Немає нічого гіршого, ніж бути, як усі

      «Президент США Джордж Буш закликав Сенат заборонити всі форми клонування людини на території Сполучених Штатів. Він заявив, що «клонування вже перестало бути науковою фантастикою і стало реальним. Тому американський президент наполягає на забороні клонування як людини цілком, так і окремих людських органів для пересадки».

З випуску новин «Репортер»

на «Новому каналі» (11.04.2002)

      11 серпня в український прокат вийшов черговий фантастичний екшн «Острів». Ідейне наповнення фільму створювалося за принципом «старі пісні про головне», чи, радше, про актуальне — клонування людини. Але кожен наступний із цих відомих ще з уроків зарубіжної літератури сюжетів про відтворення собі подібних, чи, як сказали б віруючі люди, про бажання бути Богом і створювати людей, усе реальніший: цього разу складається враження, що бути клоном — природно, політкоректно й у майбутньому буде навіть узаконено.

      Сюжетна лінія «Острова» (через що деяким прихильникам жанру екшен-стрічка і не сподобалася) передбачувана до неможливості: продукт Лінкольн Ехо-Шість (Еван Макгрегор) щоранку прокидається від одного і того ж жаху, вдягає одні й ті ж білі штани, шкарпетки, кросівки та футболку, в одній і тій же їдальні снідає одноманітною баландою без улюбленого бекону — у Лінкольна Ехо-Шість дієта. Протягом дня продукт Лінкольн працює, монотонно вживлюючи в трубки з червоною рідиною вітаміни, а впродовж усього життя — мріє потрапити на Острів.

      Острів — це сенс буття не тільки Лінкольна, а й тисяч його «братів по розуму»: після глобальної екологічної катастрофи, в якій вижили всі вони, цей шмат землі, «весь покрытый зеленью, абсолютно весь», залишився єдиним незабрудненим місцем на планеті. Цей колоритний персонаж ще не знає, що він — клон, «який у будь-якому разі не вважатимуть людиною», продукт із розвитком п'ятнадцятирічної дитини, в якого, власне кажучи, і дитинства не було. Тільки потім до не в міру допитливого Лінкольна дійде, що єдиним реальним островом є сама фабрика з виробництва запчастин для людей, а всіх, хто туди нібито їздив, насправді членували для своїх власників. Як розповідає своїм клієнтам з екрана головний лікар (Шон Бін) і головне уособлення зла в «Острові», «організм людини ідеальний у всьому, крім одного — він зношується. Тому ми створили замінники людського тіла: клони можуть дати вам нові легені чи виносити вашу дитину. На сьогодні це «найрозумніше капіталовкладення». Перший вклад уже зробило міністерство оборони США, профінансувавши побудову фабрики з виготовлення клонів 120 мільярдами доларів.

      ...Одного разу Лінкольн Ехо-Шість у підземеллях, куди потай пробрався до свого друга-програміста, зловив метелика. І Лінкольн починає розуміти, що метелик вижив після екологічної катастрофи тільки тому, що її не було, що існує інший світ, де живуть, наприклад, футболісти, які рекламують «Рібок», і що мила дівчина Джордано Два-Дельта (Скарлет Йохансон), яка потай ділилася з ним беконом у їдальні, його подруга (і не більше — у клонів нібито відсутній статевий потяг, а на руках у них висять передавачі, які попереджають про небезпеку близькості) з постійно відкритим ротом, яка щойно «виграла» поїздку на острів, насправді нікуди не їде. Словом, «послушание — это не мое... нет ничего лучше, чем несовпаденье, нет ничего хуже, чем быть, как все». З цього моменту прихильники стрілялок усіх видів вдоволено витягаються в кріслах і смакують спецефектами, які склали левову частку бюджету в 100 тисяч доларів і сюжетну половину фільму.

      І хоча акторська гра у блокбастерах, зазвичай, значення не має, тандем усе одно вийшов непоганим. Подейкують, що Йохансон сама попросила режисера Майкла Бея («Армагедон», «Перл Харбор», «Погані хлопці») зніматися оголеною в еротичній сцені з Макгрегором. Мовляв, смішно думати, що нормальна жінка спатиме в білизні. Хоча, мабуть, все залежить від партнера...

      Але два клони, які полюбили одне одного не можуть жити в мирі та злагоді, знаючи, що десь під землею утопічним островом марять такі ж, як вони. Тому «Чіп і Дейл» поспішають на допомогу. Закінчується фільм, звичайно, атакою клонів, які вибралися зі своєї фабрики — багато білих костюмів на рудій землі якоїсь Аризони, «вони ідуть ладом, як солдати, вони ідуть, напівфабрикати», але куди? Відповіді на це запитання, а також як же бути з правами самих замовників дублікатів, політкоректні американські сценаристи — Алекс Курцман, Роберто Орчі, Каспейн Т'юден-Оуен — не дають. Є два гіпотетичних продовження, які мають спільну мораль. Перше: клони все одно загинуть, а це або некрасиве закінчення, або викличе жаль у глядачів — вони ж такі, як і ми, теж закохуються, теж не люблять баланду без бекону на сніданок, теж мають мрії про острови, відтак це сприятиме поширенню думок, що виробництво клонованих людей — це норма. Друге: клони отримують паспорти чи схожу легалізацію і живуть серед людей, натяки на такий варіант подій з'являються ще на початку фільму, коли двоє з «напівфабрикатів» втікають і вирішують розповісти своїм власникам, яку помилку ті роблять — мовляв, клони теж люди, теж закохуються і далі по тексту.

      «Нові медико-біологічні досягнення у сфері відтворення людських організмів також спричинятимуть дедалі складніші проблеми в галузі прав людини. Потребують нормативного розв'язання численні колізії, породжувані можливістю клонування людини.. Скажімо, чи буде копія мати права людини і громадянина при живому «оригіналі»? Чи має право клонована людина на репродукцію природним шляхом? Хто в цьому випадку вважатиметься батьком дитини?»

 Зі статті Т. Короткого

«Правові аспекти клонування людини»,
«Вісник Національної академії наук України N 3» за 2002 рік.

      Безумовно, торгівля людськими органами, а врешті і людьми, повертає нас в епоху рабовласницьких стосунків. Поки що законодавчі акти можуть стримувати заборону на клонування, але, схоже, це ненадовго. «Пам'ятай, — говорить Лінкольну Шість-Ехо його друг-програміст (Стів Бушемі), — у всіх людей є спільна особливість: вони зроблять усе, щоб вижити». І пройде ще 10—20 років, коли одному президентові (між іншим, на фабриці клонів є також двійник президента США) чи ще там якомусь «перцю» будь-що треба буде вижити, і його існування вирішить багато проблем світового масштабу одразу, клонування узаконять. Утім, пригадуючи ті сюжети з уроків світової літератури, я згадую також про їхнє незмінне закінчення: про булгаковських професора Преображенського та асистента Борменталя, про овечку Доллі, доктора Франкенштейна чи доктора Моро, а також про реальні факти, які незмінно вказують на одне закінчення для тих, хто втручатиметься у Божі, чи, якщо хочете, природні справи... Навіщо продукуються такі фільми, невже американцям мало було падіння веж-близнюків на Манхеттені?