Демобілізацію строковиків відновлено — що це означає? Пояснює речник Полтавського обласного ТЦК

24.04.2024
Демобілізацію строковиків відновлено — що це означає? Пояснює речник Полтавського обласного ТЦК

Роман Істомін, речник Полтавського обласного ТЦК. (Фото надане Романом Істоміним.)

В Україні, згідно з указом президента, у квітні-травні пройде демобілізація строковиків, які були призвані до повномасштабної війни.
 
Чи означає це, що їх одразу ж мобілізують на війну? 
 
З весни 2022 року, коли ввели воєнний стан, ні призов, ні демобілізацію не проводили.
 
І лише 7 березня цього року президент Володимир Зеленський видав указ про демобілізацію строковиків, термін військової служби яких закінчився під час дії воєнного стану та був продовжений понад установлені строки. 
 
— Чи означає це, що цих людей одразу мобілізують на війну? — запитали ми у речника Полтавського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки Романа Істоміна. 
 
— Ні. Такі особи не можуть бути призвані на військову службу за мобілізацією впродовж 12 місяців з дня звільнення в запас. Але, звичайно ж, зможуть продовжувати службу за контрактом. Загалом на строковій службі до повномасштабного вторгнення російської федерації перебувало близько 1 тис. 500 військовослужбовців з Полтавщини. Вони служили у Збройних силах України, Нацгвардії, Прикордонних військах та у службі спецтранспорту. Багато хто з них підписав контракт із ЗСУ і вже боронить Батьківщину.
 
Після того як у жовтні 2022 року Верховна Рада скасувала призов на строкову службу під час воєнного стану, в частинах на невизначений час залишились багато строковиків, призваних до повномасштабного вторгнення. І це викликало певну соціальну напругу. Переважно через мале фінансове забезпечення, адже строковики отримували в рази менші кошти, аніж контрактники й мобілізовані.
 
Пізніше для вирішення такої несправедливості військовослужбовцям строкової військової служби призначили виплату винагороди за особливості проходження служби під час воєнного стану в розмірі 6 тис. гривень, і це дещо покращило ситуацію. А ось тепер це питання дійшло до свого завершення.
 
— Таке вже було, здається, до повномасштабного вторгнення... 
 
— Так, адже російська війна проти України розпочалася не в 2022-му, а у 2014 році. І тоді, у 2014—2017 роках, теж не демобілізовували строковиків. То в полку зв’язку, де я тоді служив офіцером, абсолютна більшість солдатів підписали контракт із ЗСУ. Спочатку підписували «до кінця особливого періоду», а потім на пів року, і після його закінчення звільнялись зі служби.
 
— Президент України підписав законопроєкт, що передбачає зниження призовного віку з 27 до 25 років. Що це означає?
 
— Те, що відбулися зміни у військовому обліку призовників. Тобто, тепер чоловіки набуватимуть статусу військовозобов’язаних у 25 років, а не у 27, як було раніше. Як відомо, у 16 років хлопці підлягають приписці до дільниці, де на них заводять військово-облікові дані. Доки існував призов, то з цього обліку призивали на строкову службу. Після служби громадянин ставав військовозобов’язаним.
 
Зараз строкової служби немає, і хлопці на облік військовозобов’язаних потрапляють лише після 27 років. Доти вони призовники. Але в країні війна, а велика категорія молоді, яка могла б поповнити лави ЗСУ, мобілізації не підлягала.
 
Розмови про зменшення призовного віку з 27 до 25 років велися давно. Зниження вікового цензу означатиме, що чоловік з обліку призовників потраплятиме на облік військовозобов’язаних на два роки раніше. А це, в теорії, кількісно і якісно вплине на стан укомплектованості Сил оборони України. 
 
— Мене, як, думаю, і бага­тьох, цікавить якраз якість мобілізованих після 2022 року. Добровольці давно на фронті. Багато з них загинули або вже непридатні до бойових дій унаслідок поранень. Хто їм приходить на заміну? Чи можна говорити про те, що людина, яка всіляко ухилялася від призову, буде хорошим, мотивованим бійцем?
 
— Готовий навести такий приклад. На початку 2023 року, коли вже були розмови про проблеми з мобілізацією і мотивацією, в Полтаві було сформовано 407-й стрілецький батальйон. Тобто, судячи з усього, до нього набирали чоловіків за мобілізацією, без мотивації.
 
