Фактор неспокою: через близькість до фронту великі підприємства Харкова обирають інші регіони

06.09.2023
Фактор неспокою: через близькість до фронту великі підприємства Харкова обирають інші регіони

Ще не зруйноване москалями підприємство «Філіп Морріс» у Харкові. Зараз воно відновленню не підлягає. (Фото «Промисловий портал».)

На запит Харківської ОВА Кабмін виділив 911,5 мільйона гривень для будівництва на кордоні з росією військових інженерних та фортифікаційних споруд.

 

Якщо цей проєкт буде реалізований не в дусі горезвісної «стіни Яценюка», то регіону вдасться бодай якось підвищити індекс привабливості для ведення бізнесу.

 

Наразі економічне життя області тримається в основному завдяки сфері обслуговування — у той час, коли власники знакових для Харкова підприємств продовжують шукати тиху гавань у віддалених від фронту містах.

Релокація мимоволі

Власник ВП «Роганський м’ясо­комбінат» Ігор Фельдштейн повідомив про переїзд підприємства з Вовчанська, що неподалік Харкова, до Ківерцівської громади на Волині.

 

«Після звільнення міста деяке обладнання ми вивезли, — прокоментував він свої дії. — На жаль, російські ракетні атаки зруйнували виробництво, а обстріли продовжуються й до сьогодні. Тому ми вирішили припинити там діяльність та переїхати в безпечніший регіон».


За словами підприємця, з початку повномасштабного вторгнення велика кількість спеціалістів комбінату виїхали за кордон та в інші області України. Зокрема на Волинь, тому саме в цьому регіоні харків’яни вирішили почати бізнес із нуля. Дозвіл на нове будівництво у місцевої громади новачки вже отримали і встигли виступити у ролі волонтерів, передавши ківерцівським військовим автомобілі.


До війни Роганський м’ясокомбінат випускав 18 тисяч тонн сирокопчених та твердокопчених ковбасних виробів на рік, але в лютому минулого року підприємство потрапило під окупацію і було фактично розграбоване рашистами.

 

Для Ківерців, де зараз проживають близько 15 тисяч людей, відкриття великого виробництва допоможе бодай частково вирішити проблему зайнятості населення, чого, на жаль, не скажеш про плачевну ситуацію в деокупованому Вовчанську.


Про переїзд до західного регіону повідомив недавно і генеральний директор компанії Philip Morris в Україні Максим Барабаш. Нову фабрику планують відкрити на Львівщині, інвестувавши у проєкт 30 мільйонів доларів.

 

«Минулого року російська ракета влучила в завод у Харкові та пошкодила адмінбудівлю, — розповів він виданню «NV. Бізнес». — Поновити виробництво там неможливо з міркувань безпеки, оскільки місто нині — під постійними обстрілами, а обстановка в регіоні складна. Щодо харківського виробництва, то його відновити неможливо».


Будівництво нової фабрики Максим Барабаш назвав не просто інвестицією, а потужним сигналом для інших інвесторів, адже «Філіп Морріс» — велика міжнародна компанія, яка багато років утримувала статус одного з найбільших платників податків у Харківському регіоні.


Цікаво, що у Львівській області свій бізнес започаткував і знаковий для Харкова хлібокомбінат «Кулиничі». Це підприємство відоме не лише широким асортиментом борошняних виробів, а й мережею популярних кафе. Досі компанія складалася з 10 спеціалізованих хлібопекарських комплексів у Харківській, Київській та Полтавській областях. Разом вони виробляли 650 тонн продукції на добу.


Як повідомив свого часу dailylviv.com, новий комплекс поблизу Львова матиме 8 виробничих ліній, де використовуватимуть різні технологічні стадії випікання. Це дозволить заморожувати продукцію за допомогою роботизованого логістичного центру з надсучасним компресорним обладнанням.

 

Продукцію постачатимуть у межах усієї України та на експорт. Обладнання сюди привезуть зі Словенії, Німеччини та Австрії. Менеджери підприємства вже планують відкрити близько 200 точок реалізації випічки та хліба з цілодобовим обслуговуванням у різних районах Львівщини.

Кого гріють рідні стіни?

За даними Харківської міськради, з початку повномасштабного вторгнення найбільше великих підприємств міста релокувалося до Львівської, Закарпатської, Івано-Франківської, Хмельницької та Чернівецької областей.

 

У свою чергу регіон у цілому за цей же період втратив 70 відсотків промисловості. Причини різні. Хтось призупинив свою діяльність через руйнування виробничих потужностей, понад 300 суб’єктів господарювання змінили місце базування, деякі підприємці не виводять людей на роботу з міркувань безпеки.


Але це не означає, що економічне життя прифронтової області повністю зійшло нанівець. За даними обласної військової адміністрації, на початку війни 80 відсотків підприємств призупинили свою діяльність або переїхали. Втім 65 відсотків з них наразі вже частково або повністю відновили свою діяльність.

 

Щоправда, на жаль, ідеться в основному про бізнес у галузі харчування та послуг. Великі ж гравці, на яких до війни припадало 35 відсотків ВВП регіону і де працювало 200 тисяч осіб, поки що Харківщину вважають для себе надто проблемною.


Їхні плани і погляди на згадану ситуацію відображають статистичні дані, які зібрала Європейська Бізнес Асоціація (ЕВА) у липні цього року. Соціологи запропонували харківським підприємцям оцінити умови ведення бізнесу в регіоні за 5-бальною системою й отримали індекс 1,62. До війни цей показник був теж невисокий, але все ж значно вищий, ніж тепер, — 2,69. Водночас варто підкреслити, що минулого року згаданий індекс ледве сягнув 1,28 бала.


