У 1991 році до 5-річчя Чорнобильської катастрофи (глобальної за класифікацією МАГАТЕ) вийшов перший звіт ООН про наслідки глобальної катастрофи. Першою була й опублікована в США моя стаття-протест про ненауковість і упередженість висновків цього звіту. Тоді не було досліджене здоров'я ліквідаторів. Час викидів радіоактивних матеріалів з 26 квітня по 6 травня 1986 року автори звіту трактували, як «короткочасний» (!). Десятиденне опромінення накрило своїм чорним крилом планету. Радіонукліди летіли через усю Європу. «Відмітились» вони і в Туреччині, і на півночі Африки, у Бразилії, США, Японії. Фактично це був фарс, а не звіт.
Потім, у лютому 2002 року, на другий звіт ООН (презентація його відбулася у Києві) я знову надала спростування. Цей звіт цинічно відкинув дійсні наслідки Чорнобильської катастрофи, визнав тільки соціально-психологічну напругу (слово «радіофобія» вже посоромилися виголосити) та зв'язок виникнення раку щитовидної залози з радіаційним опроміненням. Несолідно «високим» експертам» посилатися на зниження у населення моральної планки (вживання алкоголю, наркоманія, розбещеність). Чи в багатьох країнах такого гріха немає? Але там не помирають діти від наслідків впливу опромінення, як це відбувається в Україні.
Результати третього звіту викликають у мене вже не обурення, а здивування некомпетентністю тих 100 експертів, котрі були запрошені для надання висновків. Із яким матеріалом працювали ці експерти? Хто їм їх надавав? Де і як проходив заключний «консиліум 100» перед виголошенням діагнозу до 20-х роковин чорнобильського горя Білорусі, Росії та України? Усі мої запитання риторичні, але на них є відповідь ще з 1959 року. Тоді МАГАТЕ та ВООЗ уклали між собою таємний договір про нерозповсюдження даних про наслідки аварій на АЕС на здоров'я людей, якщо ці дані будуть іти всупереч інтересам МАГАТЕ. Нав'язування громадськості думки про безпеку атомної енергетики, про подальший її розвиток у світі та одержання великих грошей на її потреби — ось мета МАГАТЕ. Тому під прикриттям ООН постійно повторюється теза про безпечність малих доз радіації. У пресі навіть з'явився вираз «ООН втомилася від Чорнобиля».
І досі звучать неправдиві дані щодо йодопрофілактики (зокрема, і в останній доповіді). І радіоактивний йод не зник за 8 діб, як про це пишуть деякі «сміливці», а 80 днів він укорінювався у щитовидну залозу своїх жертв. Радіоактивний цезій і стронцій накопичувались у м'язах та кістках, руйнуючи імунну та кровотворну системи.
Ще в 1978 році американський дитячий лікар Хелен Келдикотт попереджала людство про те, що мовчання лікарів із приводу медичних наслідків ядерної технології та радіації призведе до збільшення раку та спадкових захворювань. У 1982 році в Україні були опубліковані дані іноземних авторів про небезпеку радіаційного впливу на стан здоров'я вагітних жінок та дітей, зокрема про народження дітей із вродженими вадами від опромінених батьків. До Чорнобильської катастрофи (1985 рік) академік В.Легасов стверджував, що остаточна радіоактивність після аварій на АЕС із часом стає більш високою, ніж забруднення після атомного вибуху, бо це відбувається за рахунок накопичення довгоживучих радіонуклідів. Аліс Стюарт, із якою я зустрічалася на Міжнародній конференції у Вашингтоні в 1991 році, — фахівець із вивчення впливу малих доз радіації — досліджувала стан здоров'я робітників військового заводу в Ханфорді та жертв атомних бомбувань японських міст і показала, що вплив радіації, отриманий у малих дозах, але за довгий час, призводить до більшого ризику виникнення ракових захворювань, ніж така ж, але одноразова доза. Чи знають про це невгамовні експерти МАГАТЕ? Чи можуть вони зрозуміти, що саме ця небезпека довготривалого впливу малих доз радіації і є тим страшним «хвостом» руйнування атомного реактора, що стимулює виникнення нових випадків важких захворювань? Саме малі дози є пусковим механізмом збільшення кількості хворих людей. А 20 років дії малих доз зробили свою велику чорну роботу.
Наведемо кілька офіційних цифр, до яких дуже прискіпливо ставляться, але вони, на превеликий жаль, правдиві. На 1 січня 2005 року в Україні чисельність громадян, що мають статус постраждалих унаслідок Чорнобильської катастрофи, становила майже 2,5 мільйона, із них — більше 643 тисячі дітей. На забрудненій радіонуклідами території мешкає 524 тисячі дітей — у них спостерігається «букет» хвороб 40-річних. Кількість сімей, що оплакують свого годувальника, смерть якого пов'язана з Чорнобильською катастрофою, — понад 19 тисяч. До 4 тисяч випадків прооперованого раку щитовидної залози — це цифра тільки у дітей і тільки в одній Україні. Зростає смертність населення на радіоактивній території від соматичної патології та новоутворень. Ми живемо не після, а під час Чорнобильської катастрофи!
Наталія ПРЕОБРАЖЕНСЬКА,
голова благодійного Фонду спасіння дітей України
від Чорнобильської катастрофи,
експерт Національної комісії радіаційного захисту
населення України при Верховній Раді України.
