Пірати ХХI століття

08.12.2005
Пірати ХХI століття

Анатолiй Баронiн.

      Драматична епопея із захопленням сомалійськими піратами судна «Панагія» під ліберійським прапором і з українським екіпажем довго тримала у напруженні громадськість. Після повідомлення про завершення переговорів і звільнення моряків та роль у цьому РНБО, Міністерства закордонних справ, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки України та інших відомств ми спробували зняти завісу таємності з деяких епізодів цієї справи. Зокрема, звернулися за коментарями до  Олександра Скрипника, речника Служби зовнішньої розвідки України, про важливу роль якої згадувалося у офіційних повідомленнях.

      — Служба зовнішньої розвідки України через свої закордонні можливості забезпечувала постійне надходження інформації про розвиток ситуації із заручниками, відпрацьовувала можливі варіанти їхнього звільнення, — повідомив він. — Було оперативно відстежено шлях слідування судна з пункту його відправки, зібрано інформацію щодо обстановки у районі захоплення, про особливості діяльності піратів біля берегів Сомалі та міжнародну практику визволення заручників у цьому регіоні. Через  можливості розвідки здійснювалася відповідна робота серед авторитетів сомалійських племен із метою недопущення будь-яких насильницьких дій стосовно членів екіпажу. Крім цього, було налагоджено контакти з впливовими представниками східно-африканських країн, які готові були підключитися до залагодження справи у разі провалу основного варіанту переговорів із представником судновласника. Вживалися й інші заходи, спрямовані на вирішення цього питання, однак з урахуванням специфіки діяльності зовнішньої розвідки про них ми детально говорити не можемо.

 

      Втративши надію почути якісь захоплюючі історії в стилі Джеймса Бонда від офіційного представника спецслужби, редакція вирішила обговорити ці ж питання з ветераном зовнішньої розвідки України, полковником запасу Анатолієм БАРОНIНИМ, який у 60—70-ті роки був резидентом радянської розвідки у африканських країнах Гані, Нігерії та Ліберії і з позицій нинішнього статусу може дозволити собі більше свободи у висловлюваннях.

      — Анатолію Вікторовичу, чи були під час вашого перебування в Африці випадки піратства щодо радянських суден?

      — Якщо подивитися на карту, то стане зрозуміло, що всі країни, де мені довелося працювати, розташованi в районі Гвінейської затоки. У часи колоніального правління пірати там нерідко навіть зупинялися для відпочинку після вдалих нападів. Так склалося, що під час мого перебування інцидентів із радянськими суднами не траплялося. А от дещо пізніше, коли я вже працював у Москві в Першому головному управлінні КДБ СРСР і здійснював кураторство цього ж регіону, подібні випадки стали траплятися часто. Напади не тільки на радянські, а й інші судна відбувалися біля берегів Нігерії, Камеруну, Гани, Берега Слонової Кістки (нині — Кот-д'Івуар), Ліберії, Сьєрра-Леоне. Але, на щастя, були лише спроби, однак жодного захоплення нашого судна тоді, наприкінці 70-х — початку 80-х, не сталося. Справа в тому, що наші моряки ефективно застосовували оригінальний спосіб протидії: у місцях можливої висадки вони намотували на борт оголений дріт і під час появи піратів пропускали по ньому електричний струм високої напруги. Згідно зі свідченнями очевидців, результати були вражаючими у прямому і переносному сенсі, а у піратів навіть з'явився забобонний страх від цього.

      — Як ви оцінюєте результати визволення «Панагії» з піратського полону?

      — Однозначно це є успіхом усіх задіяних в операції відомств.

      — Чи можливий був силовий варіант звільнення?

      — На мою думку, у подібній ситуації такий варіант має розглядатися як останній, і вже після того, як вичерпано всі мирні шляхи. При цьому необхідно враховувати норми міжнародного права, а також добре знати психологію і менталітет місцевих жителів, особливо тих, хто займається розбійним промислом, тривалий час проживаючи в країні без реальної влади. У такій обстановці людське життя, і своє власне також, для багатьох із них не становить великої цінності. Тому пірати, дізнавшись про силовий варіант звільнення і відчувши якусь небезпеку, запросто могли вбити заручників, вивезти частину з них вглиб території, затопити судно. Навіть задля того, щоб іншим не кортіло подібне робити згодом.  Одним судном менше, одним більше — для них це не принципово. Мені самому довелося бути свідком чотирьох державних переворотів, стояти під дулом автомата Калашникова в комендантську годину перед міцними темношкірими хлопцями з освітою в три класи. Якби не офіцер, що вчасно з'явився і зумів прочитати записи в дипломатичному паспорті і зрозуміти, хто я, то за мить у хлопців палець на спусковому гачку не здригнувся б.

