Сергій Ковальов двічі — на початку 1990-х — ставав депутатом російського парламенту (ВР і Держдуми). У січні 1994 р. його обрали першим Уповноваженим із прав людини РФ. Активна й послідовна антивоєнна позиція Ковальова, різка критика на адресу Кремля, виступи за мирне врегулювання чеченського конфлікту призвели до того, що в березні 1995-го Державна дума усунула його з посади омбудсмана.
За місяць Сергієві Адамовичу виповниться вже 75. Він — колишній дисидент, «шістдесятник», в'язень брежнєвських таборів — має великий авторитет у значної частини демократичної російської інтелігенції. Водночас численні прихильники «державного» і «прагматичного» підходу до проблеми прав людини в Росії вважають його необгрунтованим ідеалістом, чия безкомпромісність принесла суспільству більше шкоди, ніж користі. А російські націоналісти називають Ковальова одним із головних ворогів нації — головним чином, через його послідовне «західництво» в царині права й політики, прихильність до класичної ліберальної теорії, заперечення «путінщини» та ідей «особливого російського шляху».
Нині Сергій Ковальов (до речі, уродженець Сумщини) — лідер російського товариства «Меморіал», голова Фонду академіка Андрія Сахарова. В Україні він дуже часто знаходить «віддушину» для висловлення своїх поглядів. Наш діалог, організований за сприяння Антикорупційного комітету «Межа», стосувався передусім останніх конфліктів між Києвом і Москвою та перспектив двосторонніх відносин.

Як заклинання лунає з вуст керівника Радбезу Анатолія Кінаха та деяких чільних вітчизняних дипломатів теза про те, що після «маякової війни» все буде вирішено полюбовно на українсько-російських переговорах. Пристрасті навколо маяків, які, всупереч численним рішенням кримських судів, Росія не бажає повернути Україні, ніби затихли до 13 лютого — Дня святого Валентина, на який заплановане засідання українсько-російської комісії щодо Чорноморського флоту. Традиційно «братня любов» між Києвом і Москвою дозволяє Міністерству оборони Росії порушувати українське законодавство, зокрема закон про допуск іноземних військ на територію України. Нагадаю, що будь-які перемовини Москва часто використовує для затягування часу не на користь Україні. Так, у середині 90-х, затягнувши переговори про розподіл флоту, Росія встигла підняти на більшості кораблів та флотських баз радянського ЧФ свої триколори. Об’єкти й кораблі, віддані тоді Україні, були розграбованi росіянами буквально «до ручки»: де не вдавалося «демонтувати» двері — вибивали дверні ручки і т. п. Пізніше, в період «розвинутого кучмізму», навіть підписані з позиції сили і на вигідних для Москви умовах Базові угоди щодо флоту між РФ та Україною не виконувалися.