Федерація «від Ахметова і Януковича»

      Останні заяви Віктора Януковича та лідерів Партії регіонів про радикальну зміну форми державного устрою України, яка передбачає перехід до федеративного устрою нашої країни, залишилися поза увагою громадськості. Головна теза пана Януковича полягає в тому, що «федеративна реформа дасть Україні покращення життя всіх громадян, наблизить владу до людей і підвищить її рівень відповідальності».

      У публікації про федеративний устрій голови Луганської обласної ради Віктора Тихонова (№ 8 у виборчому списку Партії регіонів), розміщеного на офіційному сайті ПР, використовується і моє дослідження «Історія української Конституції». Враховуючи цю обставину та той факт, що професор, доктор наук Віктор Янукович закликав до публічної дискусії навколо питання федеративної реформи в Україні, маю намір зробити кілька зауважень щодо цього питання.

      Як відомо, в сучасному світі федеративних держав налічується небагато (близько тридцяти). Головний принцип федеративного устрою — визнання суб'єктами федерації суверенітету, наявність у них власних конституцій, парламентів, урядів, певних відмінностей у судових системах, символіки (герб, прапор, гімн) тощо. Тому для переходу до федерації потрібно буде прийняти нову Конституцію України — оскільки нинішня затверджувалася для унітарної держави. А для цього, в свою чергу, потрібні згода двох третин парламенту та затвердження на всеукраїнському референдумі. Потрібно буде також ухвалити та внести зміни до кількасот законів, насамперед у сферах бюджетної політики та місцевого самоврядування.

      У «Федеративній Україні» обласні ради стануть законодавчими зборами, обласні адміністрації — урядами, а Верховна Рада України — двопалатною (для представництва інтересів суб'єктів федерації). Таким чином, після зміни державного устрою в Україні існуватиме мінімум 25 урядів, сформованих відповідно до 25 конституцій, 25 парламентами, які реалізовуватимуть 25 самостійних політик. А двопалатна Верховна Рада замість ухвалення життєво важливих для суспільства законів (у сфері, наприклад, пенсійної реформи) буде опікуватися затвердженням конституцій Житомирської чи Миколаївської областей.

      Усе це потребуватиме не лише фантастичного збільшення кількості чиновників, а й суттєвого зростання витрат на проведення федеративної реформи та утримання державного апарату як у Києві, так і на місцях.

      Не менш важливим є те, що створення 25 чи 27 «нових» парламентів в Україні потребуватиме і закріплення особливого статусу новоспечених «народних депутатів Полтавщини, Донеччини...». Якщо раніше депутати обласних рад (а чинний закон дозволяє мати у складі обласної ради до 200 депутатів) працювали на громадських засадах, то з підвищенням статусу цих рад до рівня локального парламенту вони, очевидно, потребуватимуть і пільг на рівні депутатів Верховної Ради — грошове утримання, високі пенсії, надання житла та, найголовніше, конституційне (а не лише законодавче) закріплення депутатської недоторканності.

      У цьому питанні Янукович та його команда якраз послідовні — адже саме поширення недоторканності для депутатів місцевих рад і було однією з ключових умов підписання лідером Партії регіонів відомого меморандуму з Віктором Ющенком. Можна лише уявити, скільки колишніх бізнесменів із «непростим минулим» (на кшталт Ріната Ахметова) з'явиться у нових парламентах України.

      Що ж виграє від цього пересічний громадянин, чи стане влада, як обіцяє Янукович, «ближчою до народу»? Чи можна буде говорити про відповідальність влади, її підзвітність громадянам, якщо народ обрав Президента України чи Верховну Раду, а на місцях повнотою влади володітимуть зовсім інші сили?

      У державах з усталеними традиціями федералізму ця проблема вирішується завдяки досягненню консенсусу політичних еліт щодо основних напрямів державної політики, активній участі громадян у громадському та політичному житті, структурованої партійної системи, усталених демократичних традицій. В українських же реаліях це призведе до ускладнення системи влади, розбалансування системи управління країною, автономізації регіональних кланів та в перспективі — розколу України.

      Неприхований інтерес до ідеї федералізації України виявляють і певні російські політичні кола. Так, сумновідомий депутат російської держдуми, директор Інституту країн СНД Костянтин Затулін у працях свого інституту неодноразово заявляв щодо доцільності стимулювання федералізації України: «Целесообразно стимулировать федерализацию Украины. И необходимо стремиться к тому, чтобы эти субъекты федерации постепенно вступали в СНГ». Із наступних заяв партії Ахметова—Януковича стає зрозуміло, що побажання російських колег щодо «вдосконалення» державного устрою України не залишилися поза увагою «регіоналів».

      Як бачимо, «донецька команда» за останній рік пройшла серйозну еволюцію — від поділу України на три сорти до її розділення на 25 «князівств». Напевне, політтехнологи, які в свій час підказали кандидату в президенти Януковичу поділити Україну на три сорти (адже не є секретом, що бігборди з такою інформацією розміщувались за сприяння влади Кучми—Медведчука—Януковича), тепер підказують лідеру Партії регіонів нову ідею — зробити з нашої унітарної країни федеративну, що можна розглядати як більш витончений формат розколу України.

      Доля «федеративної України» за умови реваншу Януковича буде незавидною. В «удільних князівствах» пануватимуть місцеві бізнесмени, які, користуючись недоторканністю, стануть практично безконтрольними. Таким чином, ціна федералізації України — розпад і дезінтеграція системи влади в Україні та остаточне зрощення її з криміналітетом на місцевому рівні, чим характеризувалася раніше система управління в Донецькій області.

      Цікаво, що прихильниками федералістських ідей були класики української політичної думки, зокрема Михайло Драгоманов та Михайло Грушевський. Однак їхня позиція стосувалася не лише федеративного устрою України, а й федералізації тодішньої Росії. Теоретикам сучасного українського федералізму варто нагадати, що на той час навіть федерація у складі Росії розглядалася як неабияке досягнення. А частини України у творах того ж Драгоманова є окремими суб'єктами федерації у складі... Російської держави.

      Чи не готує Янукович таку ж долю і для регіонів нинішньої України?

Микола ТОМЕНКО,

кандидат історичних наук.