Об'єднана сила села

      Як би там не було, а населення району щодня продає молокозаводам мінімум 500-600 тонн сировини. У місті літр молока коштує понад гривню, проте гадяцькі селяни отримують удвічі, а інколи й утричі менше. Не тільки тому, що переробники «підступні», а посередники хочуть заробити якомога більше і платять людям мізер. Пропонують же молокозаводи кращу ціну господарствам, колишнім КСП, які зберегли молочні ферми. А все тому, що екс-колгоспи продають великі партії охолодженого молока — тонну-дві. Їхні керівники, на відміну від простих людей, напряму вхожі до директорів молокозаводів і можуть торгуватися за нормальну ціну. Господарства отримують на молоці державні дотації, а якщо їх не влаштовують умови, завжди можуть відмовитися від одного молокозаводу, скажімо, з Лубен, і домовитися з іншим аж у Ромнах, бо це економічно вигідніше.

      Інша справа — селяни. У Гадяцькому районі вони виторговують за літр 45 копійок (принаймні саме стільки платили влітку, в день наших відвідин). У кращому випадку. Адже ціна, як пояснюють на всіх молокозаводах, складається з ціни на саме молоко і 20-відсоткової державної доплати (поверненого ПДВ). Тобто переробник платить людям 36 копійок, а 9 копійок доплачує держава. Дуже часто на цих дев'яти копійках, які складають 27 копійок на бутлику, існує закупівельник-посередник. Йому ж у кишеню ідуть й інші доплати молокозаводу — за жирність, за білок.

       Та й не скрізь ціна — 45 копійок. Той же Миргородський молокозавод закуповує в Охтирському районі сусідньої Сумської області молоко по 70 копійок. З гадяччанами він чомусь так не працює. А все тому, що селяни не вміють згуртуватися і створити свого посередника, який би не лише думав про купи-продай, а й відстоював спільні інтереси. Вони не вміють об'єднатися і з сотні дрібних виробників стати одним потужним, який, як і колишні КСП, зможе диктувати свої умови заводам і вільно вибирати, кому продавати молоко, а не залежати від приїжджого молоковоза. Це — єдиний дієвий спосіб, який придумали західні фермери, що працюють в умовах ринкової економіки.

      Тож як вийти із зачарованого кола, коли виробник завжди «винен» і завжди у програші? Переконаний, тільки через сільськогосподарську кооперацію. Ця ідея не чужа на Полтавщині, де до революції сотні кооперативів допомагали селянам прокласти шлях на ринок через свого посередника. Чому б кооперативному руху не відродитися знову? Влітку ініціативна група гадяччан зареєструвала обслуговуючий молочарський кооператив «Довіра». Створений добровільно відповідно до чинного законодавства, він має на меті обслуговувати співвласників на засадах взаємодопомоги, збільшуючи доходи своїх членів.

      Кооператив не закуповуватиме в селян молоко і не реалізовуватиме його, як це робить посередник. Зате він шукатиме людей, здатних придбати сировину і вчасно розрахуватися, яким довірятимуть гадяччани, і шукатиме підприємства, які гідно платитимуть здавальникам. Іншими словами, кооператив надаватиме послуги із заготівлі, переробки і збуту молока, від яких селяни матимуть вигоду. Об'єднавшись, можна легко витіснити посередника і змусити переробника сплачувати власникам корівок усе належне: і повернене ПДВ, і доплату за білок та жирність.

      Але не тільки в цьому вигода кооперативу — він може надавати й інші послуги. На сьогодні ціна одного кілограма висівок на базарі — 1 гривня, макухи — 2 гривні. Це майже втричі дорожче, ніж літр молока. Через кооператив можна вирішити і цю проблему: якби на млин чи олійницю їздив не кожен самостійно, а один уповноважений представник від групи об'єднаних селян, він мав би усі права не лише домовлятися про те, щоб змололи борошно чи «начавили» олії, а й забирати певну кількість висівок і макухи.

      Ми ж чудово знаємо, як швидко останнім часом господарства збувають худобу. Така сама біда спіткала й селян: якщо минулої осені у нашій череді над річкою Псел паслося 118 дійних корів, то сьогодні — лише 86 корівок разом із молодняком до року. І телят, і годувальниць хазяї, які тримали по дві-три голови, пускають під ніж. Основна причина — низькі закупівельні ціни на молоко, м'ясо в живій вазі та високі ціни на концентровані корми — дерть, макуху тощо, які накручують посередники. Навіть навесні, коли тонну пшениці продавали по 800-900 гривень, висівки коштували більше 1000 гривень за тонну, хоча безпосередньо на млинах їх можна було закупити у п'ять-шість разів дешевше.

      І ще одне питання, яке зможе вирішити молочарський кооператив. Не секрет, що нам з вами часто доводиться парувати своїх годувальниць сумнівними плідниками. Щоб цього уникнути, потрібно займатися племінною справою. Тим паче що безробітних спеціалістів колишніх колгоспів — техніків штучного запліднення — в кожному селі достатньо. Чому б їх не залучити до кооперативу, адже буде їм і робота, і зарплата?

      Словом, молочарський кооператив «Довіра» готовий узяти на себе всі селянські клопоти. Але без підтримки селян, сам по собі, він мало що значить. Тому ми, його засновники, віримо, що гадяччани підтримають нас. До речі, згодом із кооперативом зможуть співпрацювати i селяни, які не стануть його членами, і сільськогосподарські підприємства. Принаймні їх участь чітко окреслено в законі «Про сільськогосподарську кооперацію».

Григорій ШУЛЬГА.

Гадяч,