Проти течії: у Полтаві частина перевізників об'єдналась заради справедливих тарифів

18.05.2017
Проти течії: у Полтаві частина перевізників об'єдналась заради справедливих тарифів

Полтавський активіст Сергій Чередніченко з підприємцями-перевізниками Іриною Соколовою та Оксаною Андрієвською. (Фото автора.)

Міська влада називає таких перевізників нелегальними. Останні це твердження спростовують.

У Полтаві на ринку перевезень, що сформувався в 90-х роках минулого століття, завжди працювали як великі фірми, так і багато малих.

Потім сталося так, що їх почали об’єднувати. 

На сьогодні в місті перенасиченість транспортних засобів перевізників — їх принаймні вдвічі більше порівняно з потребою в них.

Хочеш працювати на маршруті — плати щомісяця 8 тисяч гривень

— Рік тому міська влада вирішила, що транспортом у місті має заправляти один підприємець — такий собі Юрій Лупаєнко (ПП «ЛЮГ»), який мав своїх машин усього близько 20, і всі 66 маршрутів віддала під його чотири фірми, що відкриті на одну адресу, — змальовує ситуацію полтавський активіст, підприємець Сергій Чередніченко.
 
— І що він робить? Якщо перевізник хоче працювати на його маршруті, ставить умову: за те, мовляв, що заходите в мою фірму, платіть 5 тисяч гривень і плюс щомісяця 8 тисяч з однієї автомашини. Тобто, по суті, «продає» маршрути. Отже, якщо в тебе дві машини, плати 16 тисяч, якщо десять — 80 тисяч. У світі існує так зване поняття «десятини». Проте в наших приватників, наближених до влади, апетити значно більші: якщо, скажімо, щомісяця маєш 10 тисяч гривень заробітку з однієї автомашини, 8 тисяч із них віддай за те, що працюєш саме на цьому маршруті. 
 
Полтавський підприємець Ірина Соколова розповідає, що раніше працювала на фірмі «Автомир», що мала понад 30 своїх автобусів і обслуговувала 43-й, 44-й, 51-й та 49-й маршрути.
 
— Я вам розкажу, як у нас їх відібрали. От приходить представник приватної структури — ТОВ «ТрекСервісКонтроль» — Максим Голдиш і прямим текстом говорить директору: якщо, мовляв, не сплатиш такої-то суми, не бачити тобі твоїх маршрутів, як своїх вух. Причому чим прибутковiший маршрут, тим вищий розмір «такси». Скажімо, ті, хто працював на кільцевому маршруті, мали сплачувати щомісяця 12—15 тисяч гривень з однієї автомашини, — уточнює пані Ірина.
 
— Мій директор відмовився платити. Вигравши конкурс, ми перевозили пасажирів на законних підставах. Але потім представники згаданої мною структури почали вставляти палиці в колеса: спочатку були попередження про те, що ми не дотримуємося графіків (хоч насправді ми їх дотримувалися). Це робилося з тією метою, щоб змусити платити побори. А врешті-решт бізнес узагалі «віджали», анулювавши договір між міською радою й підприємством «Автомир».
 
Наші автобуси просто простоювали під парканом, а люди втратили роботу. Це при тому, що на фірмі працювали 300 осіб, усі були оформлені, ми вчасно перераховували кошти до міського бюджету. Але це нікого не цікавило. Турбувало лише те, що гроші не надходили до приватних кишень.
 
Подібна ситуація склалася і в полтавського підприємця Оксани Андрієвської, котра мала свій маршрут, на якому працювала багато років. До жовтня 2016 року в неї було 26 перевізників.
 
Проте в жінки, за її словами, також відібрали маршрут після того, як вона відмовилася платити щомісячну «таксу». Прошу пані Оксану конкретизувати, хто вимагав у неї «мзду».
 
— Багато хто з перевізників вам підтвердить, що Юрій Лупаєнко всім телефонує й говорить, коли принести гроші і скільки. Купіть автобус чи маршрутне таксі й повідомте його, що хочете працювати на маршруті, — він і вам усе це чітко розкаже, — з обуренням говорить Оксана Андрієвська. — Нерідко багатьом підприємцям-перевізникам доводиться вибирати, що платити: податок чи «мзду». До чого доходить? Держави боїмося менше, аніж приватника, бо останній може зняти з маршруту. 
 
Що ж відбувається зараз на полтавському ринку перевезень? Підприємці, котрі не змогли або принципово не захотіли сплачувати «таксу» за маршрут, об’єдналися в одну фірму «Асторія» і вже протягом місяця займаються перевезенням пасажирів, беручи плату за проїзд в автобусі чи «маршрутці» в розмірі три гривні, тоді як у більшості аналогічних транспортних засобів вона становить чотири гривні.
 
