При слові «Київ» виникають величні асоціації: золотоверхі храми, осяйні, немов нові гривеники, «модні» офісні будівлі, багатолюдні станції метро. Але не всі з киян, чий звичний маршрут пролягає станціями дім—робота—пиво, знають про те, що Київ — це майже недоторкана жива природа, тихі води і заповідні хащі. Тим часом осіння пора так і підштовхує піти в Голосієвe, в ліс, де вільно почуваються птахи, звірі й люди. Давно вже послідовники вчення Іванова облаштували в Голосіївському лісопарку екологічну стежку, яка так і називається — Голосіївська. Якщо ви підніметеся тролейбусом першого маршруту по проспекту Науки до вулиці Лисогірської, а потім підете вулицею праворуч, повз симпатичний псевдоархаїчний дитячий майданчик, то незабаром знайдете цю дорогу у світ лісового спокою, який так приємно тонiзyє після гамору міста.
Колись територія Голосієвого належала Києво-Печерській лаврі — в XVII столітті київський митрополит Петро Могила, заснувавши тут новий монастир, терасував схили, де посадив фруктові дерева і дуби, які ростуть до сьогодні. Отож, за однією з версій, звідси й назва лісу: владика, мовляв саджав сад і дуби на голому місці. Тим часом інші дослідники стверджують, що Голосієве відоме ще з княжих часів — після насильницького хрещення Русі сюди начебто втікали язичники і голосили за своїми знищеними богами.
Як би там не було, а сьогодні осінній ліс оповитий сумовитою красою. Прямуйте стежкою — й натрапите на колоритні дерев'яні лавки, де приємно перепочити, струсивши гарячо-жовте, майже святкове, листя. Так ви дійдете до східців, що ведуть круто вниз, до джерел, де може напитися кожен, та до іванівської копанки, куди приходять купатися прихильники здорового способу життя. По берегах озер у спокійну воду задивляються сумні — бо осінні — дерева і сидять не менш задумливі рибалки. Не галасуйте і не гупайте — сполохаєте рибу. Лишень сядьте біля води — ви в Києві й водночас у лісі. Відпочили? Тепер можна повертатися до багатолюдних вулиць, задимлених автострад і захаращених паперами офісів...
