«Прошу вашего внимания на разрисовку усов товарища Сталина»

15.10.2003
«Прошу вашего внимания на разрисовку усов товарища Сталина»

Марка, створена Юрієм Логвиновим.

      Своєрідним символом в історії української філателії стала єдина українська серія поштових марок радянської доби «Допомога голодуючим» (чотири мініатюри), що з великими труднощами потрапила в обіг у 1923 році. Особливістю цієї розповсюдженої й доступної серії є те, що незначна частина накладу виготовлена на папері з водяними знаками. Відомо, що майже усі причетні до її створення (від політичного діяча Олександра Шумського до художників Олексія Маренкова та Бориса Порай-Кошиця), стали жертвами комуністичної тиранії.

      Не менш відомою за ці доброчинні марки УРСР є й радянська мініатюра «Українці» у великій серії «Народности СССР». Оминути цю мініатюру (як у публікаціях, так і в експозиціях), коли йдеться про голод чи українське село, неможливо, бо з'явилася вона на світ у страхітливий 1933 рік. Ми, колишні совєтські громадяни, та й українці в діаспорі, з «доброю» пам'яттю про радянську цензуру, пригадуючи цю «пісню» «колективізації й механізації українського села», знаємо, що на ній зображені «щасливі колгоспники, яких попереду чекає ще краще майбутнє». Однак якщо придивитися до мініатюри пильніше, виявиться, що люди на ній — без посмішок. В орнаменті відкриються зображення... кілець ланцюга! А ще за мить серцевини стилізованих квіток нагадають про тризуб. Створив марку відомий художник І. Дубасов — автор також «євреїв», «росіян» і «білорусів» з названої серії. До речі, після «українців» марки І. Дубасова з'явилися знову тільки через 6 років.

Українська марка до 60-річчя голодомору, 1993.

      Звісно, «кільце ланцюга» та натяк на тризуб у багатьох читачів небезпідставно викличе посмішку, хоча б через те, що такого не допустила б цензура. Як це трапилося з плакатом Олексія Маренкова, присвяченим кандидатам у депутати Верховної Ради УРСР, коли завспецчастиною Держполітвидаву писав у «ОБЛ. Н.К.В.Д.»: «Прошу Вашего внимания на разрисовку усов товарища Сталина. Впечатление, что нарисован козел с рогами, лапами и хвостом». Але важко погодитися з тим, що в час, коли, за словами Сталіна, «жить стало веселее», обличчя колгоспників у полі, на якому сонячного дня виблискують новенькі трактори, «випадково» зображені невеселими (як, до речі, й у ледь не всіх «народностей» серії; винятком є «таджики» та «чуваші», де, окрім усмішки жінки, увагу привертають її округлі щоки, а також добряче наповнені мішки із зерном). Марка ж «українці» виглядає по іншому: тракторист зосереджений, у жінки на першому плані щоки запалі, а у тієї, що прикривається долонею, на обличчі розпач...

      У час голодомору 1932-33 років СРСР був настільки міцним і впливовим, що йому вдалося довгі роки приховувати мільйони жертв. То ж про радянські поштові марки, присвячені пережитому горю, не могло бути й мови. Та не зважаючи ні на що, про голодомор світові постійно нагадували українці в діаспорі, використовуючи при цьому й пам'ятні марки. Як свідчить відомий знавець марок діаспори доктор Олександр Малицький (Калгарі, Канада), завдяки Закордонному відділу підпільної пошти України та інших українських об'єднань, починаючи з 1953 року, через кожні 10 років, у різних частинах світу постійно здійснювалися емісії, присвячені пам'яті штучно створеного голоду.

