Цей текст з'явився через брудну футболку з написом «Україна молода». Точніше, через те, що її забруднило. Але — по черзі.
Львівський книжковий форум. Хто не був там ні разу, уявіть лабіринти стелажів із великою кількістю книжкових новинок. До кожної треба підійти, помацати, деякі купити. «Після такого книжкового «лапання» — як правило повний наплічник книжок. Цього разу в мене були ще й чорні руки — так, наче ходила ними по підлозі палацу Потоцьких. Бруд я помітила запізно. І встигла випацькати тією фарбою (а це була саме друкарська фарба) свою футболку, носа і навіть протерти нею очі. Як я вимивала їх у готелі «Львів», інша історія. Але після неї мені стало цікаво: чи контролює хтось в Україні поліграфічну якість художньої книжки? Зрештою, чи можна про таку якість говорити взагалі?

Ім'я Павла Чучки — гумориста, власника єдиної в Україні корчми-музею «Деца у нотаря» та автора Міжнародного фестивалю гумору «Карпатський словоблуд» давно вже стало легендарним на Закарпатті. Відомий він і в Україні як лауреат конкурсу сатири «Золота ратиця». Його книжки, писані закарпатським діалектом, мають найвищі тиражі в області, їх знають також у Києві та Львові.

Для початку — факт, озвучений генеральним директором МКФ «Молодість» Андрієм Халпахчі. Нічого особливого у ньому немає, але в контексті сучасної кінореальності він виглядає так, наче його «висмикнули» із якогось роману письменника-фантаста. Виявляється, за радянських часів другою за активнiстю наповнення державного бюджету — після виробників горілки та інших високоградусних напоїв — була кіногалузь. Власне, хто пам'ятає ті благословенні роки, — фільми продукувалися сотнями, сеанси у кінотеатрах йшли один за одним, глядацькі зали були заповнені вщерть — погодиться з тим, що так воно, мабуть, і було. Зробити перший крок до такого з усіх боків приємного стану речей вирішив перший «Кіноринок «Молодість», який працює у кінотеатрі «Баттерфляй-Ультрамарин» з 26 по 29 жовтня.