Війна поміж «робін гудів»

16.11.2005
Війна поміж «робін гудів»

(РЕЙТЕР.)

      Стрільбу з лука із самого початку вважали «гоноровим» заняттям. Як вид спорту стрільба почала розвиватися у Великій Британії з її віковими традиціями, і, скажімо, три століття тому англійці забороняли на полях для стрільби з лука грати у гольф, який, мовляв, відволікає лучників від шляхетної справи. Утім таке піднесене ставлення до цього виду спорту залишилося у минулому. Принаймні в Україні, де останні п'ять років панує далеко не джентльменська атмосфера у федерації лучників. Як визнають фахівці, цей вид спорту не надто публічний, тож весь негатив вихлюпнувся лише тепер.

Повернення тирана

      «Для того, щоб спортсмен виробив певні навички, тренер часом іде на примус. І коли цей примус переходить у свідомість спортсмена, тоді він матиме змогу реалізувати всього себе. Якщо за свою працю отримуєш нагороду — вдячний і тренерові-тирану», — так свого часу окреслив своє кредо Віктор Сидорук — перший чемпіон СРСР, чемпіон світу та Європи, екс-тренер союзної збірної. Саме він у 2000 році підхопив важелі керування із рук багаторічного президента Федерації стрільби з лука України, визнаного авторитета в цьому виді спорту Івана Сайка. Після Олімпіади в Сіднеї мало хто заперечував проти аргументів на користь Віктора Васильовича — він як тренер привів збірну Іспанії до «золота» Олімпіади-1992, а італійців — до «бронзи» Атланти-96. Секрети успіху Сидорука теж нікого не насторожували. П'ять років тому Сидорук як наставник іноземців розповідав: «Я поставив у дуже жорсткі рамки президента федерації і спортсменів. Президент керував лише мною, бо для спортсменів уже я був президентом. У мене не виникало проблем із фінансуванням, слово тренера було законом. В Україні з цим не так просто: поряд із точкою зору головного тренера — безліч інших думок, напрямів, «доброзичливців». Багато часу забирають зайві дискусії. Моє завдання — дати спортсменам все, але й вимагати від них максимального результату! Так щодо мене повинен поводитися й Держкомспорт. Але чого може вимагати керівництво, якщо воно мені нічого не дало?..»

      Ніхто тоді чомусь не замислився, чому Віктор Сидорук після десятирічних «мандрів» повернувся в Україну, де йому явно не могли забезпечити таких умов, як у теплих країнах Заходу? А, зауважмо, в Італії він своїм одноосібним керуванням досяг того, що спортсмени заволали про допомогу й попросили звільнити їх від «деспота». І тамтешня федерація врахувала бажання громадян своєї країни, але позбутися жорсткого українця вдалося лише після судової тяганини. «Ех, не вдячні вони тренерові за результати»,— подумав Сидорук і повернувся на Батьківщину. Відтак із грудня 2000 року він є президентом Федерації стрільби з лука України та головним тренером національної збірної.

      Не варто зараз розводитися про результати «медалемісткого» виду спорту за п'ятирічний період. По-перше, «авторитет» приїхав не на порожнє місце — традиції нашої школи стрільби з лука відомі. А по-друге, ніякі досягнення не виправдають сваволі, погроз і жорстоких учинків, що межують із криміналом. «Італійський урок», схоже, не став повчальним для «президента всіх лучників України». Більше того, наш «герой», схоже, побачив, що і в рідній країні можна влаштуватися не менш вигідно, ніж за кордоном. При цьому за спортивний результат можна не турбуватися, адже, за Сидоруком, «що можна вимагати від мене, нічого не даючи?».

Як перетворити федерацію на суб'єкт підприємницької діяльності?

      Перед тим як навести факти «заробітчанства» пана Сидорука в нібито небагатій федерації, зауважимо, що за статутом цієї громадської організації, повноваження президента ФСЛУ і президії було вичерпано ще 23 грудня минулого року. Конференцію тоді не провели через  політичний «форс-мажор» — Помаранчеву революцію. Що й не дивно, якщо зважити на цікавий нюанс: віце-президентом Федерації стрільби з лука був народний депутат від СДПУ(о) Нестор Шуфрич, якому свого часу виділили цю «корочку» за обіцянку допомагати вітчизняним «робін гудам». Але звітно-виборчу конференцію Сидорук відкладав з місяця на місяць, щоб утримати свої позиції і одноосібно готувати українських лучників до Олімпіади-2008. А Вікторові Васильовичу, між іншим, уже 68 років.

      Заслужений тренер України Олександр Ніколаєв розповідає: «Нас, тренерів, обурює, що одна людина узурпувала всю владу.  У Сидорука хворобливе самолюбство, він є конфліктною людиною».

      Костянтин Школьний, нині — наставник лучників, свого часу підписав листа від спортсменів молодіжної збірної СРСР, аби від них забрали тренера-деспота Сидорука. Той добре це запам'ятав, і «травить» Школьного вже 30 років. Скажімо, Школьний привіз на турнір «Гран-прі» у Сопот (Польща) команду з блочного лука. Сидорук написав протест, щоб українську команду зняли, а спортсменів дискваліфікував на півтора року. Взагалі новий підрозділ стрільби з лука — «блочники» — не є олімпійським, але з нього проводяться чемпіонати світу та Європи. Однак Сидорук заявив, що цього виду спорту в Україні не буде. Як видно, через те, що Школьний є тут авторитетним фахівцем, а Сидорук на «блоці» багато заробити не зможе.

