Прем'єр-міністра в його кабінеті захищає ікона «Умягчение злых сердец». (Фото авторів.)
«Тут усе залишилося так, як було й до мене. Я не змінював майже нічого», — говорить Юрій Єхануров, показуючи журналістам «УМ» свій робочий кабінет пiсля закінчення нашого інтерв'ю. «Що, й «жучки» теж залишилися?» — запитуємо напівжартома. «Та мене це абсолютно не хвилює. Якщо хтось хоче — хай слухає», — так само, майже серйозно, реагує глава нового уряду. Тобто до перспективи власного касетного скандалу він ставиться байдуже.
Кабінет на 7-му поверсі великий, світлий. Меблі — зi світлого полірованого дерева, крісла — в такій самій тональності, з ледь жовтуватою шкірою. Така фактурна гама дісталася Єханурову від Тимошенко, а Юлії Володимирівні — від її попередників на посту Прем'єра.
На відміну від кабінету Президента Ющенка, де купа речей еклектично поєднана під ідею української старовини й антикваріату, тут усе казенно й скромно. На столі для нарад — лише пляшки з водою, нашою «Росинкою» і французькою «Пер'є». Якби не новорічна смерека у півтора людськi зрости біля телевізора та невелика композиція з іграшок на журнальному столі — була б майже цілковита аскеза. Авжеж, надто часто змінюються господарі цього кабінету, щоб оздоблювати його на роки.
Юрій Іванович показує нечисленні особисті речі, які він приніс до цього приміщення. Ось на стіні картина з сільським пейзажем — «це Петриківка, вона мені про роботу на Дніпропетровщині нагадує». На столі — невеличкий портрет у рамці, «він завжди зі мною» (при ближчому розгляданні виявляється, що це Антон Чехов, а не дружина Олена чи ще хтось із рідних). А ще в кутку, по ліву руку від Прем'єра, стоїть на підставці велика ікона. Єхануров підходить і, придивляючись, читає напис збоку від Богородиці з немовлям: «Умягчение злых сердец». «Це щоб від енергії злих людей трохи захищатися», — каже Юрій Іванович із натяком на певну категорію відвідувачів.
У кутку з іншого боку — бюст Тараса Шевченка на високому постаменті, поруч на стіні, біля «Петриківки», — невеличкий портрет Президента Ющенка.
За спиною в того, хто сидить за робочим столом, — така собі різьблена стінка з того ж світлого дерева. У ній — двері до вже відомої всім кімнати відпочинку, тієї самої, де стояла знаменита розкладачка Юлії Тимошенко. «Та вона там стоїть і досі! — дивує нас зізнанням Єхануров і додає: —Але ж ніхто на ній ніколи не спав. То все була показуха...» — «І ви на неї жодного разу не прилягли?» — «Та ні. Я вам так скажу: чоловік повинен спати вдома».
«У Оксани Караванської колекція була присвячена УПА?» — перепитала я після показу в перший день UFW в кількох людей. «Не знаю, а чому ти так вирішила?» — відповідав дехто. «Щоб не було зайвих запитань, я хочу чітко сказати: моя колекція присвячена Українській Повстанській армії, — це були перші слова Караванської на пресконференції після показу. — У моді стиль «мілітарі», а на якому ж іще матеріалі його можна зробити в Україні?» >>
Приводом для нашого інтерв'ю стала розгромна стаття в «УМ» під назвою «О панно Інно, панно Інно», яка вийшла на початку травня і викривала всі недоліки національного відбору на конкурс «Міс Всесвіт». Проводили його канал «Інтер» і найвідоміша учасниця конкурсів краси від України Олександра Ніколаєнко, а переможницею стала 20-річна Інна Цимбалюк — тендітна модель, студентка Поплавського, скромна дівчина, дочка заможних батьків. Рецензію журналіста «УМ» на цей проект юристи каналу «Інтер» назвали «замовною статтею», яку підготували й оплатили конкуренти пані Ніколаєнко. До речi, батьки Сашi читають «УМ», а в Iнни за нашою газетою регулярно слiдкує бабуcя. Хоча в нашої газети й гадки не було, що матеріал можна сприймати в такому світлі. Погодившись подати думку «протилежної сторони» на життя-буття вітчизняних красунь, ми запросили Сашу та Інну в редакцію, де й поспілкувалися на різноманітні теми. Вийшло, здається, цікаво, місцями навіть гостро й ексклюзивно. Чи були дівчата цілковито щирими — судіть самі. І враховуйте при цьому, що в індустрії конкурсів краси та в модельному бізнесі — свої канони. І хай там як, а 23 липня ми всі вболіватимемо за скромну худорляву панну Інну, яку — вже натреновану й підготовлену — повезе на конкурс «Міс Всесвіт» у Лос-Анджелес її сувора «дуенья», ненабагато старша панна Олександра... >>
