Волею випадку 3 листопада 1991 року в селі Підгороддя Рогатинського району Івано-Франківщини зустрілися два Михайли: Зеленчук, котрий на той час уже очолював Всеукраїнське братство вояків ОУН-УПА імені генерала Романа Шухевича, та Кіт — скромний учитель-пенсіонер із Ходорова сусідньої Львівської області. Востаннє вони бачилися холодної осені 1950-го посеред Карпат, біля гори Гропа, в екстремальній ситуації. Відтоді минув рівно 41 рік. По-різному складалися їхні долі, але обох радянський суд покарав чвертьстоліттям ув'язнення. І якщо Михайлові Зеленчуку цей безмірно тривалий строк хоч якось умотивований червоною Фемідою (був референтом Служби безпеки ОУН-УПА у Надвірнянському районі й помічником полковника Грома — командира СБ Карпатського краю), то Михайло Кіт з дружиною Ганною вчителювали у тамтешній місцевості й не брали до рук не те що зброю, а навіть військового ранця. Однак і подружжю Котів випало пройти всіма колами пекельних випробувань, витримати які, здавалося, не під силу людині з нормальною психікою.