Війна на нервах. Один день із життя центру, де лікують інсульти та інші неврологічні захворювання

З Інною Григор’євою, завідуючою Центром неврології та нейрохірургії з інсультним блоком Лікарні інтенсивного лікування Боярської міської ради, ми, може, ніколи б і не познайомилися.

Але довелося стати її пацієнтом. Спостерігаючи за нелегкою роботою пані Інни — чудового фахівця, який живе своєю справою, — та за життям усього відділення, й виникла ідея цього матеріалу.

Адже її поради, знання й досвід можуть бути корисні багатьом людям, навіть тим, які вважають себе цілком здоровими.

Алкоголь — одна з основних причин майбутньої біди  

— Інно Олександрівно, чому ви пішли в неврологію?

— Багато людей страждають від неврологічних захворювань, і хочеться запобігти їхній інвалідизації й лікувати інсульти.

— Якщо раптом став очевидцем інсультного випадку з людиною, що треба робити?

— Треба викликати «швидку» і не намагатися різко знизити артеріальний тиск, бо це призведе до ще гіршої ситуації... А вже в лікарні кваліфіковані фахівці подбають про таких пацієнтів. Наприклад, у нашій лікарні є чудові спеціалісти для лікування інсультів — прекрасні невропатологи Тетяна Жорова і Наталя Сакун, два нейрохірурги високого рівня — Олександр Мазниченко і Олександр Назаренко, які проводять складні оперативні втручання.
— Знаю, що у вашому відділенні амбулаторно і стаціонарно лікується багато пацієнтів з бойових частин...

— Ті захворювання, з якими вони звертаються, пов’язані з периферичною нервовою системою. В артилеристів часто спостерігаємо синдром карпального каналу за рахунок того, що вони постійно тримають зброю в руках і пошкоджують периферичні нерви кисті.

У льотчиків бувають проблеми з вестибулярним апаратом і за різкої зміни атмосферного тиску страждають кровоносні судини, що може призводити до інсультів. Багато ЗСУшників після контузій. А в медичних працівників часто страждає шлунково-кишковий тракт. Наприклад, виникають виразки... Тому що не завжди нормальне і регулярне харчування.

— Пригадаєте найбільш складний випадок у вашій практиці?

— Молода жінка 40 років. З трьома інсультами. З вродженою патологією судин.

— І в неї буде нормальне життя?

— Так, нормальне. Сьогодні я її виписала — вона пішла своїми ногами. В задовільному стані. У неї ще буде реабілітація: лікувальна фізкультура, масаж, голкорефлексотерапія. Усе це допомагає відновлювати функції пошкоджених кінцівок. А ще — заняття з логопедом і психологом. Це дуже важлива складова частина після лікування інсульту — лікування реабілітаційне.

— Які найбільш ефективні методи лікування?

 — Найефективніше при ішемічному інсульті — введення препарату актилізе у перші чотири—чотири з половиною години після виникнення інсульту, якщо інсульт викликаний тромбом. Повне розчинення тромбу сприяє відновленню всіх функцій, відновленню втрачених рухів. Дуже важливо, щоб потерпілий потрапив у медичний заклад у терапевтичне вікно 4,5 години і була проведена КТ ангіографія.

— Які основні причини можуть призвести до інсульту?

— Артеріальна гіпертензія, атеро­склероз, цукровий діабет.

— А алкоголь?

— Так. Зловживання алкоголем сприяє згущенню крові й утворенню тромбів та формуванню атеросклеротичних бляшок. І горілка, і вино, і коньяк... Алкоголь — одна з основних причин майбутньої біди.  

Неспокійні чергування

Сьогодні п’ятниця, і в завідуючої центром неспокійні і день, і ніч — вона чергує. Вже 19:00. «Влітає» медсестра: «Швидка» привезла хворого. Суїцид!»

Пані Інна йде оглядати пацієнта. А я продовжую спілкуватися з невропатологом Тетяною Жоровою.

— Щодо суїциду — це досить поширений в патології синдром. Але він належить все-таки до психіатричних захворювань і займаються ним лікарі-психіатри. Випадає займатися ним і суміжним спеціалістам. Оскільки я  невропатолог, то займаюся неврологічними захворюваннями, які також призводять до глибокої депресії на тлі гострого порушення мозкового кровообігу, — інсульту.

У деяких пацієнтів розвиваються дуже серйозні неврологічні ускладнення. Симптоматика — пацієнти в депресії, не бачать сенсу жити, замислюються про самогубство. Особливо, коли пацієнт активно працював, був успішним, йому плюс-мінус 50 років. Усе складалося добре. І тут раптом інсульт! Інсульт з гострим психологічним дефіцитом. У таких пацієнтів значно погіршується якість життя.

  Деякі не можуть прийняти нову для них ситуацію і задовольнити власні потреби. У них розвивається депресія і вони навіть можуть вчинити самогубство. І це мають вчасно помітити суміжні спеціалісти та викликати обов’язково психіатра, психолога, залучити родичів. Щоб вони поспілкувалися з хворим.

— І тоді вдається відвернути біду?

— Звичайно, якщо в трагічну ситуацію включається вся команда...

— Це правда, що під час війни з рашистами наші люди емоційно і морально постаріли років на десять?

— На жаль, це близько до реальності... Навіть якщо ми бачимо війну тільки в телевізорі чи читаємо в новинах, усе відбивається на стані серцево-судинної системи. Це й інсульти, інфаркти, онкологічні захворювання. Стрес, війна призводять до старіння людського організму. Відповідно дуже сильно «помолодшали» захворювання. Всі згадані вище хвороби «полюють» тепер і на молодих...