«У серпні минулого року бої тривали ще недалеко від Харкова, — розповів KHARKIV Today один з організаторів проведення опитування та голова Координаційної ради ЕВА у Харкові Ігор Балака. — Були постійні обстріли. Коли від міста цих людожерів відкинули під час вересневого контрнаступу, це суттєво поліпшило умови. Люди почали повертатися і, відповідно, почали думати, як заробляти, чим займатись, як відновлювати роботу».


Цього року населення Харкова збільшилося на 300 тисяч осіб і нині становить 1 мільйон 100 тисяч людей. Майже пів мільйона з них — переселенці з більш нестабільних регіонів. Знайти роботу в місті сьогодні непросто, але ситуація дещо покращилася.

 

Якщо у січні та лютому роботодавці надавали в середньому по 1 тис. 500 вакансій, то сьогодні пропозицій від них стало удвічі більше. В області є стійкий запит на бухгалтерів, фармацевтів, лікарів, токарів, фрезерувальників, слюсарів, електромонтерів, водіїв, продавців, операторів станків з програмним керуванням.


За словами директора обласної служби зайнятості Олександра Котукова, рівень середньої заробітної плати в регіоні становить близько 10,5 тисячі гривень. Щоправда, є й дефіцитні вакансії, за умовами яких роботодавці пропонують зарплатню близько 30 тисяч гривень. Зокрема, це водії-далекобійники.

Горезвісні 43 секунди

Злякавшись масового переїзду бізнесменів, харківські чиновники вирішили трохи полегшити їм життя. В місті знизили орендну плату і податок на землю для тих, у кого під час бомбардувань була пошкоджена комерційна нерухомість.

 

Підприємцям, які надали свої порожні приміщення для потреб армії, «запропонували оптимальні умови роботи». Влада також пообіцяла не протидіяти бізнесу і дослуховуватися до пропозицій та корисних порад його представників.


Наскільки ефективні будуть ці поступки, наразі сказати важко, але в країні вже є чимало регіонів, де діалог чиновників з підприємцями привів до більш тісної взаємодії, ніж було ще пів року тому.


«Я нещодавно була в Закарпатській і Львівській областях, — повідомила голова Харківської обласної ради Тетяна Єгорова-Луценко. — Вони так активно створюють умови для бізнесу, що аж було заздрісно. Розсилають листи від мерій певних регіонів усім бізнесменам, у тому числі з Харківської області. У цих листах вони пишуть: «Якщо ви приїжджаєте до нас працювати, ми створюємо для вас всі умови».


Зокрема, харківським підприємцям по Україні пропонують ваучери на первинну фінансову підтримку, комунальне майно в оренду за мінімальну ставку, іноді навіть просто за оплату комунальних послуг. А головне — пропонується пільгове оподаткування.

 

Чогось подібного у прифронтовому регіоні й досі немає, хоча умови ведення бізнесу там пов’язані з надзвичайно високим ризиком. У підсумку, на інвестиційній карті Європейської Бізнес Асоціації серед 117 проєктів немає жодного, що готувався б до реалізації на Харківщині.


«Інвестори дивляться на все це і надають  перевагу районам у західній чи центральній частині країни, бо 43 секунди — час підльоту ракети, — каже Ігор Балака. — Доки не буде закону про страхування військових ризиків, закордонні інвестори точно не з’являться».


Що таке мати бізнес у Харкові й не мати жодної страховки від руйнувань, на власному досвіді знає президент концерну «Сафарі» Олександр Попов. За плечима теперішнього бізнесмена є чималий досвід роботи в мерії, але навіть його потужні зв’язки не допомогли отримати бодай якусь допомогу у відбудові зруйнованих приміщень.


«Мені прилетіло сім ракет, розвалило 70 відсотків моєї нерухомості, — повідомив він KHARKIV Today. — Бізнесу не допомагають, тому тричі я ремонтував усе сам. Поки було гаряче, державні органи в більшості не функціонували, а бізнес продовжував працювати, всі одне одному допомагали. Потім зненацька війна в Харкові «скінчилася», і пішли нарахування, пеня, штрафи, розрахунки, перерозрахунки. Податкова прислала одному з наших підприємців, який із 24 лютого платив податки, штраф за те, що він на два дні затримав звіт».


Словом, нести ризики, незрівнянно більші, ніж у безпечніших регіонах, а податки платити такі ж самі ніхто з інвесторів не хоче, тому вибір місця локації для нового бізнесу очевидний.


Підприємці, які виїхали, також скаржаться на те, що у рідних громадах Харківщини ніхто не цікавиться їхнім становищем і не просить повернутися. Мовляв, поїхали — і добре.

 

Водночас вони визнають, що для заохочення бізнесу в регіоні варто було б запровадити пільгове кредитування. Виходом із ситуації може стати також державна система страхування майна та інвестицій на випадок їх втрати під час воєнних дій.


Цікаву ідею також запропонував директор  Об’єднання промисловців і підприємців Едуард Набока.

 

«Харків і сьогодні — центр технічних спеціалістів, інженерів, технологів, тому тут треба створювати інженерні центри, — каже він. — Виробнича частина може бути в інших регіонах, а людей з комп’ютерами легше і сховати від небезпеки, і релокувати у разі необхідності».