Не вчіть учених їсти хліб печений,

06.12.2017

Критика несподіваного опонента в соцмережі генерувала необхідність висловити власну думку з приводу однієї психологічно-світоглядної проблеми, яка домінує в політиці, відлунює в суспільстві і перекочувала в соцмережі...
 
Як молитву, політики час від часу закликають: українці повинні вичавити з себе раба/совка/ватника/хуторянина/шароварника/хатоскрайника тощо.
 
Усі ці побажання/вимоги справедливі, але вони орієнтовані на результат, ігноруючи процес, а без процесу не може бути результату.
 
Щоб українці забули віру пращурів, їх силоміць загнали в Дніпро, спалили дохристиянську літературу, знищили священиків/волхвів, зруйнували капища/храми.
 
Щоб українці «забули» свою мову, її кілька разів забороняли на державному/імперському рівні, витіснили з публічної сфери, з підприємств, учбових закладів тощо, створивши російське мовне середовище і не пустивши повною мірою в «незалежну» Україну... А ви хочете, щоб папуга, що живе у французькій родині, заговорив на івриті?
 
Окремо я не погоджуюся з любителями покепкувати з т. зв. хатоскрайності. Вам заперечую не я, а авторитетний свідок — автор автобіографічного роману «Холодний Яр» Юрій Горліс-Горський: повстанці-селяни починали нудьгувати за своїми стріхами, коли довгий час не було «роботи» — бойових дій.
 
Відомо також, що в часи набігів кочівників орач тримав при собі зброю. На відсіч агресору після Революції гідності злетілися орли-соколи, відірвавшись від власних проблем...
 
В українців немає касти воїнів, бо вони — нація воїнів-трударів! Тож ваша категоричність — то не патріотизм, а україноскептицизм, що межує з українофобією...
 
Формат соцмереж спростив дискусію до рівня лайків (мені більше до вподоби український переклад — гавків): глянув — подобається, лайкнув. Не подобається — лайкнув іншим тоном.
 
Це — рівень інстинктів, і на ньому немає відповіді на запитання, звідки з’явилися в наш час раби, совки, ватники, хуторяни тощо.
 
Але на це запитання відповів іще в 60-ті роки ХХ століття англійський вчений Оскар Льюїс, увівши термін «культура бідності»: тривале проживання в бідності виробляє особливий спосіб життя, зокрема нездатність щось зробити, аби вийти з цього становища, і цей спосіб життя передається у спадок (тому, мабуть, українці на виборах наступають на старі граблі).
 
Останнє зрозуміло з огляду на поширеність культури бідності, що охопила все суспільство. І тому ваш заклик до кожного — непродуктивний, тому що не можуть окремі особи самохіть разом й одночасно змінити вектор руху.
 
Потрібен авторитетний провідник, який зумів би розвернути суспільство. Роль лідерів в історії ніхто не спростував достеменно.
 
Інший відомий мудрець сказав: «Той, хто володіє сучасним, — володіє минулим; а той, хто володіє минулим, — володіє майбутнім».
 
У соцмережах досягти втілення цієї тріади в життя неможливо! Тож спускайтеся на грішну землю й організовуйте отой прес, що вичавить з українців меншовартісні звички. Або, як кажуть у народі, не вчіть учених їсти хліб печений... 
 
Анатолій ЛЮДВИНСЬКИЙ
Полтава

  • Сини неба

    Хохол... Це слово — на язиці кожного московита, в газетних статтях, виступах, написано на парканах і навіть якось випадково трапилась московська газета, де назву нашої Руси-України означили як Хохландія. >>

  • «На моє глибоке переконання...»

    Із цих слів починається майже кожен виступ наших можновладців. І не має значення, що це переконання — фальш або ж пристосуванство до певних обставин. Головне тут — «глибоке переконання». >>

  • За Уралом голоду не було...

    Мій дід, Семашко Михайло Іларіонович, народився в Білорусії, в селищі Іванець Мінського повіту. Дід любив свою батьківщину, добре знав білоруську мову, спілкувався з родичами і знайомими тільки рідною мовою. >>

  • Усі ми пов’язані Долею

    Останні сiм років мого життя нерозривно пов’язані з Олексієм Долею. Хоч знайомі значно давніше, але тісно спрацювалися зараз. «Майстер-клас», «ПроОбраз», «Культ предків» ми знімали разом. >>