      Сьогодні для сучасних піратів захоплення суден — це засіб існування, це їхня професія. До того ж я переконаний, що вони мають у своєму складі високоосвічених фахівців, які вчилися у престижних вищих навчальних закладах Радянського Союзу і Європи і які стоять на вахті в піратських таборах біля сучасних радарів і локаторів, спеціалізуються на переговорних процесах, на супроводженні банківських операцій, тому з цим явищем потрібно боротися спільно на міжнародному рівні.

      — Анатолію Вікторовичу, розшифруйте зрозумілою мовою, що стоїть за загальними фразами про те, що «через можливості розвідки здійснювалася відповідна робота серед авторитетів сомалійських племен» «було налагоджено контакти з впливовими представниками східно-африканських країн».

      — Зі своїми колегами на цю тему я не спілкувався. У той же час із позицій свого минулого професійного досвіду можу лише передбачити, що представниками української зовнішньої розвідки, які працюють або мають якісь зв'язки в цьому регіоні, було задіяно всі можливості в урядових, правоохоронних, бізнесових колах для збирання необхідної інформації, пошуку каналів виходу на ватажків племен і піратів, які могли приймати рішення. Крім цього, у таких випадках терміново піднімається вся інформація про співвітчизників, які колись вчилися у наших навчальних закладах, окреслюється коло тих, хто на сьогодні має якийсь вплив і авторитет у своїй країні, добре ставиться до нашої держави, робляться спроби залучити їх до процесу врегулювання. Збирається інформація про посередників у переговорах, про сильні і слабкі сторони, можливі поступки. У цей час активізуються контакти з партнерськими спецслужбами з метою залучення їхніх можливостей. Іншими словами, робиться те, що повинна робити розвідка кожної країни в даній ситуації. Для широкого загалу ця робота непомітна і ніколи не афішується, але нерідко саме інформація розвідки стає головною під час остаточного прийняття рішення. Думаю, що так було і цього разу.

      — Які уроки, на вашу думку, необхідно винести з цієї ситуації?

      — Я вважаю, якщо ще не зроблено, то потрібно невідкладно вивчити і виписати всі гострі, больові, проблемні питання, які можуть спіткати Україну, суб'єктів її зовнішньоекономічної діяльності і громадян за кордоном —  це морські пірати, терористи, випадки з арештом літаків, суден, рахунків, переховуванням злочинців тощо. І довести всю необхідну інформацію з відповідними пропозиціями до тих, хто має приймати рішення на державному рівні. Це слід зробити для того, щоб вчасно вживати потрібні заходи запобіжного характеру і не скоювати помилок.  Тоді, можливо, менше доведеться витрачати зусиль і коштів в авральному порядку. А ще стосовно конкретної ситуації слід завжди пам'ятати мудрі слова «залізного канцлера» Німеччини Отто Бісмарка: «Ніколи нічого не починайте, не маючи в нижньому ящику стола альтернативи».

Олександр ЛІСОВИЙ.
  • 82% членів Американської торгівельної палати в Україні вважають боротьбу з корупцією пріоритетом №1 для України

    Результати дослідження сприйняття корупції в Україні серед членів Американської торговельної палати показують, що бізнес, на жаль, наразі не спостерігає суттєвого прогресу у боротьбі з корупцією, однак сподівається на покращення ситуації у 2016 році. >>

  • Україна і семеро гігантів

    Для проведення свого чергового саміту лідери країн «Великої сімки» (а точніше, господиня заходу, Німеччина) обрали справжній райський куточок. Мальовничий замок Ельмау, неймовірної краси краєвиди Баварських Альп, чисте гірське повітря з гіркуватим присмаком цілющих трав, мелодійне калатання дзвіночків на шиях флегматичних альпійських корів... Ну як працювати в такій розслаблювальній атмосфері? >>

  • Шлях через Україну

    Лідери «Великої сімки» не лише говорили про Україну на саміті в Баварських Альпах — дехто з них туди й поїхав «транзитом» через Київ. Окремо варто наголосити на візиті прем’єр-міністра Японії Сіндзо Абе — першого в історії двосторонніх відносин між нашими країнами. >>

  • Дружнє плече на шляху до ЄС

    Сьогодні в Ризі стартує саміт програми Європейського Союзу «Східне партнерство». Уже відомо, що про скасування візового режиму з ЄС для України на цьому саміті не повідомлять — наша держава не встигла виконати й половини пунктів Плану дій з візової лібералізації (ПДВЛ), необхідних для надання безвізового режиму. >>

  • Кордони для «Лікарів без кордонів»

    Держдума Росії ухвалила законопроект про «небажані» в Росії іноземні та міжнародні неурядові організації. Згідно з документом, ідеться про неурядові організації, які «створюють загрозу основам конституційного ладу РФ, обороноздатності країни та безпеці держави». >>

  • Кому мінімум, кому — банкрутство

    Немає сумнівів, що Євросоюз є корисним для його членів міждержавним утворенням. Але навіть у дружній родині конфліктів не уникнути. Європейська Комісія розпочала процедуру проти Німеччини за порушення союзного закону про мінімальну оплату праці. >>