ТаНКова атака

      Наприкінці вересня українські, польські, чеські, словацькі зацікавлені компанії зійшлися під егідою Єврокомісії, щоб спільними зусиллями облаштувати Євро-Азійський нафтотранспортний коридор (ЄАНТК). Під це діло всі — від МЗС до Мінпаливенерго — сповнилися надії на прорив у стосунках з ЄС, на запрошення до участі в енергетичному саміті 14 листопада в Брюсселі тощо.

      А вже 1 жовтня Юрій Бойко (НАК «Нафтогаз України») звільнив iз посади голови правління ВАТ «Укртранснафта» Олександра Тодійчука, прибічника використання труби за її прямим призначенням: транспортування каспійської нафти на Захід. Того ж дня було озвучене запрошення з боку ЄС — створити програму дій задля повної інтеграції України до євроспільноти. Зрозуміло, що однією з таких дій мало б бути використання «Одеса — Броди» в європейському напрямку. Але в Росії вирішили інакше — і реалізація ЄЕП почалася аж ніяк не із зони вільної торгівлі: 2 жовтня ТНК, зі свого боку, висунула Україні ультиматум: або найближчим часом реверсний контракт буде підписаний, або компанія «знімає свою пропозицію». Варто нагадати, що на це міністр палива та енергетики Сергій Єрмілов зауважив, що, якщо ТНК піде з України, «великої трагедії не станеться», що уряд має і розглядає інші пропозиції щодо наповнення труби.

      День по цьому, як і було вже сказано, наглядова рада «Укртранснафти» відбуває своє (дещо сумнівне у плані легітимності) голосування на користь ТНК. За Інтерфаксом-Україна, ідею реверса підтримали представники «Нафтогазу», проти виступили представники виконавчої влади. Якщо хтось не знав, чи забув — «Нафтогаз України» є державною компанією, а отже, такий поділ голосів щонайменше свідчить про глибокі непорозуміння між урядом і офіційно підконтрольними йому керівниками держпідприємства...

      Щодо економічної складової пропозицій ТНК-ВР. Навесні цього року ТНК запропонувала урядові України заповнити трубу нафтою за власний, ТНКівський, рахунок — якщо за це буде згода на реверсне використання нафтогону в майбутньому. У серпні ТНК заговорила вже про нафту в кредит і, начебто, незалежно від напрямку транспортування. Але не треба бути великим експертом, щоби здогадатися — труба, розрахована на легку, якісну нафту, просто кажучи, зіпсується, якщо її заправити нафтою важкою, з великим вмістом сірки — а саме таким є пропонований ТНК бренд Urals. Реверс не буде тимчасовим, як нам обіцяють, — одного разу закачавши свою нафту до труби, росіяни вже нікуди не підуть. Крім того, нагальної потреби у пожежному порядку заповнювати «Одеса — Броди» технологічною нафтою нема. Принаймні якщо покластися на фахівців Мінпаливенерго, які стверджують, що нафтогін надійно законсервовано.

      Далі. Навіть людина не обізнана на всіляких комерційних та енергетичних тонкощах, зрозуміє, що небагато сенсу ганяти нафту спочатку зі сходу на захід (через «Дружбу» до Бродів), а відтак — знову із заходу на південний схід — до Одеси. Та ще й потім перевантажувати ту нафту на танкери й везти її, сердешну, аж через Босфор та, може, ще й Дарданелли... Ці протоки традиційно перевантажені, і стратегія Євросоюзу полягає саме у зменшенні товарних — у першу чергу танкерних — перевезень цим шляхом. Тобто пропозиція ТНК позбавлена великого економічного змісту — принаймні на найближчу перспективу.

      Ані Кабінет Міністрів, ані профільні міністерства не робили експертизи тексту контракту. Ті ж фахівці, хто контракт бачив, побажали залишитися невідомими, але пояснили, що цей документ має ознаки кабальної для України угоди. Кабальною угода є тоді, коли одна зi сторін не може з неї вийти без величезної для себе шкоди. Отже, в росіян є сенс домагатися саме такого варіанта, і то дуже великий: політичний чи навіть, вибачте на слові, геополітичний. І цей сенс набагато прозоріший за нафту Urals.

      Перш за все — це безпека компанії ТНК на її батьківщині. Адже засоби та інструменти, за допомогою яких нинішня російська влада «мочить» по черзі російських олігархів та й просто потужні компанії, добре відомі. Гусинський, Березовський, Ходорковський, Абрамович зі своїм багатостраждальним «Челсі» — йде новий перерозподіл власності в Росії. Уникнути лихої долі та владного гніву великим російським компаніям можна. Для цього треба бути не просто лояльними та патріотичними, варто ще й прислужитися у конкретних передвиборчих та геополітичних іграх. От ТНК, зокрема, виконує велику російську державницьку справу: адже заблокувати для України можливість качати каспійську нафту — це для Росії означає мати всі важелі впливу на її (нафти) ціну. І якщо трапиться падіння світових цін, то воно вже далеко не так болюче вдарить по російському бюджетові та, насамперед, по прибутках російських енергомагнатів. Утім плани тут набагато грандіозніші.

