Злочин і каяття

21.02.2006

     Факти — річ уперта, і вони свідчать: підліток, вийшовши з виправно-трудової колонії, як правило, знову береться за старе — скоює злочини. Причому вже цілком свідомо. І річ не втім, що йому не хочеться чесно жити і заробляти собі на шмат хліба. Просто на волі (таке вже суворе життя!) він переважно нікому не потрібен, йому немає куди йти й чим заробляти на життя.

      Політика держави стосовно неповнолітніх, які відбувають покарання у спеціалізованих закладах, — складна і неоднозначна. Неповнолітні злочинці потребують значно більшої допомоги фахівців як у межах колонії, так і поза нею, аби в майбутньому підліток назавжди відмовився від кримінального минулого.

      На сьогодні Міністерством юстиції України, канадським Фондом співробітництва та Інститутом соціальної та політичної психології Академії педагогічних наук України підготовлена до затвердження програма з реінтеграції неповнолітніх і молоді, що перебувають у конфлікті із законом. В її рамках передбачається створення спеціальних центрів по всій Україні, які надаватимуть різносторонню допомогу дітям, що відбули покарання у відповідних закладах. Нині йдеться про створення пілотного такого закладу.

      Специфіка майбутнього центру полягає у тому, що малолітні злочинці матимуть змогу отримати в одному реабілітаційному центрі безкоштовну комплексну допомогу, не бігаючи по різних закладах, де допомагатимуть шукати житло, роботу, надаватимуть юридичні, медичні послуги, проводитимуть психологічну роботу з найближчим оточенням молоді, яка перебуває або повернулася з місця позбавлення волі.

      Попри те, як зазначив керівник проекту Олександр Мельников, жодна з установ не зможе вирішити за підлітків їхні проблеми, а тому основне завдання авторів програми — спрямувати на правильний шлях «неправильну» молодь.

      Окрім того, центр надаватиме допомогу не лише дітям, що звільнилися, а й тим, які ще знаходяться на «зоні». Йдеться про спеціальні психологічні тренінги, які на сьогодні необхідні для того, щоб підготувати звільнених до життя на волі. Адже відомі випадки, коли підлітки після дострокового звільнення за кілька днів «вуличних поневірянь» просилися назад відбути свій термін до кінця у колоніях. Бажання повернутися до «рідної домівки» цілком зрозуміле: часто спрацьовує психологічний момент — страх невідомого поза стінами виправних закладів.

      Проблема адаптації до умов на волі, за словами Тетяни Бєлавіної, кандидата психологічних наук, старшого наукового співробітника Інституту соціальної і політичної психології АПН України, дуже поширена серед молоді, що перебуває у конфлікті з законом.

      «Скажімо, в Мелітопольській дівчачій колонії, на одному з тренінгів, ми зіткнулися з проблемою, коли дівчата реально боялися і не хотіли звільнення. Вони лякалися зустрічі з рідними, друзями, які за час їхнього перебування в колонії змінилися, — каже Тетяна Бєлавіна, — аби подолати цей бар'єр, треба змінити світогляд дітей, допомогти їм на першому етапі самостійного життя, яке неминуче за брамою колонії. Адже вони в колонії обмежені у найголовнішому — у свободі».