І вже дехто складає списки страв, які поїдуть на фронт. Бо свято ж!
Треба накрити хлопчикам стіл, щоб вони відчули особливу атмосферу.
Адже у наших традиціях — готувати на свята всього й багато. А ми всі любимо наших захисників і готові везти їм тонни здобної випічки, крашанок, ковбас і всяких інших домашніх смаколиків. Головне слово — ДОМАШНІХ!
Та свята минають, і ті тонни... Ну, ок, уже центнери, хай навіть кілограми зіпсованих домашніх смаколиків військові змушені прикопувати деінде, щоб вони не смерділи.
І вкладені чималі кошти та фізичні зусилля, м’яко кажучи, йдуть коту під хвіст. А робилося ж усе, звісно, з благими і найщирішими намірами. Образливо, правда?
То чи треба на Великдень завалювати фронтовиків пасками? Як вони самі ставляться до таких передач? Чи повезуть і цьогоріч волонтери «пасхальні кошики» на схід? «Україна молода» вивчала питання.
Великодні передачі краще замінити донатами
— На війні круто є поїсти домашніх смаколиків, — говорить командир групи аеророзвідників Solovey 116-ї Полтавської окремої бригади територіальної оборони Ігор Скляр. — Польова кухня, звісно, пасок не випікає, але на свята завжди готує щось смачненьке. Однак Різдво й Великдень — це особливе харчове навантаження на бійців (усміхається). Бо страви у тих обсягах, які кожен підрозділ отримує від волонтерів, з’їсти неможливо. Десять пасок на роту — це нормально, на пару днів вистачить.
На жаль, каже Ігор, не всі волонтери дослухаються до прохань бійців не привозити на фронт святкових страв у неміряних кількостях. Буває, хтось один із військових висловиться щодо паски на Великдень, як його почують десяток волонтерів, і їхнього пориву не зупинити.
На запитання, чим краще замінити великодні страви, командир аеророзвідників не задумуючись відповідає:
— Нам дуже потрібні люди! Це наша найгостріша потреба. Бо ми, особливо ті, хто добровільно воює з 24 лютого 22-го року (а багато хто, як і я, є учасниками АТО), вже потомилися. Хочеться, щоб між бойовими виходами було більше часу на відпочинок. Щоб було кому нас підмінити...
Військовослужбовець Андрій Олефіренко з Полтави, підрозділ якого нещодавно вийшов з-під Авдіївки, називає інші нагальні проблеми:
— Нам завжди потрібне пальне для транспорту. Потрібні кошти на ремонт машин, медичні засоби для поранених. Це життєво необхідно! Хоча, коли волонтери запитують про потреби, ми зазвичай відповідаємо: «Не треба нічого». Ну от як просити їх придбати нове баггі для вивезення поранених з поля бою, яке коштує 30 тисяч євро? На жаль, наше нещодавно ворог знищив... Цим військових має забезпечити держава, але це довга справа, бо волонтери діють набагато оперативніше. Зброя теж дуже потрібна, але питання теж не до цивільних.
За словами Андрія, сьогодні армія далеко не та, якою вона була на початку війни. Пригадує, коли він починав у 2014-му воювати в добробаті, то для них великим щастям було, коли волонтери привозили шкарпетки, труси, зубну пасту... До машини шикувалася велика черга, але на всіх не вистачало. Ті, хто залишався без нових трусів, заздрив тим, кому вони діставались.
Зіпсовані без холодильника вареники.
— Нині держава досить непогано забезпечує ЗСУ всім необхідним, — продовжує військовий. — Продукти свіжі, якісні. А до тих, які привозять волонтери, є пересторога. Якщо за день-два їх не з’їли, тоді вже навряд чи вони безпечні до вживання. Та й свят як таких у нас немає. Навпаки, у святкові дні наші болотні «друзі» люблять влаштовувати посилені обстріли й провокації, тому ми перебуваємо у підвищеній бойовій готовності.
Ще Андрій зауважив, що хлопці потребують якісних енергетиків типу кола, фанта, спрайт. І ніколи не відмовляються від якісних енергетичних батончиків, виготовлених з горіхів, чорносливу, кураги тощо з додаванням меду та інших натуральних продуктів.
Головне, щоб не були надто солодкими. Під час бойових виходів це просто знахідка: поживні й мало важать. І це потрібно щодня, не лише на свята.
«Я вас дуже прошу: не витрачайте свій час і гроші даремно!» — звертається через фейсбук військовослужбовець Олексій Коновалець.
У 2022 році на Великдень ми базувалися під Запоріжжям. Я дуже добре запам’ятав, скільки посилок через Нову пошту від волонтерів чи просто від знайомих ми тоді отримали — близько 30 величезних ящиків.
Ми їх роздавали іншим підрозділам, віддавали біженцям та проїжджаючи через блокпости. Але щоразу, коли ми когось пригощали, нас пригощали у відповідь.
Бо виявлялося, що у всіх тих пасочок — нереальна кількість і ніхто не знав, куди їх дівати. А посилки все везли і везли... І виходило, що наші 30 ящиків ніяк не зменшувались!
А де зберігати таку кількість продуктів: вареники, крашанки, ковбаси, коли холодильник якщо і є, то один? Через 2-3 дні ці ящики перетворились на велику проблему. Все почало швидко псуватись.
Коли випічки небагато: поласували — і досить.
До чого все це я? Дорогі волонтери, наші рідні, якщо ви передаєте їжу для ЗСУ, то впевніться, що вона дійсно потрібна. Ми не голодуємо! Так, нам хочеться смачненького і домашнього, але не в такій кількості.
