35 миттєвостей Піросмані в Києві

07.04.2006
35 миттєвостей Піросмані в Києві

Повз Нацiональний художнiй музей тепер важко пройти байдуже.

      При всій позитивності проектів «Рік країни X у країні Y» є в цій ідеї й один несправедливо-образливий момент. Оскільки, коли розуміти її занадто буквально,  виходить, що минуло 12 місяців, всі заплановані події відбулися, а далі у відносинах країн X та Y — хоч трава не рости? Грузія та Україна у цій ситуації стоять на зовсім інших позиціях: проекти — проектами, а дружба — дружбою. Днями в Національній опері урочисто й душевно закривали Рік Грузії в Україні. А позавчора в Національному художньому музеї так само урочисто й душевно відкривали виставку всесвітньо відомого грузинського художника Ніко Піросмані. «Наша дружба перевірена роками, і вона триватиме вічно», — доречно зауважив з цього приводу посол Грузії в Україні Григол Катамадзе.

 

Вся надія — на меценатів

      До цього Україна бачила картини Піросмані двічі. У 1931 році пересувна виставка з колекції Національного музею Грузії експонувалася у Харкові, Одесі та Києві. А у 1975-му в Києві презентували виставку робіт Піросмані, що зберігаються у російських музеях. З 6 квітня до 14 травня у трьох залах Національного музею експонуватиметься 35 робіт Ніко Піросмані з фондів Національному музею Грузії.

      Зачинщиком проекту є Григол Катамадзе. Причому нереалізовані спроби привезти картини Піросмані до Києва всі вже втомилися рахувати. Чергове його «а давайте влаштуємо експозицію» підтримали меценати Ігор Воронов та Дмитро Андрієвський. Як розповіли бізнесмени, для того, аби мрія Григола Катамадзе стала реальністю, було витрачено кількасот тисяч доларів. Левову частину бюджету вклали у страхування картин — вони були оцінені у 42 мільйони доларів.

      «Страхували в Україні, перестраховували за кордоном», — розповів Ігор Воронов. І таку пересторогу можна зрозуміти. Не лише зважаючи на вартість полотен, а й через те, що наші страхові компанії з подібними клієнтами працюють нечасто, і говорити про абсолютну надійність тут поки що не доводиться. Директор же Національного музею Анатолій Мельник пообіцяв, що тут із безцінними полотнами нічого статися не повинно. Мовляв, охорона відповідає найсуворішим світовим вимогам, до того ж зовсім нещодавно тут експонувалися твори Гойї, і жодних ексцесів не було.

      Як розповів директор Національного музею Грузії Давид Лордкіпанідзе, київська виставка — перша, куди виїжджають твори після 5-річного «табу» на вивіз із Грузії державних художніх цінностей. Можливо, після України полотна повезуть до Японії чи Франції.

Великий примітивіст та мільйон червоних троянд

      Життя Ніко Піросмані — велика загадка навіть для самих грузинів. Фактів із його біографії залишилося досить небагато: народився у 1862-му, помер хворим жебраком у 1918-му; його картини зібрав і врятував художник Кирило Зданевич... Жив художник-самоук бідно й скромно, працював кондуктором на поїздах, торгував молоком та молочними продуктами. А для малювання використовував найдешевші матеріали — клейонку, жерсть, картон, власноруч приготовлені фарби. Але окрім картин, Піросмані залишив після себе одну красиву легенду. Кажуть, у його житті була історія, дуже схожа на ту, про яку співала Алла Пугачова у своєму шлягері часів розвиненого соціалізму «Мільйон червоних троянд». За легендою, Піросмані закохався у французьку актрису, шансонетку Маргариту. Продав свою крамницю і на всі гроші накупив квітів, якими вистелив площу перед готелем, де вона зупинилася. Щоправда, є й такі, хто у цю легенду вірити не хоче. І я, напевне, з ними погоджусь. Картини Піросмані аж ніяк не вказують на те, що їхнiй автор був таким безнадійним романтиком. «Актриса Маргарита», що начебто присвячена коханій, справді чи не найсвітліше полотно всієї експозиції. Всі інші картини мають значно прозаїчніший сюжет: сільська Грузія, старий Тифліс, городяни, дрібні торговці та ремісники, застілля... Кольорова гама — чорно-коричнева, з мінімальним вкрапленням білого, блакитного, червоного. Кольори Грузії, де заведено носити траур за покійником роду протягом року. А оскільки родини у грузинів досить великі, там родичаються з троюрідними братами та двоюрідними тітками, то траур, особливо жінки, майже не знімали. Кватиркою в іншу реальність для Піросмані були звірі, він їх далеко не всіх із тих, що зображав на полотнах, бачив, але чомусь уявляв з людськими очима...

      Слава до Піросмані прийшла вже після смерті. Тоді художника почали порівнювати з Джотто та Руссо, портрет Піросмані намалював Пабло Пікассо, а його картини експонували в Луврі. 

* * *

      На відкриттi виставки Піросмані побували скульптор Олег Пінчук, режисер Сергій Проскурня, актриса Лариса Кадочникова, а що вже художників поприходило — жодна інша експозиція, що регулярно відкривається в Києві, не збирала й половини такого знаного товариства. Вітання від Президента Віктора Ющенка зачитав Маркіян Лубківський — цей текст, до речі, увійшов до каталогу виставки. Дружини ж президентів Грузії та України, Сандра Елізабет Рулофс та Катерина Ющенко, на відкриття виставки Ніко Піросмані прийшли особисто. Незважаючи на високий статус перших леді, вони не по-офіційному не приховували свого задоволення з того, що з переконаннями пана посла про вічну дружбу, протестовану часом, можна погоджуватися знову й знову.

 

ПРЯМА МОВА

Катерина Ющенко:

      «Цієї виставки ми всі чекали з величезним нетерпінням. У своїй родині про Піросмані я чула дуже багато. Існують легенди, пісні про Піросмані. Але дотепер у мене не було можливості побачити картини цього генія мистецтва. Я дуже вдячна за цю можливість і за можливість показати пані Сандрі та нашим гостям квітучу Тетяну Яблонську, нашого генія. Це не сумний день — кінець Року Грузії в Україні. Тому що Грузія в Україні не закінчиться ніколи. Ми будемо обмінюватися нашим мистецтвом, нашою музикою, даруватимемо все, що маємо найкращого їм, а вони — нам. Бо у нас — надзвичайно багато спільного».

Сандра Елізабет Рулофс:

      «Дякую за вашу велику зацікавленість — я ніколи не бачила так багато фотокореспондетів та журналістів одночасно. Це справді велика подія — виставка Піросмані в Україні після стількох років. Доля Піросмані схожа на долю голландця Ван Гога — обидва бідували, багато і на високому рівні працювали, а ніхто про це не знав. Талант цих художників був по-справжньому визнаний лише після смерті. Дуже дякую меценатам виставки, це справді надзвичайно красивий завершальний акорд Року Грузії в Україні. Маю надію, що до Києва, аби подивитися ці унікальні картини, приїдуть люди й з інших українських міст».