— Намагаючись достукатися до влади, ми проводили не одну акцію протесту, навіть на годину перекривали рух транспорту по кільцю, — продовжує розповідь Сергій Чередніченко. — Тільки після цього міський голова погодився зустрітися з ініціативною групою підприємців-перевізників, яких не влаштовувала ситуація, що склалася на полтавському ринку перевезень. Однак розмова з очільником міста ні до чого не привела.
 
Тоді ми вирішили встановити меншу плату за проїзд і, уклавши угоди з громадськими організаціями, працювати на маршрутах без корупційної складової. 
Пан Сергій пригадує ті часи, коли кожен підприємець-перевізник, зібравши документи, подавав їх на конкурс, а вигравши його, укладав договір із відділом з питань транспортних перевезень та зв’язку міськ­виконкому. Контрольно-диспетчерська служба також була комунальною структурою. 

Хто ж контролює ситуацію на ринку перевезень?

— А тепер дивіться, що вони зробили: створили ТОВ «ТрекСервісКонтроль», яке очолив депутат Полтавської міської ради від партії «Совість України» Максим Голдиш, а також приватну диспетчерську службу, і передали частину функцій відділу з питань транспортних перевезень та зв’язку міськвиконкому приватній структурі. І тепер оця фірма має проводити конкурс серед перевізників, контролювати стан речей на ринку перевезень. Іще рік тому ми мали розмову з тодішнім заступником міського голови Олексієм Чепурком, під час якої наголошували на простих речах: саме згаданий відділ міськвиконкому повинен контролювати ситуацію на міському ринку перевезень, а контрольно-диспетчерська служба має бути комунальною, — зазначає Сергій Чередніченко.
 
— Ми пропонували також створити комунальну установу, яка б об’єднала всіх підприємців-перевізників, — і тоді, до речі, можна було б ввести єдиний проїзний квиток у вигляді картки, як це практикується в усіх цивілізованих країнах. У такий спосіб ми відійшли б від готівки, від кримінальних схем і платили б перевізнику за кожного пасажира. І в цьому випадку між перевізниками існувала б здорова конкуренція. Але складається враження, що ота схема, за якою всі перевізники мають працювати під егідою однієї приватної фірми, міській владі вигідна. Тому сьогодні ми вже не збираємося сідати за стіл переговорів із чиновниками.
 
Наші підприємці просто працюють на звичних для них маршрутах, і це дає їм можливість заправляти транспорт пальним, платити зарплату водіям і кондукторам та й самим триматися на плаву. Бо в цьому бізнесі, повірте, немає надприбутків — їх мають тільки ті, хто щомісяця збирає мінімум по 8 тисяч гривень із транспортного засобу (а таких транспортних засобів, щоб ви розуміли, 400 одиниць). Нас називають «нелегалами» і щодня влаштовують перевірки, проте нічого не можуть вдіяти, бо виявляється, що до отих перевірок ми готові, а отже, прискіпатися ні до чого. Ми навіть подали документи на конкурс — хотіли зробити все в законний спосіб. 
 
Отже, сьогодні на полтавському ринку перевезень склалася абсурдна ситуація: 80 відсотків автобусів та «маршруток» перевозять пасажирів за плату чотири гривні, а 20 відсотків — за три.
 
І багато полтавців уже чекають «дешевших» перевізників.
 
А коли до зупинки під’їжджає кілька транспортних засобів, то обирають, звісно ж, той, де плата за проїзд менша. Т
 
ож тепер перевізники, котрі правлять 4 гривні, збираються протестувати проти фірми, яка переманює пасажирів, відбираючи їхній хліб. 
 
— Проти чого протестувати? — дивується Ірина Соколова. — Проти конкуренції, зниження плати за проїзд? Ми їм не даємо заробляти? А коли мої автобуси півроку простоювали, ніхто не поцікавився, як я виживала. Ну нехай собі страйкують, а ми їздитимемо.
 
Сергій Чередніченко вважає, що розв’язати проблему, про яку йдеться, дуже просто. «По-перше, ми вимагаємо проведення серед перевізників прозорого конкурсу, по-друге, реформування галузі, — заявляє він.
 
— По-третє, прибрати згадані приватні структури й побудувати ефективну комунальну мережу. Тоді можна буде говорити про якийсь розвиток міста, про відкритість, прозорість влади. Поки ж міська влада цього не зробить, ми їздитимемо, беручи плату за проїзд у розмірі три гривні».
 
— «Ви ж розумієте, якщо ми зараз подаватимемо документи на конкурс до приватної структури «ТрекСервісКонтроль», їх ніхто навіть не прийме, — додає Ірина Соколова. — Скажімо, маючи автобус, я не можу взяти участь у конкурсі, попередньо не «купивши» маршруту в Юрія Лупаєнка. Я ж вважаю, що не Лупаєнко має визначати, на якому маршруті мені працювати, а міськвиконком».
 