Запитайте у військових, може, ті гроші, які ви витратите на готування смаколиків, буде ефективніше передати на підрозділ чи просто задонатити благодійним фондам — «Повернись живим», Сергія Притули, «Госпітальєрам» тощо. Бо «викидати на смітник» ваші старання, час і гроші дуже не хочеться, а фізично з’їсти це неможливо!».
Хлопці не помирають на війні від того, що їм не вистачає капусти, квашених огірків і холодцю
Волонтери, з якими нам вдалося поспілкуватися, також за те, щоб витрачати ресурси ефективно.
— На мою думку, раціональніше пустити кошти на озброєння, аніж на продукти, — переконана голова найпотужнішої в Полтавській області громадської організації «Полтавський батальйон небайдужих» Наталія Гранчак.
— Звісно, хочеться, щоб хлопці відчули святкову радість, насолодилися сповна пасками, яйцями, ковбасами... Це те, що створює атмосферу й дозволяє психологічно відчути свято. Проте з досвіду знаю, що велика кількість продуктів, яку відправляють на схід напередодні Великодня, коли вже висока плюсова температура, псується ще на під’їзді. Кому потрібні ці рекорди — відправити на фронт 10 чи 20 тисяч пасок? На що це впливає за великим рахунком?
Утім більше мене вражають навіть не ковбаса, крашанки чи паски, а олів’є, яке роблять відрами за сотні кілометрів від місця бойових дій. Вживати його просто небезпечно! Тому я слабо уявляю ефективність таких кроків. І не бачу жодної потреби цілеспрямовано везти «вагонами» на фронт атрибути Великодня.
«Полтавський батальйон небайдужих» завжди заробляє кошти на святковій випічці під конкретні замовлення підрозділів...
— Ось уже роками біля Свято-Успенського собору ми продаємо паски, які випікають наші волонтерки та містяни, яких ми просимо підтримати цю благодійну акцію. Домовляємося про великодню випічку також із підприємствами.
Потім паски освячуємо й продаємо, а зібрані кошти віддаємо на потреби ЗСУ. Цю акцію я називаю круговоротом пасок у природі. Адже люди, які приходять до собору, можуть купити й залишити їх для бійців, а ми тоді їх відправляємо під конкретні запити підрозділів. Тоді впевнені, що випічка не зіпсується. Це набагато продуктивніше, ніж витратити купу грошей на харчі, які або зіпсуються в дорозі, або будуть викинуті бійцями, бо їх неможливо з’їсти.
Минулого року, наприклад, за п’ять днів таким чином «Полтавський батальйон небайдужих» назбирав 220 тисяч гривень на квадрокоптер для групи аеророзвідників Solovey. Це була наша спільна акція з Агентством з організації і проведення заходів у Полтаві «Містохаб». Воно, продаючи паски в різних точках міста, зібрало близько 700 тисяч гривень і придбало на них тепловізійну камеру.
Як зупинити некотрольований процес відправки святкової їжі на фронт? От ви дуже правильно робите, що пишете про цю проблему. Можливо, прочитавши матеріал, люди задумаються над тим, що це нераціонально, що це даремно витрачені гроші. Мудрість має переважати над популізмом в ухваленні будь-яких рішень.
Адвокатка Юлія Кулик із волонтерської групи «Три Юлії» разом із жителями Дніпра та Котелевської громади Полтавської області підтримують бійців ЗСУ, зокрема і продуктами харчування. Так от, вона говорить, що минулого року був лише один запит від хлопців, які попросили саме пасочки, бо не мали можливості десь їх узяти.
До відправки на передову готові.
— Наша команда ніколи нічого не передає без узгодження. Все, що кладемо в посилки, напряму погоджуємо з військовими, тому вони такі різні за наповненням, — розповідає Юлія. — На жаль, є волонтери, які просто везуть усе підряд, не питаючи взагалі у військових, чи є в цьому потреба і в якій кількості. Тому й пропадає багато продуктів.
Цього року, за словами жінки, ще ніхто з воїнів не просив доставити їм паски.
Відома волонтерка з Лубен, директорка благодійного фонду «Довіра та допомога» Оксана Кумонок категорично проти продовольчих передач на фронт.
— Ви що, серйозно? Хлопці помирають на фронті від того, що їм не вистачає капусти, квашених огірків і холодцю? — риторично запитує вона. — Я розумію, коли везуть на фронт щось толкове і як бонусом — шматочок м’ясця чи щось солоденьке. В межах розумного. Але коли дивлюся, що цілий бус везе хтозна-куди вареники-пиріжечки, салатики і таке інше, мені стає не по собі. Бо я не бачу логіки в тому, щоб гнати авто за тисячу кілометрів, витратити на його заправку понад 150 літрів палива, що обходиться в понад 10 тисяч гривень, аби порадувати військових домашніми смаколиками.
Мені доводилося бачити ті купи зіпсованих продуктів...
Краще купити паливо хлопцям, колеса на машини чи задонатити на ремонт їхньої техніки.
На початку повномасштабної війни, коли було важко з логістикою, то справді доводилося часто їздити на фронт, щоб доставити багато чого необхідного. Зараз ми їдемо на схід лише тоді, коли відвозимо придбане авто або забираємо звідти розбите, щоб тут відремонтувати.
Наш фонд уже давно відправляє посилки «Новою поштою». Абсолютно безоплатно! Волонтерам пошта надає такі бонуси. І практично в усіх хлопців є можливість виїхати в ближнє місто, щоб забрати посилку з поштомата в будь-який час доби. Це ж значно дешевше — економить час і кошти. Всі щасливі й задоволені.
