Від апартеїду до Достоєвського

08.10.2003

      Англомовний прозаїк з Південно-Африканської Республіки Джон Маквелл Кутзеє став цьогорічним лауреатом Нобелівської премії з літератури. Його прізвище значилося серед фаворитів, тому несподіванки не сталося. В обгрунтуванні премії написано: «Він все піддає скрупульозним сумнівам, безжалісний у своєму критицизмі жорсткого раціоналізму та косметичної моралі західної цивілізації... Кутзеє ніколи не використовує одного рецепта у двох творах, тому його творчість такa різноманітнa». Голова Нобелівського комітету Хорас Енгдаль зазначив у своєму виступі, що твори 63-річного письменника вирізняються доброю композицією, блискучим аналізом та промовистими діалогами. У своїй першій заяві лауреат сказав: «Я отримав цю новину зі Стокгольма по телефону о шостій ранку. Я навіть не знав, що прізвище лауреата вже було оголошено». Британський видавець творів Кутзеє Джефф Малліган заявив кореспонденту Бі-Бі-Сі, що хоча письменник «дуже, дуже задоволений» здобуттям премії, але він зовсім не дає інтерв'ю. Лауреат отримає з рук короля Швеції Карла XVI Густава нагороду (медаль, диплом та чек на 10 млн. шведських крон) на церемонії у Стокгольмі 10 грудня.

      Кутзеє є четвертим письменником з Африки та другим з ПАР (першою літературного Нобеля для цієї країни здобула 1991 року Надін Гордімер), який отримав Нобелівську премію. Він народився у Кейптауні у лютому 1940 року, має британсько-німецькі корені, походить з літературної родини. Після закінчення школи вивчав у місцевому університеті математику та англістику. На початку 60-х років виїхав до Англії, де працював комп'ютерним програмістом у фірмі Ай-Бі-Ем. Потім перебрався до США, у 1969 році у Техаському університеті в місті Остін захистив докторську дисертацію з генерованої комп'ютером мови. Літературну освіту продовжив в університетах Буффало та Нью-Йорка. Його заарештовували в студентських містечках за участь у демонстраціях проти війни у В'єтнамі. 1983 року змушений був залишити США і повернутися до ПАР, оскільки за ті арешти йому не продовжили «зеленої картки». Відтоді Кутзеє був професором загальної літератури Університету Кейптауна, але 2001 року звільнився і емігрував з особистих причин разом зі своєю супутницею життя Дороті Драйвер до Австралії, де працює викладачем в університеті Аделаїди. У 80-х роках він розлучився з дружиною Філіппою Джаббер, з якою має народжену 1968 року доньку Гізелу та мав сина Ніколаса, котрий загинув у віці 23 років внаслідок нещасного випадку.

      У літературі Кутзеє дебютував 1974 року томом оповідань «Сутінкові краї». Перший успіх прийшов разом з виданим 1977 року романом «У серці країни». Визнання та славу письменнику принесли такі твори: «В очікуванні варварів» (1980), «Життя і часи Майкла К.» (1983), «Ворог» (1986), «Майстер з Петербурга» (1994, у російському перекладі роман має назву «Осінь у Петербурзі»), автобіографічний роман «Хлопчачі роки: сцени з провінційного життя» (1997) та «Безчестя» (1999). Останнім твором письменника, який з'явився цього року, є роман «Елізабет Костелло: вісім уроків», в якому белетристика поєднується з есе, героїнею роману є вигадана письменниця. Кутзеє був першим письменником, який двічі отримав престижну Букерівську премію: 1983 року за роман «Життя і часи Майкла К.» та 1999 року за свій найвідоміший роман «Безчестя», але він відмовився прибути до Лондона на церемонію вручення нагороди. За останній роман він отримав ще й письменницьку премію Британської Співдружності Націй.

      Літературні критики зазначають, що головним мотивом творчості Кутзеє є проблема культурної та особистої відмінності людини та почуття загрози, ізоляції і позиція самозахисту, які ця відмінність породжує. Кутзеє ріс та виховувався за умов апартеїду, тому його героями є люди самотні, ізольовані, їхнє життя позначене почуттям вини. Він концентрується на ситуаціях, у яких конфлікт між добром і злом не закінчується однозначною розв'язкою, як у грецьких трагедіях. Долі людей визначаються апартеїдом та расизмом, жертвами яких стають і білі, і чорношкірі. Система б'є як по жертвах, так і по їхніх катах.

      Так, героєм кращого роману письменника «Безчестя», дія якого розгортається у ПАР, є 50-річний професор Лурі, який змушений відмовитися від своєї академічної кар'єри з огляду на компрометуючий його любовний зв'язок зі студенткою. Він переїздить до доньки, яка самотньо мешкає в африканському буші. Вони ведуть спокійне життя, яке одного дня обривається, коли кілька африканців брутально гвалтують доньку професора. Героя переповнюють сором та безпорадність. Але не його доньку, яка не лише не хоче перервати вагітність, а збирається далі жити на своїй фермі разом з одним із гвалтівників. Багаторічна звичка життя в умовах насилля та дискримінації  — один заплутаний клубок, якого герої не розуміють, не кажучи вже про те, щоб спробувати розплутати. Роман викликав у ПАР великі суперечки, навіть обговорювався на засіданні уряду. Хоча, загалом, Кутзеє на батьківщині майже невідомий. Його знають та шанують в академічних колах, але широка публіка письменника не знає. Єдиним винятком є роман «Безчестя», який розійшовся у ПАР накладом 100 тис. примірників. Перші видання творів письменника друкуються у Лондоні, у Кутзеє складні стосунки з батьківщиною.

      Але проза Кутзеє не була б такою універсальною, якби він лише з документальною заповзятістю змальовував південноафриканські реалії. Проблеми героїв його романів є впізнаваними для читача з будь-якої країни. Про універсальність творів та таланту письменника свідчить роман «Майстер з Петербурга», героєм якого є улюблений письменник автора Федір Достоєвський. У романі Кутзеє Достоєвський з'являється у ролі... приватного детектива, який розслідує таємницю смерті свого родича, що був членом підпільної організації анархістів. Автор з іншого кінця планети демонструє глибоку обізнаність з бiографiєю росiйського письменника та чудово передає атмосферу Петербурга ХІХ століття. Героїв творів Достоєвського та Кутзеє ріднить те, що вони є життєвими невдахами. Деякі критики вважають, що стилістично твори письменника нагадують прозу Семюеля Беккетта та Франца Кафки.

      Кутзеє також виступає як літературний критик часопису «Нью-Йорк Рев'ю оф Букс». Його літературні есе друкували в багатьох книжках та збірках. Багато його есе присвячені німецьким та слов'янським письменникам і поетам, зокрема російським (Бродський, Солженіцин та Мандельштам) та польським (Збігнєв Герберт). Цього року вiн також писав про Бруно Шульца, видатного польсько-єврейського письменника та художника, мешканця Дрогобича.