Хто правіший?!

22.09.2005
Хто правіший?!

Дональд Туск, Лех Качинський.

Троє негренят сиділи за столом...

      25 вересня у Польщі — парламентські вибори, котрі за важливiстю не поступаються президентським, адже уряд формується залежно від їх результатів. Нинішні парламентські перегони набули незвичайної гостроти через те, що Польща прощається з правлячими «неокомуністами» — Союзом лівиці демократичної (СЛД), шикуючись «a droit», себто праворуч. Відходить у минуле ціла доба, втілював котру Александр Кваснєвський.

      Минулі вибори 2001 року стали тріумфом СЛД, поразкою правих сил і активізацією популістів — католицьких радикалів-антиєвропейців з «Ліги польських родин» (ЛПР) і скандального польського різновиду Жириновського — Анджея Леппера з його політпроектом «Самооборона».

      На нинішніх виборах пророкують перемогу правих сил двох різновидів — консерваторів і лібералів. Гостроти додає і те, що вперше у незалежній Польщі майже одночасно, за два тижні по парламентських, відбудуться вибори президентські (перший тур 9 жовтня, другий, якщо такий знадобиться, — 23-го).

      Провідниками найрейтинговіших партій і кандидатами в президенти є Дональд Туск вiд «Громадянської платформи»(ГП) і мер Варшави Лех Качинський вiд «Права і справедливостi» (ПiС). (Хоча формально головує у партії його брат-близнюк Ярослав Качинський). Вони ж вестимуть партії на парламент. Третій претендент, Влодзімєж Цімошевич, як повідомляла «УМ», минулої середи зійшов із забігу, не витримавши шквалу звинувачень у корупції та брехні. Цією капітуляцією він поставив СЛД під загрозу не подолати п'ятивідсотковий бар'єр. Партійці найбільше дорікають Цімошевичу тим, що він не почекав десяти днів до парламентських виборів, адже потому міг би спокійно зійти з дистанції. Відмова Цімошевича, спровокована гучними скандалами, означала визнання провини й остаточно переламала лави лівиці. Водночас голова Сейму усвідомлював безперспективність свого кандидування — його рейтинг стрімко впав.

      У кампанії боротьби за народні голоси Цімошевича намагалися подати поміркованим, таким собі скромним «польським заєдуном Литвином», єдиний хто здатен «врятувати» Польщу від «крайніх радикалів». Палкий прихильник Цімошевича письменник Юзеф Хен застерігав: «Пани Туск і Качинський, найправдоподібніше, матимуть більшість у Сеймі і свій уряд... Тому нам потрібен Влодзімєж Цімошевич як президент, як противага перетворенню Польщі на ігрище параноїків, фанатиків, ненависників. Польщі потрібна саме ця людина, для якої передусім — інтереси держави». Навіть передвиборчим гаслом висуванця СЛД було «Хай поєднає нас Польща», щоправда, нічні дотепники не лінувались дописувати на бігбордах «з коритом». Так звані «прості трударі» випещеного маршалка Сейму не любили.

      Згідно з останніми опитуваннями, проведеними соціологічною службою ОВОР цієї неділі, ГП набирає 34,5 % , ПіС 28,6%. Крім цих лідерів, подужати п'ятивідсотковий бар'єр удалося би таким партіям, як «Ліга польських родин» (8,9%), «Самооборона» (8,6%) і СЛД (6,7%). Дещо відрізняється опитування проведене «Газетою виборчою» 17 вересня, згiдно з яким ГП діставала 32%, ПіС — 27%, «Самооборона» — 12%, ЛПР — 10% і СЛД — 7%.

      Отже, у будь-якому разі коаліція «Громадянської платформи» та «Права і справедливості» дістала би більше половини голосів підтримки і близько двох третин мандатів у Сеймі (359 місць). Ще навесні ця коаліція мала значно менші успіхи і конче потребувала третього для отримання абсолютної більшості в Сеймі. Але наразі передвиборча ситуація виглядає досить передбачуваною — перемога правих сил над лівицею. Але саме тут, як-то кажуть, можливі варіанти... Адже правиця вже чубиться за урядові портфелі.