Але вони пройшли вишкіл у навчальному центрі, де отримали базову загально-військову підготовку, а кому потрібно — фахову, пройшли злагодження, і сформувався повністю боєздатний підрозділ, який виконував і досі виконує поставлені перед ним завдання. Понад 4 місяці, до самого виведення, підрозділ успішно тримав оборону на Авдіївському «Коксохімі». 
 
— Що сприяє такому перелому у свідомості людей?
 
— Мотивація набувається вже в процесі навчання. Мобілізовані близько місяця проходять базову військову підготовку. Вони одягнені за формою, їм видали зброю, засоби захисту, в них нормальне харчування. Бачать, що армія всім забезпечена і сильна (звісно, волонтери допомагають з тим, чого держава не може дати). І вже на цьому етапі до кожного приходить розуміння, що він не просто громадянин з вулиці, який ховався від ТЦК, а що він військовослужбовець, який може і мусить захистити свою країну.
 
У нього для цього є вже навики, вміння. Ось його побратими, ось його підрозділ... А коли у складі свого підрозділу боєць опиняється на позиції, до нього приходить усвідомлення, що він не може підвести товаришів, що позаду нього — цивільне населення, яке потрібно захистити.
 
Хоч би як хтось був немотивований у цивільному житті, але коли він стає до бою, то це вже інша людина, адже протягом процесу підготовки він проходить цілу низку метаморфоз. У нього є чітка установка: він має не просто вижити, а виконати завдання і вижити.
 
— Війна, якій не видно кінця, безумовно, впливає на настрої суспільства. Охочих воювати стає дедалі менше. Один з демотивуючих факторів — велика кількість загиблих і тяжко поранених... 
 
— Якщо людина думає, що вона піде в ЗСУ й загине, то вона сама себе похоронить ще до бою. Якби всі так думали, то вже не було б кому виконувати бойові завданння. Насправді навчені й досвідчені бійці далеко не завжди отримують поранення чи гинуть. 
 
Люди не йдуть на війну, щоб загинути. Йдуть, щоб захистити свою країну. Знищити ворога, а не загинути! Дуже багато чоловіків, які вирушають на фронт, говорять: «Я не хочу, щоб мої діти воювали». Справді, якщо ми залишимо зараз вирішення конфлікту з росіянами на потім, то він перейде у спадок нашим дітям чи онукам. І навряд чи когось влаштовує перспектива воювати у ворожій армії. А ми ж пам’ятаємо: чоловіків з тимчасово окупованих із 2014 року територій росіяни змушують стріляти в українців.
 
Звісно, кожен бачить те, що хоче. Багато цивільних, для яких «війни немає», бачать її хіба що в некрологах. А хтось, кому небайдужа наша боротьба, надихається відео чи публікаціями про роботу українських підрозділів, розповідями про наших воїнів і долучається до спротиву окупантам зі зброєю в руках чи до волонтерського руху. 
 
— На вашу думку, що могло б більше заохотити військовозобов’язаних? 
 
— Більше? Я не знаю, що може мотивувати більше, ніж кадри з деокупованих територій. Після Бучі, коли ми побачили справжнє обличчя російського солдата, кожен мав би усвідомити, що будь-яке місто може стати Бучею, якщо ворога не перемогти. Ми ж захищаємо не просто абстрактну країну чи територію, а свої міста, свої родини. І у багатьох саме це є основним мотивом — бажання захистити свою родину.
 
Стосовно матеріальної складової, то тут, я вважаю, все досить непогано. Мобілізований отримує грошове забезпеченя у понад 20 тисяч гривень, щойно приходить у навчальний центр. Якщо несе бойове чергування не на лінії зіткнення — додатково отримує ще 30 тисяч. Якщо виконує завдання на передовій, то до базових 20 тисяч додатково має ще 100 тисяч. Як на мене, для людей, які шукають фінансового забезпечення, це добре.
 
— Чи планують відновлювати строкову службу? 
 
— Ну, це питання не до мене. У Законі України «Про військовий обов’язок і військову службу» чітко визначено, що під час дії воєнного стану призов на строкову військову службу не проводиться. ТЦК та СП не вносять змін до законів і, наскільки мені відомо, пропозицій до Верховної Ради України стосовно внесення подібних змін також не надходило.