Битва восьми королів

15.10.2003
Битва восьми королів

Борис Холод i Вiктор Лешик: дорогу молодим «президентським»?

      Тому, хто є достатньо далеким від ефірних частот як сфери вкладання коштів, складно осягнути весь вплив Національної ради з питань телебачення і радіомовлення та визначальність рішень цієї інституції, коли йдеться про розподіл сегментів телерадіопростору. Важко уявити і те, що навіть настрої, які панують всередині Нацради, стають вирішальними при гальмуванні або прискоренні опанування мовниками ефіру. Бо для отримання ліцензії на вихід в ефір власнику умовної ТРК не достатньо мати лише великий гаманець, розміри якого покриють і контракт з красунями-телеведучими, і купівлю канцелярського дріб'язку для роботи студійного персоналу, не достатньо виграти конкурс на ту чи іншу частоту, не достатньо володіти непересічним творчим потенціалом. Нарешті, такому власниковi навіть не обов'язково подобатися владі чи принаймні бути до неї лояльним. Телебізнес може опинитися під питанням лише тому, що на Нацраду насунеться чергова полоса чвар і непорозумінь. Розсварившись між собою, її представники можуть просто вкотре заблокувати роботу цього органу і припинити видачу ліцензій. А зацікавленим в їхньому отриманні особам залишиться хіба що чекати на зміну погодних умов на вулиці Десятинній або на прийняття нового закону про Національну раду, який у Раді Верховній незабаром має пройти стадію другого читання.

Жила собi Нацрада. Жила непогано, особливо останні місяці...

      Не можливо не погодитися з думкою, висловленою на сторінках «Дзеркала тижня», стосовно того, що протягом кількох місяців на українському ринку новин ніби чогось бракувало. Бракувало якогось постійного ньюсмейкера з присмаком скандальності. Озирнувшись навкруги, ми всі зрозуміли, що для повноти картини політичного життя нам не вистачає згадок про Національну раду з питань телебачення і радіомовлення, пише «Дзеркало». Все наче так і є. Принаймні останній матеріал на цiлу шпальту, присвячений перипетіям довколо Нацради, в «Україні молодій» з'явився в перших числах березня. У статті піврічної давнини вкотре йшлося про нелегітимність голови НР Бориса Холода. Однією з автохарактеристик, даних тоді представником Нацради в інтерв'ю кореспонденту «УМ», було твердження про те, що його інституція є «неблагополучною» та «заполітизованою». Після того пристрасті начебто вщухли, вулкан задрімав до наступного вибуху. Робота зрушила з місця, проблеми почали вирішуватися, а ліцензії — видаватися...

      «За цей рік ми пройшли певний етап трансформації, — говорить перший заступник голови Нацради Віктор Понеділко. — Цей етап полягає в тому, що ми відійшли від спрощеного розуміння ліцензування як формальної видачі ліцензій і запровадили комплексний контроль за тими об'єктивними умовами, що дозволяють юридичній чи фізичній особі вважати себе здатною до створення свого сектору в інформаційному полі. Тут ідеться  про наявність i відповідного обладнання, і колективу журналістського, і, вибачте, про наявність розуміння в голові, і про гроші, щоб платити своєму колективу, — бо якщо цього всього нема, то навіщо йти до нас за ліцензією?

      Крім цього, у нас почалися засідання , так би мовити, профільовані: якщо ми обговорюємо, скажімо, стан справ на рекламному ринку — цьому присвячене окреме засідання, обговорюємо проблеми етики — іще одне засідання. Те, з чим ми підійшли до сьогоднішнього дня, — це розгрібання завалів дво-трирічної давнини... Чому все повернулося на краще? Тому, мабуть, що вісімка, яка зібралася в межах Нацради, зуміла забути про те, хто з нас призначений Президентом, хто — парламентом, хто яку політичну силу чи групу фінансову представляє. Тож певні зрушення є».

      Так вважає Віктор Понеділко, який, за самовизначенням, даним наприкінці розмови, є «оптимістом». Можливо, цю особливість характеру пана Віктора слід взяти до уваги, особливо тоді, коли йтиметься про колізії довкола посади відповідального секретаря Нацради та того фактичного змісту, який за цією посадою закріплено. Однак перш ніж заглибитися у лабіринти стосунків між членами НР та юридичні тонкощі кадрових призначень, зазначимо наступне.

Деформації від ротації

      І Президент, і парламент мають право на ротацію своєї четвірки. Народні депутати востаннє вдавалися до кадрових змін щодо Надради у лютому цього року, коли профільний парламентський комітет з питань свободи слова рекомендував ввести до складу четвірки Тетяну Лебедєву, голову Асоціації незалежних телерадіомовників. Президент же переставив фігурки на своїй частині шахівниці зовсім нещодавно — минуло, власне, трохи більше місяця.