Уряд з двома правими руками

      Украй «нагнітають» атмосферу амбітні кандидати в президенти, адже після «втечі» Цімошевича головні суперники від правиці лишилися наодинці. Попри «праву» схожість, різниця полягає в економічній політиці — «Платформа» виступає за радикальнішу лібералізацію і впровадження податку «тричі по п'ятнадцять». Це неприпустимо для «соціальної» програми ПіС, яка побоюється стати «фіговим листком» для уряду, сформованого ГП, і готова в разі радикальної лібералізації економіки залишитись у найзручнішій позі політиків — «в опозиції». Водночас до програми ГП входять конституційні зміни, можливі лише за згоди двох третин парламентаріїв, — йдеться про обмеження Сейму, ліквідацію верхньої палати — Сенату і одномандатні вибори.

      Першим «невбитого ведмедя» почав обмірювати Лех Качинський, очевидно, роздратований кращими соціологічними показниками «Платформи». Він гостро наголошував, що в коаліційному уряді «Платформа» не матиме одночасно посад прем'єра, міністра фінансів і закордонних справ, а «якщо матиме прем'єра і міністра фінансів, то ПіС матиме шефа дипломатії». Він навіть поставив під сумнів можливість коаліції, якщо «три найважливіші місця в уряді будуть у руках одного з коаліціянтів», наголосивши, що «це може бути коаліція з кимось іншим, але не з нами». У свою чергу, довіряти міжнародну політику, «недипломатичному» Качинському ГП не поспішає. Коментуючи його заяву, «найрейтинговіший кандидат найрейтинговішої партії» Дональд Туск в'їдливо зазначив: «Хто буде яким міністром — це одразу збурює емоції у слабшого партнера». Він погодився на подібну розмову лише по виборах, порекомендувавши братам Качинським «розвивати уяву». Хоча сірий кардинал ГП, вірогідний майбутній прем'єр Ян Марія Рокіта наголошує, що навіть за безумовної перемоги його партії він би волів урядувати лише в альянсі з ПіС.

      Лівоцентристський електорат не вітає узалежнення поміркованішої «Платформи» від радикалів з ПіС, кажучи про президентство Качинського, — «це був би кошмар для Польщі, з політичною інквізицією і постійним порпанням у минулому». Якби ГП по перемозі на парламентських перегонах самотужки формувала уряд, це притягнуло б на її бік саме цей електорат. Адже поляки, попри свій патріотизм, на життя дивляться цілком прагматично і навряд чи обрали б партію, котра набувала рейтинг переважно в битвах за історичну пам'ять, затягуваннi гайок «кримінального судочинства» та полюваннi на колишніх гебешних агентів.

Ліпше коаліція в руках?!

      Правиця прагне зберігати позірну єдність, але гострі кути вже випнулись у боротьбі за місце під варшавським сонцем, попри те, що найспокусливішим є абсолютна більшість коаліції ГП-ПіС у Сеймі, — саме це дасть можливість будувати Четверту Річ Посполиту (так називатиметься «правий проект» Польщі). Польські парламентарії не відрізняються більшою дисциплінованістю від українських колег, тож лихоманковий відлов «депутатів-прогульників» навряд чи входить у плани переможців. Водночас «зручної» співпраці не передбачається — «Право і справедливість» надто амбітний і непоступливий союзник, якого, щоправда, вдалося би вгамувати мандатною перевагою. Найбільшим же плюсом співпраці в цій коаліції була би стабільність уряду. «Маріонеткову» залежність замінив би постійний компроміс, бо до програми «Громадянської платформи» входять конституційні зміни, можливі лише за двох третин голосів (обмеження Сейму, ліквідація Сенату і одномандатні вибори). Нереальною виглядає коаліція «Платформи» як з ліберальними неокомуністами СЛД, так і з ультраправою «Лігою польських родин» і популістами з «Самооборони». «Платформа» хоче блокуватись з ПіС, водночас найбільше побоюючись коаліції останньої з менш численною фракцією, зокрема з ЛПР. Часом це набуває ознак політичної фобії, але досвід «Нашої України» підказує, що і найбільша фракція може опинитись у меншостi.

