Чтиво для цінителів у памперсах

      На очі українській видавничій еліті Олена Рубановська зі своїм первістком — розмальованим зшитком під назвою «На добраніч» — потрапила в 2003 році під час роботи Львівського форуму видавців. Вона не мала власного стенду, тому, використовуючи добрі стосунки з директором «А-Ба-Би-Га-Ла-Ма-Ги» Іваном Малковичем, знайшла прихисток біля експозиції цього видавництва. «Відвідувачі мало не зачіпалися за мій столик, — пригадує пані Олена, — і з подивом брали до рук незвичний витвір. Перша реакція — регіт. Я ледь не образилася, а потім зрозуміла, що сміх цей — доброзичливий. Здивовані люди переважно запитували: «Це що — портфелик чи памперс?». Ні, люди добрі, відповідала я, — це книжечка для малюків. У світі такий вид друкованої продукції — звичне явище. Тепер він не буде диковинкою і в нас».

      Iдеєю створити серію книжечок для маленьких українців віком від шести місяців до трьох-чотирьох років (до цього чомусь не доходили руки в успішних вітчизняних видавців) випускниця Львівського поліграфічного інституту, дитяча художниця Олена Рубановська переймається давно. Очікувала, що хтось займеться перспективним проектом, а вона запропонує свої розробки. Однак час спливав, і ніхто не хотів за це братися. Очевидно, не вірив у комерційний успіх дивної ідеї — робити книжечки-іграшки з натуральної тканини і нетоксичних фарб. Тоді в Олени увірвався терпець, і вона зрозуміла, що простіше відкрити власне видавництво і робити те, що хочеться, ніж переконувати когось, що це — вкрай необхідна реакція на виклик часу.

      «Взагалі виник конфлікт мого і їхнього бачення вигляду дитячої книжки, — зізнається підбурювачка видавничих традицій. — Не можна обмежуватися стандартними формами, яких малюки, між іншим, не терплять і не виявляють до них жвавого інтересу. Адже дорослі бачать, що маленькі діти можуть захоплено гратися навіть звичайною кришкою від каструлі. А м'яка податлива книжечка, природно, їм більше до душі, ніж традиційна паперова, а тим паче — з твердими обкладинками».

      Добре, що Оленин намір упав на благодатний грунт братової підтримки. Кирило, фаховий адвокат, відразу зрозумів, що ідея варта зусиль, і запропонував юридичний супровід проекту. Якби не Кирило, стверджує сестра, то перший «Кашалот», що «заплив» у передгір'я Карпат, сконав би, не досягнувши зрілого віку. На щастя, цього не сталося. З назвою видавництва підсобив редактор відомого літературного журналу «Четвер» Юрко Іздрик. На прохання Олени придумати щось несподіване Юрко як справжній брендмейкер запропонував аж 12 оригінальних назв. Після двогодинних дискусій зупинилися на «Кашалоті» — дружелюбному багатотонному китові, який пускає симпатичні фонтанчики, фільтруючи десятки кубометрів води для вгамування апетиту нехижацьким способом — в меню океанського велетня переважає планктон.

      Отже, набравшись, як сама каже, позитивної злості, Олена взялася заповнювати неосвоєну в Україні видавничу нішу. Зіп'ястися на ноги допоміг грант міжнародного фонду «Відродження». Та весь нетиповий видавничий цикл довелося вибудовувати власноруч. У розвинутому індустріальному світі вже давно забули про таке явище, як технологічний бар'єр. Там автори дитячих книжок можуть реалізувати найфантастичніші ідеї, комбінуючи з різними матеріалами — тканиною, деревом, пластмасою та всілякими електронними пристроями. Видавництво «Кашалот», звісно, не в змозі застосовувати передові технології, тому у виготовленні своїх незвичайних книжечок змушене робити ставку передусім на ручну працю, що значно здорожчує кінцевий продукт і перетворює його певною мірою на річ, доступну далеко не всім малюкам України. Не кожен батько зважиться викласти тридцять, а то й більше гривень за цікавий і корисний, але не завжди співвідносний зі щоденними витратами подарунок своєму малюкові.

      У малюків, до рук яких потрапляє диво-книжечка, за спостереженнями пані Олени, не виникає, на відміну від дорослих, запитання: «Що це таке?». Вони без сторонньої підказки, зі знанням справи розгортають обтягнуті тканиною м'які сторінки, відкривають клапани та застібки, розв'язують шнурки. Дітки бавляться і водночас вчаться читати, рахувати, застібати неслухняними до пори до часу руками гудзики та виконувати інші важливі для майбутнього дорослого життя рухи.

      За три неповні роки діяльності «Кашалот» видав шість книжечок — «На добраніч», «Я люблю татка», «Їде поїзд», «Йдемо в гості», «Ранок у бабусі» та «Різдво у Вифлеємі». Останній витвір побачив світ цьогорічної осені. Творчий потенціал видавництва зазвичай складається з двох особистостей — на пані Олені тримається графіка та дизайн, на Анні Кирпан — коротесенькі тексти. На певних етапах долучаються педагоги та психологи.

      На моє прощальне запитання, чи комфортно диковинному «Кашалоту» жити в сучасних вітчизняних економічних реаліях, пані Олена, не вдаючись до традиційних нарікань бізнесменів, спромоглася на оптимістичну відповідь: «Українським малюкам як громадянам європейської держави ми дали такі ж м'які книжечки-іграшки, які мають їхні ровесники у розвинутих країнах. Тепер мусимо йти далі. Відкрию лише краєчок таємничої завіси — нині ми розробляємо кілька книжечок нової серії, адресованої малятам віком від шести місяців до одного року. Сподіваюся, що їм сподобається».