      Вивівши зі складу президентської четвірки Олександра Мартиненка та Юрія Плаксюка і замінивши їх Віктором Лешиком та Миколою Фартушним, Леонід Кучма відкрив вакансію відповідального секретаря Нацради, яку до свого звільнення обіймав Плаксюк. «Це настільки номінальна посада, що битися за неї великого сенсу немає. Але формальність є формальність — посада відкрита. Тож треба обирати...» —  коментує  Віктор Понеділко. Що ж, обирати то обирати. Вісімка зібралася і більшістю голосів затвердила на цій посаді Тетяну Лебедєву. На радощах усі пили шампанське, і семеро джентльменів вітали єдину у своєму колективі даму з новим витком у її кар'єрі.

      Однак кілька днів потому, як уже повiдомляла «УМ», двоє учасників дружнього застілля, а саме нововведені Президентом Лешик і Фартушний, оскаржили результати виборів, заявивши, що протокол того пам'ятного засідання є недійсним, оскільки вони не скріпили його своїми підписами. А порядок оформлення протоколу передбачає, що його мають підписати усі члени Нацради, присутні на відповідному засіданні. При цьому протокол засідання Нацради не слід плутати з рішенням Нацради — цей документ підписують лише двоє: голова установи та її відповідальний секретар.

      «Тут є певна колізія в законі про Нацраду, — роз'яснює Віктор Понеділко. — 12-та стаття закону серед повноважень голови вказує на те, що голова разом iз відповідальним секретарем підписує рішення Нацради. А 36-та стаття говорить про те, що рішення вважається прийнятим, якщо протокол із цим рішенням був підписаний усіма членами Нацради, які брали участь у голосуванні. Це — проблема трактування: можна і так вважати, можна й інакше. Але, на мою думку, якщо рішення прийняте, то воно вже прийняте. А хто його підпише — то вже деталі».

      При цьому Понеділко також розвиває свою попередню думку щодо «номінальності» посади відповідального секретаря, говорячи про те, що на цю особу покладено передусім обов'язок підготувати свого роду доповідь щодо готовності фізичної чи юридичної особи для отримання ліцензії на мовлення. Тобто секретар Нацради має довго і прискiпливо вивчати різноманітні папери, аби потім підбити деякі підсумки. Рішення ж як таке все одно буде приймати вся вісімка. Тобто бути відповідальним секретарем — ще не означає бути стерновим Нацради. «Закон прописав тільки одне — це те, що відповідальний секретар разом з головою Нацради підписує рішення Нацради, і більше нічого. Структура НР передбачає, аби відповідальний секретар був тією останньою інстанцією, яка визначає готовність будь-яких документів, пропозицій чи проектів перед розглядом на пленарному засіданні Нацради. Він має керувати секретаріатом Нацради. Всі інші функціональні підрозділи — фінансовий, юридичний — свої ідеї чи зауваження мусять акумулювати в секретаріаті», — каже Понеділко.

      Віктор Понеділко також наголошує на тому, що «ліцензію на мовлення підписує тільки голова Нацради і більше ніхто. А візують її, власне кажучи, всі члени Нацради». Для Понеділка, за його словами, проблеми, кого вважати відповідальним секретарем, просто не існує: «Де взагалі в законі записано те, що оформлення протоколу має відбуватися на пленарних засіданнях? Головне те, що 8 членів Нацради своїм голосуванням затвердили протокол номер два лічильної комісії. Тож для мене немає питання, кого обрано, — обрано Лебедєву. Вряди-годи жінку призначили на посаду, і, можливо, її обрання було б тим каталізатором, який би примусив Нацраду працювати».          Водночас співрозмовник «УМ» наголошує на тому, що навіть за відсутності обраного відповідального секретаря НР здатна на плідну працю. «Я був обраний до цієї інституції в липні минулого року. А обрання заступника і першого заступника голови Нацради відбулося лише 19 березня цього року, отже, вiсiм з половиною місяцiв Нацрада працювала без цих посадовців», — говорить Віктор Понеділко і не завершує свою думку. Мовляв, працюватимемо ще  стiльки ж і без відповідального секретаря.

      Коли авторка цих рядків звернулася по коментарі до колеги пана Понеділка Віталія Шевченка, вона усвідомила для себе, в першу чергу, те, що Шевченко, мабуть, очолює «партію песимістів», якій поруч з оптимістом Понеділком так само знаходиться місце в межах парламентської четвірки. Віталій Шевченко висловив незгоду з тим, що посада відповідального секретаря є малозначущою, а також із тим, що за відсутності легітимного секретаря НР спроможеться не те що на плідну, а взагалі на будь-яку роботу. «Це — бій не за посаду, це бій за принцип. Можна, звичайно, зробити так, щоб ця посада стала взагалі нічого не вартою... Зараз відсутність секретаря паралізує роботу Нацради», — переконаний «нашоукраїнець».

      З усього зазначеного зрозуміло принаймні одне: злам конфлікту (або, скажімо м'якше, непорозуміння) проходить не лише по лінії «президентська четвірка — парламентська четвірка», він зачіпає також і склад останньої.

Вже не буде ХОЛОДно?