      «Царським подарунком» президентові Путіну одноголосно охрестила російська преса «політичний вибір керівництва України на користь реверсу». Йдеться про відому заяву Леоніда Кучми на останній прес-конференції: мовляв, до Європи нас не запрошують, зацікавлених постачальників та покупців нафти у прямому режимі «Одеса — Броди» немає, отже — ніякої каспійської нафти, а суцільний реверс російської. Отже, ТНК. Отже, і розподіл голосів на засіданні «Укртранснафти» вже не дивує. Щодо каспійських продавців та європейських покупців — трохи згодом. Зараз — про обіцяні грандіозні плани Російської Федерації та про «царський», чи то краще — імператорський, подарунок її президентові.

      «Дистанціювати Україну від ЄС, остаточно закріпити українську енергозалежність». Ця мета і не приховується, принаймні на рівні підконтрольної Кремлеві преси, яка (цілком справедливо) відзначає «потужний лобістський потенцiал російських ФПГ в Україні». І, нарешті, апофеоз відвертості: якби не цей потенціал, якби «Одеса — Броди» запрацював ланкою між Каспієм та Європою, «Росія мала б збитки не тільки через прямий доступ на європейський ринок значних обсягів «легкої» каспійської нафти, а й пряму геополітичну шкоду — Україна врешті стала б корисною для ЄС, вписавшись до важливого євро-азійського транспортного коридору, що призвело б до більш активної політики Заходу по відношенню до Києва та, відповідно, до послаблення там впливу Кремля».

      Вибачайте, шановний читачу, за довгу цитату, але вичерпніше за російську пресу тут не скажеш. Хіба що згадати докупи вимогу прем'єра Михайла Касьянова: або питання з реверсом буде вирішено, або Росія не підпише угоду з Україною щодо транзиту нафти у 2004 році. Що ж, цілком природно, що владні кола нашого східного сусіда полюбляють грати на ностальгічній ідеї «нової ліберальної імперії» (за формулюванням ліберального А. Чубайса). Цілком зрозуміло, що РФ за будь-яку ціну прагне статусу Великого Гравця на світовій арені. Не зрозуміло тільки, чому задля цього Україна має нехтувати власними інтересами і власною безпекою... Втім у світі і без Росії є потужні гравці.

      Почнемо з Польщі, бо вона таки ближче. Перспектива реверсу справила на польських експертів гнітюче враження, і вони цього не приховують, прогнозуючи: підписання договорів з ТНК-ВР буде розцінено як відмову України від реалізації проекту Євро-Азійського транспортного коридору. До того ж Варшава у цьому випадку може відмовитися від уже готового контракту на постачання в Україну 2 млрд. кубів газу. Та що там газ! Псувати стосунки з Польщею — це однозначно лишитися без її підтримки у тому ж ЄС, поховати навіть гіпотетичну можливість добудови «Одеса — Броди» до Гданська, тобто можливість прорубати нафтове вікно до Північної Європи.

      Якщо ТаНКовий контракт не буде переглянуто, важко собі уявити, про що днями говоритимуть учасники саміту Україна — ЄС у Ялті. Та й узагалі — про що вести мову євроспільноті з керівництвом України, якщо вже під питанням запланований на кінець жовтня візит до Києва єврокомісара з питань транспорту та енергетики Лойоли де Паласіо. Безумовно, наступний крок має зробити саме українське керівництво, пояснивши та розтлумачивши — в який бік потечуть нафтові ріки.

      Зацікавлення Сполучених Штатів у прямому каспійсько-європейському напрямку не потребує зайвих доказів. США та пов'язані з ними структури та фірми мають у своєму розпорядженні чималі нафтові поклади на Каспії. У той же час США володіють кількома потужними НПЗ у Німеччині, Чехії тощо. У приватних розмовах американці називають пропонований Росією реверс згубним, але офіційно поки що мовчать. Водночас усі пропозиції, що надійшли до Кабміну та «Укртранснафти» щодо прямого режиму експлуатації нафтогону, — це пропозиції або європейських, або американських (частково чи повністю) компаній. До слова, не знайшли великих зисків для України у реверсі й солідні міжнародні аудитори з PriceWaterHouse. Можливо, тому що їх, реверсних зисків, не існує в природі?

      Власне, перспективи окреслені. У найближчому майбутньому Україна приречена на двосторонню економічну співпрацю з Росією. І не в останню чергу — тому що гальма в українських реформ виявилися набагато потужнішими за двигун. Тому що український капітал на 80% можна сміливо називати його справжнім ім'ям: російський. Та багато ще чому — кожен може додати причини від себе. Але найголовнiше: для Української держави і ринки збуту, і технології виробництва — в об'єднаній Європі, де валовий внутрішній продукт у десятки разів більший за російський...