Василь Кощинець став першим цивільним керівником загальноукраїнської «колючки» трохи менше року тому. Його досить важко застати в робочому кабінеті, адже весь час він або перевіряє виправні установи i спілкується із засудженими, або проводить численні наради, конференції, колегії. Він залюбки радиться з іноземними колегами, які після зміни керівництва країни відвідують Україну значно частіше. Особливо ту її частину, яку суспільство ніби й не помічає, бо вона знаходиться за високими парканами i бачить небо через клітину грат. А тим часом закриті установи якось непомітно стали відкритiшими, як для громадськості, так i для міжнародних експертів. Не робить таємниць з того, що відбувається на «зоні», i сам пан Кощинець. Тим більше, що лише за півроку йому вдалося дізнатися про справжній стан речей у кожній установі. Про всi ці «таємниці» він розповів у ексклюзивному інтерв'ю «Україні молодій». >>
«Ця виставка готувалася до Різдва вже не вперше, — розповідає Василь Васильович. — Через конкурсний відбір пройшли роботи майже двох тисяч засуджених. Тут ви бачите 260 унікальних робіт різного жанру — різьблення по дереву, чеканки, картини, ікони, які вже високо оцінили мистецтвознавці і представники церков. Деякі засуджені після звільнення навіть стали професійними іконописцями». >>
Перше, що приємно вражає в Міністерство культури і туризму — вільний вхід, тепер в кабінети державних чиновників від культури можна потрапити без перепон — охоронець не заборонить вам переступити поріг Франка, 3. «Ще хочу встигнути зробити пандус для інвалідів», — каже нинішній міністр Ігор Ліховий. У «відкритості» міністерства є й одна приватна історія — навесні минулого року нинішнього міністра Ігоря Ліхового охорона не пропустила в установу, хоча він і домовлявся про зустріч із Оксаною Білозір. Пікет працівників цирків у той день завадив зустрічі з пані міністром і народній артистці України Раїсі Недашківській. «У нас навіть є така історична фотографія», — каже пан Ліховий. До речі, стосунки з цією установою у нинішнього міністра непрості — два роки тому культурне начальство звільнило його з посади генерального директора Нацiонального шевченкiвського заповiдника в Каневi, через суд він поновився, але осад і таке інше...
«Що перевезли в новий кабінет?» — запитую для початку розмови у мiнiстра культури i туризму. «Ось фотографію син зробив цікаву — бюст Шевченка і поруч комп'ютер, і картини Івана Марчука. Але це не мої, він дав, щоб повисіли, прикрасили ці стіни». Поза диктофоном Ігор Дмитрович сказав ще таку фразу: для мене було дуже важливим, коли я погоджувався стати міністром, що ми «однієї крові», як у «Мауглі», з цими людьми: з Президентом, Прем'єр-міністром ми говоримо однією мовою. Цікаво й те, що «однієї крові» з міністром виявилися і його діти, донька — фахівець із музейної справи, син вчиться на спеціальності «економіка культурних установ» в Унiверситетi культури. >>
У статусі головного міліціонера України Юрій Луценко прийшов на зустріч із журналістами «УМ» уже вдруге. Але це інтерв'ю особливе одразу за кількома ознаками. По-перше, після набуття чинності політреформи урядовці набрали нової ваги. По-друге, на носі вибори, і керівникові МВС є що розповісти про їх обставини та цікавих «фігурантів». По-третє, на чолі Міністерства внутрішніх справ Луценко стоїть уже рівно рік, тож є привід підбити деякі підсумки. Двогодинна розмова, за словами самого міністра, пролетіла, мов одна мить. «Польовому командирові» Майдану, веселунові й баляндраснику Юрію Луценку здалося, що цього разу i він, i «УМівці» мало жартували. Висновок: пан Юрій за рік помітно змінився — він сам визнає, що вже майже став міліціонером. Тож і журналісти «допитують» його з «пристрастієм», як фахівця, а не як колишнього колегу. >>
