, що цього літа жодне з кількасот внутрішніх водоймищ Донеччини не є придатним для купання.

«Твоя моя не розумій»

      З огляду на вкрай кепську екологічну обстановку обласна влада активно спонукала мерів чотирьох сусідніх міст  відшукати в місцевих бюджетах кошти для пайової участі в спорудженні Краматорського сміттєзаводу. Це при тому, що основні кошти для об'єкта впродовж років надходили від міжнародної організації ТАСІС (програма технічної допомоги Європейського Союзу, яка здійснює фінансування грантів для передачі «ноу -хау» -Авт.), у рамках проекту «Удосконалення системи керування твердими побутовими відходами в Донецькій області». Європейці, заклопотані нашою екологією, схоже, більше за нас самих,  профінансували переобладнання приміщення на одному із збанкрутілих краматорських  підприємств під лінію утилізації сміття. Потому закупили за 150 тисяч євро особливий «сміттєпрес», інше устаткування. Пізніше виділили 100 тисяч євро на придбання спецавтомобілів, згодом стільки ж коштів пішло на контейнери для роздільного збирання міських відходів...

      Щоразу, виділяючи під майбутній сміттєзавод черговий фінансовий транш, іноземці робили промовисту паузу, мабуть, сподіваючись, що вдячні донеччани нарешті прозріють і оцінять належним чином важливість цього об'єкта для майбутнього своєї малої батьківщини. Так бідолашні й дотягли, за свою кревну валюту, краматорську новобудову до урочистого пуску.

      Проте незалежні спостерігачі стверджують, що «валютний» сміттєзавод уже невдовзі може продемонструвати, на жаль, повну свою  безпорадність. Секрет полягає в кількох істотних деталях, що їх «ухопити» іноземцям, недосвідченим у наших вітчизняних реаліях, справді важкувато. Насамперед, адміністрація нового підприємства вже якось спробувала, заради експеримента, встановити на подвір'ях Слов'янська кількадесят сучасних контейнерів для роздільного збирання пляшок, металобрухту, макулатури. Експеримент зазнав фіаско, бо несвідомі городяни ті ошатні закордонні штучки розкурочили найближчої ж ночі. 

      А найбільший прорахунок - те, що не зважили на таку особливість: побутове сміття задовго до відправлення на завод ретельно перебирають, за своєю давньою звичкою, зграї міських бомжів. Відлучити бездомних від смітника-годувальника не наважується навіть місцева міліція. Ну а після добровільних «санітарів міста» шукати в контейнерах щось придатне до подальшого використання  вже абсолютно  безглуздо.

Вихід навпроти

      Незалежні експерти впевнені, що єдина можливість не загубити ідею цивілізованого збору та утилізації побутових відходів на Донбасі - це передати справу до приватних рук. Як показує досвід деяких українських та російських міст, у приватника і пластмасові коліщата з євроконтейнерів чомусь моментально перестають ночами губитися, і бездомні волоцюги оминають огороджені сміттємайданчики, обладнані в житлових мікрорайонах, десятою дорогою.

      Однак приватний комунальник борсатися в смітті заради екологічної ідеї точно не погодитися, тому потрібно, щоб він угледів у цьому свій потенційний зиск. Отримувати ж доходи в такій специфічній сфері, як свідчать фахівці, можна двома шляхами: або збирати платню з жителів за евакуацію відходів, бо ж відправляти сміття як вторинну сировину на глибоку переробку.

      На жаль, і з тим, і з іншим на Донбасі поки що ситуація складається  практично «ніяка». Ще кілька років тому Донецька обласна рада схвалила комплексну програму використання вторинних ресурсів, запланувавши побудувати низку нових утилізаційних виробництв: з переробки старих автомобільних шин та використаних акумуляторів, з виробництва будівельного матеріалу з битих пляшок («скляна піна») та захисної плівки з викинутих пластикових упакувань тощо. Проте більшість з цих корисних проектів так і залишилася на папері. Місцева влада не підпустила до них зацікавлених приватників, хоча й сама виявилися нездатною реалiзувати їх через брак бюджетних коштів і традиційну пасивність чиновників.

      Не краще справа і з «сміттєвими» платежами населення. Рівень комунальних тарифів й приблизно не дозволяє будь-якій приватній фірмі не те що мати зиск,  а й просто зводити кінці з кінцями в такому бізнесі, як збирання побутових відходів. А підвищувати розцінки місцеві влада не квапиться, побоюючись, що в такому випадку городяни взагалі перестануть платити. І без того рівень комунальних платежів населення на Донеччині не перевищує 70 відсотків.

      «У себе вдома, у Франції,  я віддаю за евакуацію сміття за свою родину з чотирьох осіб приблизно 150 доларів на рік, - зі здивуванням розмірковує екологічний експерт, який консультував Краматорський сміттєзавод, Бенуар Плеж. - У вас же нині виходить за той же період близько 12-13 гривень з людини. Зрозуміло, що  рівень життя в Україні і Франції не однаковий, проте гривня щомісяця - це менше, ніж пляшка пива».

      І справді, хіба занадто велика ціна за те, щоб жити в чистоті та зручності?

Сергій КОРОБЧУК.