      Насамкінець замислимося над тим, навіщо було Президентовi, добувши добра, шукати кращого? Леонід Данилович уже мав «свого» відповідального секретаря Юрія Плаксюка. Ще більш «своїм» був, є і буде голова Нацради Борис Холод. Хіба ці двоє не були достатньо надійними стовпами президентських інтересів при ефірній «годівниці»? То ж чим зумовлена необхідність вивести Плаксюка зі складу Нацради і приректи її на довготривалі й болючі «пологи» нового відповідального секретаря? Чи сіль якраз у тому, щоб блокувати роботу Нацради та не видавати ліцензії нікому — ні «хорошим» мовникам, ні «поганим»?

      На думку Віталія Шевченка, президентська групка у Нацраді таки не виправдала сподівань Банкової. «Хтось із президентської четвірки був недостатньо твердим. Цього «когось» вирахували:  слабка ланка — це Плаксюк і Мартиненко», — говорить Шевченко. «Слабким» не дали другого шансу. Опертям влади у Національній раді були покликані стати Микола Фартушний та Віктор Лешик (останній уже не новачок у Нацраді, свого часу він обирався до її складу за квотою Президента).

      Однак говориться і про інше. На чолі Нацради нібито задумано поставити нову фігуру, а Бориса Холода відправити на відпочинок, щодо якого епітет «заслужений» є аж ніяк не блюзнірством. Борис Іванович зробив усе можливе для лобіювання провладних інтересів. Однак час спливає, а відтак і вимагає нових ідей, нових людей... Серед кандидатур на місце Холода поки що називають лише одного Віктора Лешика — «батька» телекомпанiї «Гравiс», яка пiдтримує Кучму ще з 1993 року. Того самого Лешика, що пив шампанське за перемогу Тетяни Лебедєвої, а подумки, мабуть, уявляв зовсім інший бенкет...

  • Державі потрібна медійна зброя

    Коли Валентина Руденко, радник Президента Віктора Ющенка, у 2006 році на великій нараді у Секретаріаті (тоді так називалася президентська адміністрація) казала, що Росія готується до війни з Україною, інші відповідали, що це її суб’єктивний погляд. >>

  • Як не зробити з суспільного мовлення кінобудку?

    Із минулого квітня, коли врешті-решт прийняли закон про суспільне мовлення, активно обговорюються питання перетворення у нову за суттю і змістом, не залежну від влади структуру державної Національної телекомпанії, видимою частиною якої для широкого загалу є ефіри Першого Національного. >>

  • Микола Томенко: Політичні ток–шоу — маніпулятивні передвиборчі проекти

    Депутат кількох скликань, нині керівник Комітету Верховної Ради з питань свободи слова й інформації Микола Томенко для оприлюднення свого ставлення до телевізійних політичних ток–шоу і їх ведучих активно використовує блогосферу. Він різко негативно ставиться до того, що громадянин іншої країни Савік Шустер веде, по суті, передвиборчі програми, що заборонено законом, і закликає податківців прискіпливіше слідкувати за доходами телевізійників–заробітчан. У розмові з Миколою Володимировичем ми вирішили з’ясувати, чи такі досить радикальні судження й оцінки в інтернет–просторі трансформуються в офіційні депутатські запити й ініціативи. >>

  • Наталія Лигачова: Ситуація з журналістикою гірша, ніж була при Кучмі

    Якщо інформацію про життя в Україні черпати з ефірів телеканалів, можна вважати, що влада тільки те й робить, що дбає про «маленьких» українців, і живемо ми чи не найкраще у світі. Насправді ж маємо суціль економічні й політичні проблеми, а свобода слова засобів масової інформації здебільшого перетворилася на піар можновладців. Чому нас, м’яко кажучи, дезінформують і чи можна боротися з інформаційними маніпуляціями — з цими питаннями ми звернулися до медіа–експерта Наталії Лигачової. >>

  • Юрій Стець: Мій фінансовий стан дозволяє співпрацювати з телеканалом без винагород

    Минулого тижня Верховна Рада 345 голосами призначила на посаду голови стратегічного перед виборами парламентського Комітету з питань свободи слова та інформації Юрія Стеця. З народним депутатом–медійником, кандидатура якого стала компромісом для провладних й опозиційних сил, говоримо про можливості відстоювати права опозиційних журналістів та майбутні парламентські вибори. >>

  • Мовне питання — не просто мовне...

    Запроваджувати День україномовної преси недоцільно — так написала від імені Президента України Ганна Герман у відповіді на звернення Координаційної ради з питань захисту української мови при Київській міській організації товариства «Меморіал» ім. Василя Стуса. Звернення було датоване 25 листопада 2011 року, «Україна молода» писала про цю ініціативу. Відповідь радника Президента — керівника головного управління з гуманітарних і суспільно–політичних питань АП датована 3 січня. Те, що пані Герман не вклалася у визначений законом термін відповіді, — дріб’язок у порівнянні з висловленою позицією влади. >>