Тим часом у робочий кабінет повернулася Інна Олександрівна. Пацієнт живий — і це головне. Тож ми продовжуємо розмову. І я цікавлюся, а що допомагає в лікуванні при нервових захворюваннях? Кохання, наприклад, допомагає?

— Звичайно, допомагає. У нас навіть був роман пацієнтки і військового. Кохання стимулює вироблення позитивних гормонів — ендорфінів. Це веде до швидкого одужання. А вона лікувала звичайний радикуліт. І утворилася гарна сім’я.

— У вашому центрі на амбулаторному і стаціонарному лікуванні багато пацієнтів з діючих бойових частин...

— Так, у них черепно-мозкові травми, невралгії, неврити. Ми охоче допомагаємо і госпіталізовуємо їх. Намагаємося за можливості призначати ліки максимально безкоштовно. Тому що вони ризикують і жертвують своїм життям заради майбутнього наших дітей.

— Що у вашій роботі є най­складнішим?

— Повідомляти родичів, що хворого не можна вилікувати...

— Мається на увазі онко?

— Не тільки. Є важкі інсульти, коли вражені важливі структури головного мозку . І це призводить до смерті.

У кабінеті завідуючої знову лунає телефонний дзвінок — черговий виклик. Вона знову йде в оглядову рятувати чиєсь життя. Повернулася десь за півтори години:

— Була операція — субдуральна гематома. Крововилив під тверду оболонку головного мозку. Жінка. Прооперували вдало. Та я вже казала, що в нас нейрохірурги високого рівня. Ми не відправляли хвору в обласну, бо з такими випадками можемо впоратися і самі.

— А скільки тривала операція?

— Десь годину двадцять. Все гаразд. Пацієнтка стабільна і переводиться з реанімації в наше відділення.

Може, не зовсім за темою, але все ж запитую Інну Олександрівну, а що вона думає про путіна? І це моє питання невипадкове. Не так давно його війська були неподалік цієї лікарні. Ірпінь зовсім поруч...

— У нього фашистська ідеологія. А з точки зору медичної в путіна є комплекс Наполеона. Це людина, яка незадоволена своїм життям, зовнішністю і самостверджується за рахунок інших. У путіна жахлива, схиблена психіка! І це біда всього світу, коли така людина керує величезною дер­жавою...

Один проти п’ятьох

Ми прощаємося з пані Інною, і вона насамкінець радить зайти в палату № 4, де лікуються двоє бійців ЗСУ. Це Микола і Дмитро. Медсестра щойно зняла крапельниці, і я можу провести коротеньку розмову з ними.

Микола Васильович 1955 року народження, служить у Гатненській тер­обороні. Нагороджений медаллю «Захисник Батьківщини» — за охорону мостів і Одеської траси. Він — водій вантажівки.

Каже, що люди дуже добре ставляться до нашої тероборони. На початку війни стали пліч-о-пліч усі: діди, жінки і навіть діти. Допомагали будувати укріплення — привозили і приносили бетонні блоки, мішки з піском, каміння, продукти, коктейлі Молотова...

«Війна перетворила в єдине ціле всю нашу Україну», — додає Микола Васильович.

Дмитро — з «Азова», воював у Бахмуті. Зараз підліковується у неврологічному відділенні. Даються взнаки поранення, контузії, постійні фізичні навантаження. Зброя, патрони, бронежилет нелегкий. Скільки важить? «Кілограмів двадцять-двадцять один», — каже боєць.

Прошу згадати якийсь особливо складний воєнний епізод, що запам’ятався назавжди...

— Та й згадувати не хочеться...

— Чому?

— Поєдинок дуже кривавий був — я один, а їх п’ятеро.

— Судячи з нашої розмови, поєдинок залишився за вами... Автоматний бій?

— Ні. Не було патронів. Закінчилися. Довелося ножем попрацювати. Висотний був будинок: підстерігав на різних поверхах. Вдалося. Та краще не згадувати... Постійно думав про своїх доньку і сина... П’ять і чотири рочки... Могли залишитися без батька... Але Бог був зі мною!

Народжений у сорочці

Завершуючи цей матеріал, хочу згадати свого доброго знайомого, українського поета Аркадія Музичука. Для мене він — приклад того, як щоденна праця і позитивне налаштування допомагають боротися з хворобою та її наслідками.

Він — автор понад 30 поетичних і прозових книжок, сповнених гумору і любові до життя. Ні деньочка без рядочка — таким є життєве кредо Аркадія Музичука, а його численні поетичні та прозові твори відзначені національними літературними преміями.

Кілька років тому Аркадій Музичук серйозно захворів. Були підозри на інфаркт, але в Олександрівській лікарні, де він лікувався близько трьох місяців, консиліум визначив інсульт. Коли переглянули знімок мозку, то один з лікарів сказав: «Хворий народився в сорочці. Пошкоджено половину мозку»...

Але... Весь час у лікарні Аркадій Музичук продовжував писати вірші і звеселяв своїм гумором лікарський колектив і хворих. Поет навіть не втратив здатність повноцінно рухатися і зараз ходить на улюблену риболовлю в селі, де він мешкає.

Коли я розповів цю дивовижну історію, адже інсульт — справа надсерйозна, Інні Олександрівні, вона сказала:

— Усе залежить від зони ураження мозку! І площі ураження... Ваш знайомий справді народився в сорочці...

P.S. Коли цей матеріал готувався до друку, стало відомо, що Володимир Колодяжний, наш багаторічний автор, а в минулому — сценарист і редактор «Укртелефільму», несподівано пішов із життя. Світла пам’ять покійному, співчуття родині.