Чиї сини? Яких батьків?

Це надважливе й актуальне питання вчергове було порушене в Києві в червні 2015 року уповноваженими представниками понад 20 політичних та громадських організацій. Тоді на зборах під головуванням Героя України, генерал-лейтенанта Григорія Омельченка було створено Координаційну раду громадського руху «Українці — етнічна нація», яка поставила за мету відновити графу «національність» в державних реєстраційних документах (у паспорті, свідоцтві про народження, свідоцтві про шлюб та інших). Тоді ж до громадської ініціативи долучилися Спілка офіцерів України, Народний рух України, Конгрес українських націоналістів, УНСО, Українська партія, Українське козацтво, ВУТ «Просвіта»...

На своїх сторінках неодноразово порушувала цю актуальну тему й «УМ», зокрема у статтях: «Національність — Українець» (від 26 травня 2016 року) та «Усе свідоме життя мама і я відмовлялися від своєї національності» (від 9 листопада 2016 року). Саме герої цих публікацій — українець Сергій Омельченко й поляк Борис Кульчицький — стали тими «першими ластівками», які, попри бюрократичні перепони, вперто домагалися свого. І якщо Сергій Омельченко таки отримав відповідний запис про національність у своєму паспорті, то 88-річний Борис Кульчицький поки що лише надіється, що 8 лютого (а саме на цю дату вже вдруге перенесено засідання суду) він здобуде перемогу й побачить у своєму паспорті довгоочікуваний запис. 

Приклад цих небайдужих і принципових громадян України став правовим прецедентом. І це сигнал для наших можновладців якнайшвидше врегулювати це питання. Адже тепер і українці, й представники інших національностей, які є громадянами України, можуть вимагати від органів Державної міграційної служби, аби до їхніх паспортів вносили записи про їхнє етнічне походження. 

Та й які ще треба аргументи, щоб цю проблему було вирішено в масштабах усієї України, а не через суди, в які звернулися найсвідоміші громадяни нашої держави? Нагадаємо, що, згідно зі статтею 11 Конституції України, держава сприяє консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, а також розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України. Більше того, статтею 11 Закону України «Про національні меншини» ще від 25 червня 1992 року за №2494ХІІ передбачене право громадян України вільно обирати та відновлювати національність. 

І як не погодитися з криком душі, який від імені всіх патріотів висловив офіцер і колишній нардеп Григорій Омельченко ще у липні 2015 року, звертаючись до можновладців: «Панове керманичі, не ганьбіть і не принижуйте українську націю. Пам’ятайте, що ціною життя національних героїв «Небесної сотні» ви отримали владу і перебуваєте до цього часу при владі, дякуючи кращим синам і донькам України, які захищають Батьківщину від російського агресора на чолі з Путіним у неоголошеній війні, яку ви, пане Президенте, називаєте «вітчизняною». Серед загиблих «Небесної сотні» під час Революції гiдностi та військовослужбовців, правоохоронців і добровольців, які віддали своє життя за Україну на Східному фронті, понад 86% — це українці за національністю! За дорученням Координаційної ради — представників української нації — наполягаю розглянути наше звернення і в рамках повноважень, наданих вам Українським народом, вжити невідкладних заходів для відновлення права українців та представників національних меншин мати свою, успадковану від дідів-прадідів національність, яка повинна зазначатись у державних реєстраційних документах».

Додамо, що син офіцера Сергій Омельченко 29 жовтня 2015 року також звернувся з адміністративним позовом стосовно своїх дітей до заступника начальника Солом’янського районного управління юстиції у м. Києві — начальника відділу державної реєстрації актів цивільного стану Лариси Гараміти. У позові Сергій просив зобов’язати відповідача внести зміни до книги записів актів громадянського стану про народження своїх неповнолітніх дітей, а саме: доповнити відповідні актові записи інформацією про національність батька Омельченка Сергія Григоровича — «українець». А також просив зобов’язати відповідача видати нові свідоцтва про народження неповнолітніх дітей із зазначенням даних про національність батька. 

І таки домігся 6 жовтня 2016 року виконання своїх законних вимог щодо «українізації» у документах своїх дітей — завдяки рішенню головуючого судді Коробенка у Солом’янському райсуді Києва.

Без перебільшення, таких, як Сергій Омельченко, немало — абсолютна більшість громадян України хочуть мати у своїх документах запис про національну належність. Зрештою, навіть для собаки важливо, якої вона породи, чому ж із нас, корінних жителів цієї країни, намагаються зробити безпородних дворняг? Прикметно, що в намірах повернути графу «національність» у документи громадян підтримують численні патріотичні громадські організації. Вони неодноразово направляли відповідні звернення до органів влади. Та влада чомусь мовчить і не поспішає вирішувати це наболіле питання глобально — на законодавчому рівні. 

Чому? Невже хтось у владному політикумі соромиться своєї національності? А може, бездіяльність українських можновладців пояснюється страхом... втрати влади? І як тут не провести паралелі й не згадати відомого американського «совєтолога», професора Джері Гафа, який на запитання: «А чи могло б щось зупинити розпад Радянського Союзу?» — незмінно відповідав: «Сталіну не треба було вписувати «національність» у радянський паспорт. Замість того, щоб вважати себе «радянськими людьми», громадяни продовжували ідентифікувати себе з різними етнічними групами». Міжетнічний конфлікт, а відтак і розпад імперії був закладений інституційно — альтернативна радянській етнічна ідентичність була вкарбована у кожний паспорт, і це була для імперії трагічна помилка... 

Але ж ми не імперія, а демократична європейська країна! Чи ні?

Сьогодні сотні тисяч громадян України готові наслідувати приклад Сергія Омельченка та Бориса Кульчицького й повернути свою національність через суд. І закликають це робити інших: покажем, що ми, браття, козацького роду! Звісно, якщо влада не схаменеться та не виконає роботу над помилками...