— Ми делегували міській владі повноваження з управління всіма процесами життєдіяльності міста. А вона натомість передала управління транспортом у приватні руки. Чому ми й наголошуємо: не можна делегувати функції, покладені на міську владу, приватній структурі. Це нонсенс, — переконаний Сергій Чередніченко.
 
— У чому проблема міської влади? У тому, що вона не дослухається до людей. Але якщо нічого не робити й мовчати, то все глибше й глибше залягатимемо на корупційне дно. Тому ми звернулися до правоохоронних органів: заяви написали, з одного боку, підприємці-перевізники, котрі платили побори, а з іншого — котрі не платили, але з них вимагали. Невдовзі провадження слухатиметься в суді, і тоді все, що ми вам розповіли, матиме підтвердження. 

І дорого, і страшно

Те, що за фактом звернень, що стосуються пасажирських перевезень, порушено кримінальне провадження за статтею 364 (зловживання владою або службовим становищем) Кримінального кодексу України, підтвердив і очільник відділу комунікацій ГУ Національної поліції України в Полтавській області Юрій Сулаєв.
 
Наразі проводиться досудове розслідування, щоб підтвердити чи спростувати наявність кримінального правопорушення.
 
При цьому у відділі з питань транспортних перевезень та зв’язку Полтавського міськвиконкому констатують, що перевізники з фірми «Асторія» працюють на маршрутах незаконно.
 
«Вони не проходили конкурсу, а отже, не мають на руках договорів, які б дозволяли перевозити пасажирів у законний спосіб, — коментує ситуацію заступник начальника згаданого відділу Сергій Шпак.
 
— Останній конкурс у місті відбувся 11 січня. Ми ж, відповідно до постанови Кабміну, маємо право проводити наступний за три місяці (й не пізніше, ніж за два місяці) до закінчення терміну угоди. 
А стосовно плати за проїзд, то це питання належить до компетенції відділу тарифної політики. Щодо плати в розмірі чотири гривні, то працівники цього відділу перевіряли всі розрахунки, після чого своє резюме винесло ще й обласне територіальне відділення Антимонопольного комітету. До речі, його очільник Володимир Онищенко зауважив, що плата за проїзд у розмірі три гривні — нерентабельна.
 
А щодо того, що всі маршрути в Полтаві узурпував один підприємець-перевізник, то я б цього не сказав. Існує кілька фірм перевізників — це точно. Хто виграє конкурс, той і працює. Причому кожен із переможців має право найняти за договором інші автомашини — це не протизаконно. А в новоспеченій фірмі об’єдналися ті, хто або не виграв конкурсу, або взагалі не подавав документів на нього. У цих людей настільки старий транспорт, що набрати бали на конкурсі в них немає жодних шансів. Тобто вони програють тим, у кого кращий транспорт, є ремонтна база, свої механіки, лікарі — за це також нараховуються бали. Що тут іще можна сказати? Ці люди просто займаються піаром.
 
Я розумію, що їм хочеться працювати. Але подивіться на вигляд автомашин, що перевозять пасажирів за плату в розмірі три гривні. Коли я їх побачив, у мене заболіло серце. А водії які за кермом? На них поглянеш — і страшно стає. Можете й самі в цьому пересвідчитися».
 
Не могла не поцікавитися в Сергія Миколайовича, чи знає він про ті суми, які виставляють перевізникам за можливість обслуговувати маршрут.
 
«Відповідно до закону про держслужбу, ми не маємо права втручатися в підприємницьку діяльність, — відповів чиновник.
 
— Інакше перевищили б свої повноваження. Можливо, в роботі приватних структур й існують якісь недоліки, але фінансова складова — то не наше питання».
 
На цьому можна було б поставити крапку. Якби нещодавно не довелося добиратися до Південного залізничного вокзалу «маршруткою».
 
Старий мікроавтобус, без перебільшення, мав такий вигляд, ніби щойно повернувся із зони бойових дій: у салоні все обшарпано, лінолеум подертий, а в прогалинах накопичився пісок, що від подуву вітру крізь щілини увесь час здіймався в повітря.
 
Ні, в тому транспортному засобі брали за проїзд не три, а саме чотири гривні.
 
На видному місці був надпис: «Організацію управління рухом автобусів на міських маршрутах здійснює ТОВ «ТрекСервісКонтроль» і відділ із питань транспортних перевезень та зв’язку міськвиконкому».
 
Зайвий раз пересвідчилася: мабуть, усе-таки недаремно, як правило, намагаюся не користуватися послугами міських «маршруток»...