      Коли настав час нових державних українських поштових марок, однією із перших серед них стала й скромна мініатюра «Шістдесята річниця голодомору в Україні». Однак конкретні дії діаспори не припинилися. Важливим заходом, пов'язаним з філателією, є організація відправлень спеціальної поштової листівки від розсіяних українців по всьому світі до Колумбійського університету в Нью-Йорку з вимогою позбавити посмертно престижної премій Пулітцера кореспондента газети «Нью-Йорк Таймс» в Москві у 1932-33 роках Вольтера Дюранти. Головний кореспондент з Америки «не бачив» голодомору в Україні й заперечував про його існування навіть під час відвідин Києва і таким чином не безкорисно став опорою кремлівського керівництва у стверджуванні, що «інформацію на Заході про голод навмисне поширюють вороги Радянського Союзу». На ілюстрованому боці картки, на тлі приречених українських селян, що корчаться в голодних муках, зображений з типовою джентльменською зовнішністю кореспондент та наведено вислів відомого англійського публіциста Малкома Маггеріджа, про те, що Вольтер Дюранти є «найбільший брехун між журналістами, яких я колись зустрічав».

      В Україні, в заходах із відзначення сімдесятиріччя голодомору передбачено і випуск поштової мініатюри. Вдала творча ідея закладена в ескізі Юрія Логвина. Оскільки цей голод був створений штучно, аби покінчити з духом непокори та прагненням до вільного господарювання й державної незалежності, художник вирішив використати символ УНР: відому всім філателістам та колекціонерам банкнот дівочу голівку — алегорію «Молода Україна», створену Георгієм Нарбутом. Логвин зобразив на тлі чорного підземелля череп у нарбутівському вінку із живих квітів. Та редакційно-художня рада відхилила проект, посилаючись на те, що марка вийшла б занадто страшною...

      Після відхилення художнього задуму ерудованого, національно свідомого автора на світ з'явилася мініатюра, яка тільки завдяки вчасному сполоху діаспори не потрапила в обіг і не нанесла шкоди державі. Та це вже інша тема історії нашої поштової марки.

Валерій ЧЕРЕДНИЧЕНКО,

заступник голови правління

Асоціації  філателістів України.

  • Викинемо орду із Храму

    Кремлівський цар Ірод, прикидаючись миротворцем, винайшов нову формулу брехні, твердячи, що, мовляв, «русскіє і украінци — єдіний народ». Але ж звідки тоді споконвічна війна вовків в овечій шкурі проти нашої Вітчизни, чому геніальний Василь Симоненко писав: «Україно, ти моя молитва, ти моя розлука вікова, гримонить над світом люта битва за твоє життя, твої права»? >>

  • «Марусю, мовчи! Тут на базарі яєць більше, ніж у нас картоплі»

    Весна вже покликала господарів у поле. На базарах не проштовхнутися: люд вибирає насіння та міндобрива, шукає, чим би земельку покропити, щоб бур’яни не росли і зайвий раз не брати сапу до рук. «Візьміть ще оцей перепарат, під корінь внесете. Він стимулює ріст і зміцнює рослину», — припрошує продавець молоду жіночку, яка купує яскраві пакети з імпортним насінням. >>

  • Загиблих треба шанувати, а не робити з них дороговкази

    У 2012 році в лісовому урочищі поблизу села Мощена, що біля Ковеля, з’явилося нове військове кладовище. Навесні 1944 року тут точилися кровопролитні бої за Ковель, тому солдатських поховань у цій місцині є ще чимало. Відшукати їх і навіть ідентифікувати — справа благородна й необхідна. Бо війна справді не закінчена доти, доки не похований її останній солдат. >>

  • За бабці Австрії і під Російською імперією

    На початку ХХ століття Українська держава відновила свою незалежність, яку два її історичних сусіди — західний (Польща) та північний (Росія) — хитрощами, підступністю та збройною агресією ліквідували, а Україну загарбали та поділили між собою. >>

  • Рахівниця й тоталітаризм

    Як відомо, минулорічної весни наше Міністерство культури заявило про необхідність створення в Україні музею тоталітаризму, який би розкривав весь масштаб злочинів комуністичного режиму проти українського народу. >>

  • Норвезькі остарбайтери

    Лубенський благодійний фонд «Надія і Батьківщина» впродовж багатьох років розшукує в Україні громадян, які під час Другої світової війни були вивезені на примусові роботи до Норвегії, і підтримує творчі контакти з відповідними норвезькими установами. >>