Заповідна зона

27.10.2005
Заповідна зона

На цій дільниці видобувають торф. (Фото автора.)

      В Україні, яка є найбільшим транзитером енергоносіїв до Європи, ще не скоро у віддалені села прийде блакитне паливо. Глибинка Черкащини останніми роками особливо потерпала від нестачі тепла. Не доводилося розраховувати навіть на такий традиційний у цих місцях спосіб опалення, як торф'яні брикети. Утім віднедавна жителів сіл і селищ втішає добра новина: місцевий завод у селищі Ірдинь Черкаського району, який виробляв їх упродовж 80 років і тривалий час перебував у занепаді, відроджується. Нове дихання отримав цей торфовидобувний завод несподівано для багатьох. Адже, за словами директора державного підприємства «Черкаситорф» Олексія Куліша, тільки за один рік тут набрали 2 мільйони 400 тисяч гривень боргів, і це при товарообігу у 800 тисяч. Здали на металобрухт навіть унікальну парову електростанцію, собівартість кіловата електроенергії якої становила всього 8 копійок. Ця станція могла б забезпечувати потреби не лише самого підприємства, а й усього селища Ірдинь. Окрім цього, звідси вивезли 25 кілометрів залізниці, кілометр якої коштує півтора мільйона гривень. Зрештою, й сам завод став непридатним для експлуатації: на ньому 20 років не проводили ремонту, і його несучі конструкції перебували в аварійному стані.

      Аби відновити підприємство, спочатку склали план його реконструкції. Документ розглянули в обласній та районній держадміністраціях і схвалили. Насамперед подбали про розрахунки з кредиторами і ремонт залізниці. Водночас встановили нове обладнання, перекрили 600 квадратних метрів даху і налагодили роботу на дільниці з видобутку сировини, придбавши трактори. Зрештою, про відродження «Черкаситорфу» заговорили за межами області. Хоча спочатку, коли звідси телефонували колишнім споживачам, то вони щиро дивувалися, мовляв, а хіба ви працюєте? А у відповідь їм казали приблизно таке: «Паливний брикет у нас тепер високої якості. Нині він є кращим в Україні». Якщо потрібна докладніша інформація, то її радо надає сам директор. Він і розповість про калорійність, зольність та міцність своєї продукції. До речі, на підприємстві зросла продуктивність праці: якщо раніше на заводі виробляли упродовж зміни 72 тонни брикету, то тепер — 120 тонн. «Але роботи попереду багато. Виробництво досі є трудомістким, і ми на межі рентабельності», — зазначає директор.

      Від свого заснування торфовидобувний завод існував за рахунок бюджетних коштів, й про економію ресурсів ніхто тут не дбав. Тому тут важко звикали до ринкових умов праці. Траплялося, що на площі, де, за економічними підрахунками, можна було упродовж доби видобувати 600 тонн торфу, його видавали «на гора» у втричі меншому обсязі. Отож вирішили організувати роботу в дві зміни, замовити нове обладнання для прокладення дренажів, і нині це завдання постійно виконують. Виникали проблеми з фахівцями. Скажімо, коли придбали нові трактори, виявилося, що нікому сісти за їхнє кермо. Трактористів не залишилося. Отож керівництво ДП «Черкаситорф» оголосило тендер на заміщення посад механізаторів, і тепер привозить на роботу працівників із сусідніх сіл. Ці люди достатньо заробляють як для глибинки.

      Основний покупець брикету — населення. Постачають його в села не тільки Черкаської, а й Кіровоградської області. Потужність «Черкаситорфу» згодом збільшать до 30 тисяч тонн брикету на рік. Це якраз той мінімум, яким завод може забезпечити свій регіон. Проте місцевий ринок розрахований на значно більші обсяги цієї продукції, — скажімо, 50 — 60 тисяч тонн. Цю планку може бути подолано, якщо вдасться повністю реконструювати завод. Директор каже, що цього року на підприємстві змогли створити 24 нових робочих місця. «Черкаситорф» має намір наступної весни ввести в експлуатацію нову дільницю. За словами Олексія Куліша, глибина родовища у деяких місцях сягає трьох метрів, отож видобуток торфу дається досить важко: торфовище осушують, щогодини перекачуючи звідси 7500 кубів води. Але це не зупиняє заводчан, тим паче що мають напрацювання щодо інвестицій. Запас сировини на сусідній дільниці обіцяє забезпечити завод роботою на 25 років уперед.

      Якщо справи підуть так, як задумано, то вже незабаром директор ДП «Черкаситорф» спробує реалізувати ще один проект — рекреаційний. Річ у тому, що навколо селища Ірдинь, — а це неподалік Черкас, — є дуже мальовничі, грибні місця. До того ж, дільниці, де свого часу було вибрано торф, перетворилися на озера, повні риби. У навколишніх лісах водяться олені, лосі, дикі кабани, косулі, живе кілька колоній бобрів, є навіть норки. Тими місцями, які нагадують справжній заповідник, прокладено залізницю, якою тепловози підприємства возять сировину на брикетний завод. Олексій Куліш не без пістав вважає, що якогось вихідного дня немало черкащан, а може, й киян, не відмовилися б у вагончиках проїхати тим маршрутом.