      Ось, скажімо, як Віктор Сидорук збільшив свої доходи на Олімпіаді-2004: перед поїздкою в Афіни він включив себе у число особистих тренерів двох лучників, з якими насправді не працював. Мета — одержати премію у разі здобуття медалей «своїми» вихованцями — була успішно реалізована.

      Віце-президент Федерації стрільби з лука Києва Сергій Ніфантьєв на конференції, яка все ж відбулася у два заходи (до цього ми ще повернемось), відкрито заявив, що Віктор Сидорук перетворив ФСЛУ на суб'єкт підприємницької діяльності. По-перше, закупівля матеріально-технічної частини (луків, наплічників, рукояток тощо) і її розподіл ніде не задокументовані. Тому не «сходиться» кількість інвентаря, який надійшов у федерацію від спортивного відомства, з тим, що було розподілено на місцях. Шлях спонсорських переказів вирахувати ще складніше. Приміром, залишаються питання, де поділися 100 тисяч гривень, які федерації готівкою передав уже покійний голова «Ощадбанку» Ігор Плужников — соратник Шуфрича по СДПУ(о)? На тлі таких «розподілів» мобільний телефон за 2000 гривень, який Сидорук придбав для себе за кошти федерації, — просто дрібничка. А ось зацікавленість правоохоронних органів повинен викликати рахунок від одеського приватного підприємства «ВВ-Індустрія» (№17 від 26.03.04) на суму 195 тисяч гривень, які «Укрспортзабезпечення» переказало за знаряддя для стрільби з лука. Скажімо, рукоятка фірми «Хойт» без податку на додану вартість оцінена в 2812,39 грн., із ПДВ — у 3375 грн. Тобто, за цінами на той період, — 562—635 доларів. При цьому реальна ціна цієї рукоятки — 400 доларів! І так за всіма 11 позиціями рахунку, що призвело до переплати за стрілецький інвентар десятків тисяч гривень.

Багатостраждальна конференція

      Ще минулого року тодішній голова Держкомспорту Микола Костенко одержав листа, який підписали 11 тренерів зі стрільби з лука. У ньому було прохання розглянути питання про заміну на посаді головного тренера збірної Віктора Сидорука. З десяти пунктів претензій відзначимо такі: комплектування складу збірної не обговорюється і не затверджується на тренерській раді; не дотримується сам принцип відбору; незадовільний виступ в Афінах пояснюється грубими, непрофесійними прорахунками головного тренера; Сидорук не знаходить спільної мови з особистими тренерами спортсменів і використовує посадове становище для їхньої заміни  у списках на тренерів збірних; розподіл матеріальної частини, яку придбано за кошти Держкомспорту, та спонсорської допомоги не є прозорим для членів федерації; не обговорюється календарний план заходів. А ще — головний тренер узагалі не може бути керівником федерації.

      На засіданні президії ФСЛУ з цього приводу більшість фактів, наведених у листі, названо такими, що не відповідають дійсності. Але Сидорук і Ко пообіцяли розширити коло особистих тренерів, яких викликають на навчально-тренувальний збір. Крім того, Віктор Васильович заявив, що не балотуватиметься на посаду президента федерації на черговій звітно-виборчій конференції.

      Утім подальші події довели, що свого слова «жорсткий і справедливий» дотримуватися не вміє. Бо до 23 вересня, коли нарешті (із 9-місячним запізненням!) було зібрано конференцію ФСЛУ, команда Сидорука підготувала сценарій, який не був реалізований лише завдяки своєчасному зверненню лучників по допомогу до Мінмолодьспорту. Львів'янин Віктор Михайленко просто спробував оголосити заздалегідь сформовані президію та ревізійну комісію, але юрист профільного міністерства та начальник департаменту олімпійських видів спорту встигли пояснити очевидні протиріччя цих кроків законам про громадські об'єднання та статуту ФСЛУ. Після протестів було обрано рахункову комісію та головуючого, через що Сидорук і  Ко вже не могли сфальсифікувати конференцію. Після того ж, як з'ясувалося, що не всі обласні делегати мають відповідні повноваження, було вирішено взяти паузу, дати лад  документації  й продовжити конференцію за місяць.

      Ті, хто хотів зберегти при владі Сидорука, мали намір використати цей час для включення у списки потрібних делегатів. Але, як розповів «УМ» Сергій Ніфантьєв, «ставлення Віктора Сидорука до спортсменів як до бігових коней, котрі принесуть йому на фініші призові, викликало зворотну реакцію громади лучників». У підсумку більшістю голосів президентом ФСЛУ було обрано Валерія Булка — першого заступника голови ЦР «Динамо» («за» — 25), Сидорук отримав 15 голосів, а ще один — дворазова чемпіонка світу з Чернівців Тетяна Мунтян. По-новому обрали й президію, де одне місце залишилося для головного тренера збірної, якого мають призначити у грудні, коли завершується контракт Віктора Сидорука.

      «Фініта ля комедія»? Далебі. Як часто буває в наших спортивних федераціях, після виборів з'явився привід для судового вердикту. Віктор Сидорук відмовився віддати новообраному керівництву ФСЛУ печатку федерації. Після цього Валерій Булко запропонував передати всі атрибути «влади» в Національний олімпійський комітет. На що Сидорук відреагував позовом до суду з проханням визнати звітно-виборчу конференцію ФСЛУ нелегітимною.

      Нещодавно подібна історія нібито завершилася у Федерації гімнастики. Тільки Віктору Сидоруку, на відміну від Стелли Захарової, доведеться йти не просто проти більшості, а й пояснювати, як і де розподілялися громадські гроші.