Гризоти галицької інтелігенції

14.06.2005
Гризоти галицької інтелігенції

      Відділ культури «УМ» отримав повідомлення з Львівського національного музею. «На знак протесту проти ігнорування вимог наукових працівників Національного музею у Львові щодо усунення з посади директора музею Т. Г. Лупій як нефахового і некомпетентного керівника науковці музею у повному складі (28 осіб) оголошують безстрокове голодування, починаючи з 13 червня 2005 року», — написали опозиціонери. «Не виключено, — розповіли «УМ» прихильники директора, — ми теж напнемо намети і вимагатимемо протилежного». Так непорозуміння кількох осіб переросло у з'ясування стосунків, що розкололо співробітників музею на два табори.

      «Старожили» музею говорять, що такі сутички тривають десятки років і передаються через кума-свата-брата до наступних поколінь музейних працівників. Попереднім директором Львівського національного музею був Мирослав Откович. Свою посаду він отримав як спадщину від молодшого брата Василя Отковича, який перейшов на посаду начальника управління культури. Всього «при владі» брати були приблизно 9 років, за цей час сформували і власну команду, що залишилася новому директору Тетяні Лупій. Цікаво, що свою посаду Мирослав Откович залишив за власним бажанням — у зв'язку зі скандалом стосовно перенесення цінної збірки іконопису в непридатні новозбудовані фондові приміщення. Цей інцидент став відомим через відкритий протест кількох музейних працівників, а інші, власне, чия черга протестувати прийшла сьогодні, до тих подій виявляли байдужість, демонструючи розуміння і лояльність до дій попереднього керівництва.

      Нинішнє протистояння в музеї триває з часів помаранчевої революції — її синдроми протестів ще довго не даватимуть спокою. У січні директор музею Тетяна Лупій повернулася до виконання професійних обов'язків після п'ятимісячної декретної відпустки. А у березні 2005 року на профспілкових зборах, зважаючи на фінансові зловживання і нераціональне використовування коштів, більшістю голосів директорові музею було висловлено недовіру. Богдан Гордасевич, відомий у Львові громадський діяч, поет, на сайті «України молодої» пише: «Дивишся на все те — і одразу ж виникає ключове запитання: а де ж ви, наші «ультрапомаранчеві», були до цього часу зі своєю правдонькою? Чому не збунтувались одразу по призначенні п. Тетяни Лупій на посаду директора у 2003 році? Чому вас не було чути у 2004? Ох, боязно було тоді йти проти влади...»

      Висловлюючи своє незадоволення теперішнім директором, опозиція кілька місяців писала листи та звернення — і на місцевому рівні, і в Мінкульт. Попросивши Оксану Білозір без їхньої участі не вирішувати питання із затвердженням директора Лупій на посаді, троє опозиціонерів поїхали до Києва, де отримали відповідь: «Питання вирішене». Так з'явилася думка про те, що Білозір підписала наказ заднім числом. «На наші неодноразові звертання до представників влади відгукнулися лише народні депутати. З Міністерства культури і туризму не було жодної відповіді», — стверджують противники директора.

      Запитання: чому відгукнулися лише деякі нардепи? Зокрема, Ярослав Кензьор: він підтримує лише одну частину колективу — «національно свідому». Чи, наприклад, Михайло Косів: він протегує на посаду директора свого свата Романа Василика. Власне кажучи, гіпотетично порожнє крісло директора могла б зайняти і сама головна опозиціонерка  Оксана Біла, яка зараз працює на посаді заступника директора з наукової роботи. Але ж не може бути директором Національного музею людина, яка заочно закінчила історичний факультет. Тетяна Лупій — кандидат мистецтвознавчих наук, але в непрофесіоналізмі її кулуарно звинувачують з моменту призначення. «Вона в перший день роботи забрала з кабінету портрет Шептицького, Свєнціцького та тризуб. Кажуть, усе це десь засунуте за шафу, а тризуб забрало управління культури — окрім національного навантаження, він мав і художню цінність», — розповідає «УМ» Оксана Біла.

      «Після виходу її з відпустки почалася помста: вона познімала надбавки для «опозиційних» працівників, влаштовує вибіркові перевірки — хто коли приходить на роботу, почалися догани», — говорить Оксана Біла.

