У бій ідуть одні новачки...

18.06.2005

      Якщо створення групи «Естетік Ед'юкейшн» із колишніх «океанівців» Хусточки та Шурова було зрештою логічним, то незрозумілий вихід Павла Гудімова — дивним, а теперішній «Океан» уже і усох наче, або, як мінімум, перетворився, наприклад, на море Лаптєвих. Особисто для мене група уже ніколи не матиме того неперевершеного львівського шарму, який хлопці довго зберігали, тримаючи марку в столиці — завдяки цьому вони і стали зірками національного маштабу — а їхні теперішні, уже не сайд, проекти не в змозі замінити попередню творчість. Ні, ні музика «естетіків» мені подобається, а Павло так само люб'язний та адекватний, але... І будемо ми тепер на концертах гурту «Океан Ельзи» питати одне одного: «А хто отой високий блондин із бас-гітарою?», і відповідатиме хтось: «Це — Денис     Дудко, він грав раніше у харківській групі «СхідSide».

      А концертний тур Україною на підтримку нового альбому «Океан Ельзи» планує на осінь: усе літо, схоже, без відпусток, засідатимуть по студіях — і на вересень платівка повинна бути готовою. Поки що ж маємо першу пісню «Без бою» — 3 червня на одній з радіостанцій відбулася її презентація, а 12-го — телепрем'єра однойменного кліпу. Трек записувався у різних студіях, а саунд-продюсером, як завжди, був Віталій Телезін.

      «Це абсолютний початок нового звучання і нового музичного погляду, — говорить з приводу нової пісні барабанщик Денис Глінін. — Перша спроба у новому альбомі зробити із звичайного незвичайне. Ми використали різні ритми і модифікували їх до рок-н-ролу. Не можна два рази увійти в океан — все змінюється». «Пісня не складна і розрахована на широку аудиторію, — додає басист Денис Дудко. — Вона проста і душевна. Вважаю, що «Без бою» є вступною піснею із старого в новий «Океан». Але знову ж таки — це «Океан Ельзи».

      Прикметно, що новий гітарист Петро Чернявський, який прийшов на місце Павла Гудімова, і якого ми вперше бачили на «Таврійських іграх», саме увіковічнює свою присутність як учасник гурту і в кліпі, і в записі нової пісні. До «Океану Ельзи» 19-річний Петро одночасно співпрацював із трьома гуртами: співав у групі «Пепелац» та грав на гітарі у формаціях «День захисту дітей» і «Абздольц» — останній панк-гурт є, мабуть, найвідомішим із усіх перерахованих. А про несподіване запрошення у «вітчизняну гордість» та перші враження від спілкування з нею Чернявський розповідає «УМ»: «Моя історія співпраці з «Океаном» доволі містична. Справа в тім, що я взяв та наснився Мілошу Єличу, тобто не я, а людина, дуже на мене подібна. І от через деякий час Мілош пішов у один нічний клуб, де ми грали, і одразу впізнав «мене зі сну». Отак все закрутилося: «Таврійські ігри», «Максидром», кліп, студії... Моя перша спільна з хлопцями робота дещо показова для нас всіх. А старожили Слава і Денис на записах говорили, що давно себе так не відчували. Дудко і Єлич зі мною закулісних розмов не вели, і порад «як можна» чи «як треба» не давали. Що ж до мого професійного рівня, то я розумію, що Гудімову — за тридцять, а мені ще немає двадцяти — та це ще питання, хто з нас грає краще...».

      Режисером, до слова, доволі посереднього відео, є Віктор Придувалов, а операторську роботу виконав Юрій Барсук. Стиліст групи, як завжди — незмінна Ляля Фонарьова. Вакарчук уже вніс цей відеоролик у трійку своїх найулюбленіших кліпів групи разом із «Там, де нас нема» та «Холодно», Ляля Фонарьова говорить, що «цим кліпом хотіли передати справжню силу, енергетику і позитивізм «Океану», сповненого почуттями і духовністю», а режисер Придувалов коментує: «Чим далі — тим творчість групи «Океан Ельзи» все більше і більше стає емоційною. Відповідно, я над тими емоціями працюю, мені це імпонує і тому я взявся за цю роботу. Кліп просто емоційний».

  • Знайти «скриньку», де захована ваша пісня

    Усе життя я соромилась співати. І на те були всі підстави: відчувала, що неправильно відтворюю мелодію, голос здавався якимсь «глухим», нецікавим. Але парадокс у тому, що з дитинства саме спів надзвичайно вабив мене: весь вільний час я слухала музику. Можливо, та любов передалася від тата. Він самостійно вивчився грі на декількох народних інструментах, завжди натхненно співав у колі друзів. >>

  • Гімн як літургія, марш і романтика

    Ось уже півтора місяця найпопулярнішим музичним хітом в Україні є Державний Гімн. Ще ніколи не звучав він так часто і так масово. Його виконанням були позначені трагічні передранкові години 30 листопада та драматична ніч 11 грудня. Він палко лунав із вуст кожного, хто приходив на Майдан. З ним зустрічали Новий рік півмільйона українців. >>

  • Паливо революції

    Раніше, ще до середини грудня, на Майдані раніше суворо дотримувалися традиції щогодини співати «Ще не вмерла». Чоловіки знімали шапки і разом із жінками прикладали руки до серця, виконуючи Гімн України. Новий закон Майдану всім настільки сподобався, що заради виконання Гімну переривалася будь–яка робота, розмова, дискусія. >>

  • Ведмідь на вухо наступив, та співати будеш

    У Японії, коли дитина йде до школи, вона знає 300 народних пісень. В Україні навіть не кожен студент може підтримати своїм голосом співочу компанію. У школах на «народознавство», де б мали вчити звичаї та обрядові пісні, виділяється одна година на тиждень, і то не всі вчителі ставлять перед собою мету розспівати молоде покоління. >>

  • Вояки з гітарами

    Для тих, хто не сприймає фольклор у чистому вигляді, музиканти подають етномузику у сучасних обробках. Буває, слухаєш якусь рок–ватагу з роззявленим ротом від захоплення, і навіть не підозрюєш, що цю пісню музиканти привезли з експедиції з Полтавщини чи Карпат. >>

  • «Вопіющі» 26 років

    Здається, лише ці корифеї українського рок–панку знають, що таке справжні «танці». У далекому 1987 році квартет молодих зухвалих хлопців уперше вийшов на фестивальну сцену Київського року–клубу і зіграв так, неначе знав, що на наступну чверть століття місце легенд українського року вже їм забезпечено. >>