      Зірвана коаліція і перехід ПіС в опозицію означав би появу потужної радикально налаштованої правиці. Тож «Платформа» перебуває в кадрових ваганнях, не наважуючись дратувати партію «амбітних близнюків», як часом називають ПіС. Але вже можна робити певні прогнози. Прем'єром чи міністром закордонних справ, залежно від виборчих успіхів, може стати Ян Марія Рокіта або Ярослав Качинський. У разі виграшу «Платформи» останній претендуватиме, радше за все, на посаду віце-прем'єра і міністра юстиції. В разі перемоги ПіС очолити польські спецслужби міг би Збігнєв Васерман, колишній незламний національний прокурор, а міністерство юстиції — Збігнєв Зьобро. Крім Рокіти, очолити польську дипломатію від «Платформи» міг би нині євродепутат Яцек Саріуш-Вольські, котрий має колосальний досвід із запровадження Польщі до євроатлантичних структур. Військовиків очолив би кандидат від «ГП» Броніслав Коморовський, котрий уже керував обороною Польщі, саме йому належить крилата фраза, що «польський льотчик може полетіти навіть на дверях від стодоли».

Портрет переможця: «Громадянська платформа»

      Нинішні лідери ГП Дональд Туск і Ян Рокіта походять з антикомуністичної Польщі, обоє зазнавали переслідувань від комуністів і репрезентують молоду сорокарічну генерацію польських політиків.

      Сама ж «Громадянська платформа» виникла на початку 2001 року і швидко посіла друге місце у парламенті, створивши найбільшу опозиційну фракцію. Першою її гучною акцією стала відмова партії від фінансування з бюджету. У 2003 роцi «Платформа» підготувала проект закону, який збільшував відповідальність чиновників за посадові зловживання, тоді ж було запропоновано проект лінійного податку, названий «тричі по 15», котрий і став візиткою партії.

      Що найцікавіше — у Польщі передвиборчий популізм втрачає довіру виборців, і довіра до тих, хто дасть «завтра і багато», зберігається лише у сільській місцевості. «Платформа» була одним з найактивніших промоутерів ідеї вступу Польщі до ЄС, а її гаслом при обговоренні Європейської конституції стало «Ніцца, або смерть», і саме завдяки негоціаціям ГП і особисто Яна Рокіти вдалося уникнути обмежень державних інтересів Польщі.

      Сутність програми «Громадянської платформи» — в оновленні держави завдяки перегляду засад її функціонування, — «найбільшим злом для звичайних людей є ворожа держава, яка силою, брехнею і шантажем хоче підпорядкувати кожного громадянина». Досі Польща не є приязною для власних громадян, «досі поліцейські радше каратимуть жінку, яка торгує петрушкою на тротуарі, ніж хуліганів, які крадуть наші автомобілі чи б'ють наших дітей під школою». «Платформа» пропонує зменшити кількість депутатів удвічі, позбавити їх імунітету і притягати конкретних урядовців до відповідальності за «шкідливі» рішення. Вона ж обіцяє «вилікувати» польську владу і політиків. «Не дозволимо політикам надягнути намордник на громадян», — каже ГП. Наріжним каменем програми стала обіцянка «збудувати державу, де політик, суддя, поліцейський будуть працювати так само тяжко, як так звані пересічні громадяни, влада повинна мати винятково обов'язки і ніколи жодних привілеїв».

      Щодо України, як запевнив «УМ» Ян Рокіта, польська політика не буде змінюватись, бо спирається на «незалежність України, на переконання у праві України брати участь у європейських інституціях, і по-третє, в усіх моментах, в усіх суперечках і конфліктах, де українці і Українська держава потребуватимуть якоїсь солідарності чи підтримки в інституціях західного світу, Польща стоятиме на стороні України».