      Та розбиратися в таких дрібницях — справа не тільки марудна, а й невдячна — ситуація, радше, маразматична. Значно цікавіше було б дізнатися, куди зникли п'ять книг з відділу стародруків — постскриптум до скандалу у Львівському архіві?

      Витяг із наказу директора Національного музею у Львові від 25 травня 2005 року: «У період з 14.09.04 по 24.09.04 було проведено звірку наявності предметів фондової групи збереження «Стародруки кириличні». Згідно з актом звірки, не виявлено 5 творів з цієї фондової групи. У зв'язку з цим та листом з УСБУ у Львівській області з метою з'ясування обставин можливого зникнення вищевказаних стародруків та виявлення інших фактів втрати культурних та історичних цінностей з фондів музею наказую провести повну звірку наявності фондових груп: «Стародруки кириличні», «Стародруки латинські», «Рукописи кириличні», «Рукописи латинські». Лупій говорить, що заввідділом рукописів і стародруків Неоніла Вергун свідомо не шукала зниклі книги, мотивуючи їх втрату постійними потопами у фондосховищах — книги переносили, знайти щось зараз важко. Біла переконує, що Лупій довела Вергун до передінсультного стану, і та зараз перебуває на лікарняному.

      На наказ про звірку творів музейна опозиція відреагувала так: «За умов загострення глибокої кризи в музеї, нестерпних переслідувань, аж до протизаконного, на нашу думку, залучення силових структур, а саме СБУ, прокуратури Галицького району міста Львова та МВС, ми вимушені вдатися до крайніх методів захисту власної гідності, професійної честі музейника та майбутньої долі своєї установи, що має загальнонаціональне значення». Постає запитання: у чому протизаконність звірки творів, яка планово відбувається в музеї щоп'ять років? На нього однозначно опозиція відповісти «УМ» не змогла. Є що приховувати?

      А наймерзенніше запитання, відповідь на яке, здається, знайти неможливо, сформулював Богдан Гордасевич: «Робити виставку сакрального мистецтва, присвячену Мадонні з дитям, і одночасно тероризувати жінку з немовлям — це ситуація, про яку кажуть: «подальші коментарі зайві». Я вже не кажу про те, що якби оті «правдолюби» справді вболівали за справу, то, зціпивши зуби, перетерпіли б ще один рік, щоб зосередити зусилля на відзначенні ювілею музею». Його думку продовжує сама Тетяна Лупій: «Інтересів установи тут немає взагалі! І всі це бачать і розуміють!».

      Коли верстався номер стало відомо, що голодування розпочалося о дев'ятій годині ранку. На нараду до директора 16 чоловік прийшли з пов'язками «Я голодую». Опозиція говорить, що десять чоловік не можуть узяти участь у акції за станом здоров'я — вони будуть у групі підтримки. А вчора ввечері перед музеєм обіцяли розбити намети.

Музей, де вирують пристрасті.

  • «Як тебе не любити, Києве мій!»

    Щорічно в останній тиждень травня жителі столиці святкують День міста. Свято чекатиме буквально на кожному кроці y центрі міста, адже цього року програма заходів нараховує 35 різних художніх, культурно-освітніх і спортивних подій. >>

  • Кровна залежність

    У жінки, яку покусали собаки в Миколаєві, медики діагностували гостру крововтрату і хронічний сепсис, який є прямою загрозою для життя. Їй терміново потрібно кілька сеансів переливання крові. Лікарі просять усіх небайдужих городян надати допомогу і здати кров. Нагадаємо, потерпілій через отримані травми ампутували праву руку. >>

  • «По-моєму, чувак, нас кинули»

    Невідомий нещодавно виманив майже 40 тисяч грн. за уявне пальне у 67-річного фермера із Золочівського району Львівщини. З цього приводу ошуканий чоловік звернувся в поліцію. >>

  • Конвеєр репресій

    Учора в Сімферополі й Алупці окупованого Криму відбулися чергові обшуки у будинках кримських татар. За словами адвоката Еміля Курбедінова, у більшості випадків, затриманих людей у масовому порядку відвозять до так званого «Центру «Е» у місто Сімферополь (центр боротьби з екстремізмом при МВС Росії). >>

  • «Херсон» наснився

    У ватажка терористичної «ДНР» Олександра Захарченка вочевидь сталося сезонне психічне загострення. Інакше, як пояснити його чергове словоблуддя: мовляв, бойовики «можуть претендувати на Херсонську область й інші населені пункти». >>