За роки проголошення незалежності України владні телевізійні мужі лише три роки тому згадали про українську діаспору, розкидану по всьому світові. 2003 року почала мовлення «Всесвітня служба УТР» — недолуге дітисько голови Держкомтелерадіо Івана Чижа. Роботою УТР багатомільйонна українська громада жодним чином не задоволена. Крім того, її представники зі щонайрізноманітніших куточків земної кулі вважають, що «Всесвітня служба УТР» просто ігнорує інформаційні запити й інтереси діаспори. Життю українців за кордоном присвячено аж (!) двадцять хвилин на тиждень. Будь-які спроби наших співвітчизників налагодити з керівництвом УТР співпрацю ігнорують. А під час президентської виборчої кампанії УТР відверто ганьбила Україну і своєю брехливою продукцією ображала українців із-за кордону. Наприкінці минулого року представники понад двадцяти українських громад усього світу змушені були направити відкритого листа Президентові України, Голові Верховної Ради та Прем'єр-міністру, висловивши занепокоєння і обурення тим, «що державна телекомпанія, яка створена для забезпечення інформаційних потреб діаспори, насправді використовується як приватний телеканал у виборчих кампаніях окремими особами».

Урозмовах про те, як так сталося, що в Україні Помаранчева революція таки перемогла, а в Білорусі зазнала поразки, прозвучала думка, що в нашій країні таке стало можливим з тієї причини, що тут завжди було дуже сильне дисидентське коріння. Таке сильне, що навіть потужна сталінська машина і послідовники тоталітарних диктаторських ідей не змогли знищити тих, хто заявив про свою незгоду з панівним режимом і про своє право на самоідентифікацію.