Друга скрипка парламенту

      «Право і справедливість» позиціонуються як непримиренні консерватори, котрі обожнюють патерналістськi цінності, міцну державу і пропонують «навести порядок» у Польщі шляхом викорінення корупції. Навести лад у Польщі, зрештою, намагаються усі партії, але ПіС безкомпромісно вірить у цілющі здібності каральної бюрократії, обіцяючи боротись із хабарництвом і кумівством, шляхом удосконалення правоохоронних інституцій. Обіцяють і створити нові комітети з нагляду за тими, хто наглядає за наглядачами... Відмінність між ПіС та ГП та, що у цій нескінченній боротьбі перші прагнуть збільшити кількість приписів і зробити закони суворішими, а другі — спростити і лібералізувати законодавство, вважаючи, що «чим менше бюрократів і контролерів, тим і корупції менше».

      Не останню роль у програмній пропозиції ПіС грає вшанування сонму польських героїв, апофеозом ж стало відкриття сучасного музею Варшавського повстання.

      Щодо закордонної політики, то у разі перемоги Лех Качинський обіцяє вирівняти стосунки з Німеччиною, бо наразі в них є «певний клопіт». Це стосується німецьких спроб історичного ревізіонізму в оцінках ІІ світової війни. На думку Качинського, це небезпечні тенденції, що можуть спричинити до висновку, «що, крім євреїв, які були головною жертвою ІІ світової війни, наступною жертвою були німці». Партію не менше непокоять німецько-російські стосунки, зокрема, як недавно заявив лідер ПіС, «не може й бути мови, аби Польща погодилась на проведення балтійського газопроводу через свою економічну зону». Росія повинна припинити трактувати Польщу як зону свого впливу, а стратегічним партнером Польщі у питаннях безпеки є США і НАТО. Водночас ПіС виступає проти Євроконституції і прагне зберігати польську самобутність у непростих умовах глобалізації. Україну ця партія також, як і ГП, вважає за стратегічного партнера.

* * *

      Влучну метафоричну характеристику трьох перших партій подав Дональд Туск: «Якщо уявити, що Польща — віз, котрий трохи загруз у болоті, то Влодзмієж Цімошевич і СЛД прагнуть цього воза відтягнути назад, я хотів би його витягнути з болота, аби покотити вперед, а ПіС хоче з'ясувати, чому він загруз, і чи винен у цьому фірман, коні чи хтось інший».

Варшава.

 

  • Майдан біля Кремля

    Російські активісти активно вивчають «матбазу» масових протистоянь із правоохоронцями: щити, балаклави, коктейлі Молотова... За прикладами, благо, далеко ходити не треба: поряд, якихось шість сотень кілометрів, — Україна, де досвідчені товариші покажуть, навчать, передадуть досвід. >>

  • Кремлівська «Зміна»

    Лідер партії «Зміна» (Zmiana) Матеуш Піскорський не знав, що його партію фінансували російські спецслужби — така лінія захисту польського політика, заарештованого у Польщі за шпигунство та поширення антиукраїнських настроїв. Прокуратура і Агенція внутрішньої безпеки стверджують, що все було саме навпаки. >>

  • Потрібні робочі руки

    На тлі низького безробіття та великої кількості вакансій чеський уряд започаткував нову державну програму запрошення іноземних фахівців, повідомляє «Радіо «Свобода». Ідеться передусім про кваліфіковану робочу силу, яка зможе закрити прогалини на чеському ринку праці, а головним джерелом таких фахівців чехи бачать Україну. >>

  • З голоду не помрете, але паски затягуйте

    Міністри фінансів країн єврозони та представники Міжнародного валютного фонду після 11-годинних переговорів у Брюсселі домовилися вчора про новий транш допомоги для Греції в 11,5 млрд. доларів (10,3 млрд. євро) та реструктуризацію боргу, повідомляє Бі-Бі-Сі. >>