Гармонію розвитку мого покоління вкрай доконала ідеологія більшовицького вождизму. Пам’ятаю, як у школі нас примушували співати про таке: «Сталін — наша слава боєвая, Сталін — наша юность і польот! С пєснямі, борясь і побєждая, наш народ за Сталіним ідьот!» А в душі роїлися високохудожні пісні, які ми успадкували від своїх воїнів-визволителів. Метка дитяча пам’ять тоді на льоту схоплювала гарні мелодії та слова, але окремими фрагментами.
«...И полыхает грозою небо
Алым заревом войны.
Заметает алым снегом
Сыновей большой страны...
Горемычная Отчизна,
Помяни хоть те места,
Где сыны отдали жизни
Без могилы и креста...»
Немеркнучою славою покрили себе рядки танкіста, лейтенанта Олександра Клєпцова, який помер від гангрени у пересувному хірургічному госпіталі, що у березні 1944 року діяв у приміщенні моєї школи, що в центрі села Гусакове Звенигородського району Черкаської області. Наші школярі-підлітки добровільно підключалися до різних робіт, аби допомогти воєнним медикам рятувати життя поранених бійців. Тому дрова, вода та чищена вдома картопля були на плечах хлопців. Дівчата допомагали медсестрам нарізати з марлі серветки, робити тампони, турунди. Найжахливішою роботою була заготівля сухої рогози, бо з неї робили настили на підлозі у палаті для вмираючих від гангрени. «Родіна» не жаліла для них морфію, і, вже не відчуваючи болю, вони мовчки полишати цей світ.
Улітку 1944 року велась підготовка класів до навчального року. Керував роботами директор Гусаківської середньої школи Максим Йосипович Чорновіл — батько В’ячеслава Чорновола. Наші хлопці-старошокласники вигрібали вилами зіпрілу рогозу в палаті «смертників». Під ногами Овченка Феодосія провалилася дошка. Зірвавши її, не боязкий хлопець знайшов невеличкі ошмаття паперу, списані олівцем. То були письмові звернення наших воїнів до нащадків. Незважаючи на те, що представник СМЕРШу, який наспів на той час, допитав та обшукав присутніх, він у своєму протоколі пронумерував «изъятые из тайника антисоветские записки», пісня лейтенанта Саші залишилася в пам’яті багатьох присутніх.
Уперше ми почули оригінальний текст пісні О. Клєпцова «Родного дьявола страна» з уст нашого односельця, вченого-агронома, який на той час працював головою колгоспу в Білорусі, Овченка Феодосія Аврамовича на початку 1962 р. Тоді він сказав нам: «Ця пісня увічнить славу героя, коли повністю вимруть сталіністи. А я вдячний Максиму Йосиповичу Чорноволу за те, що не здав мене до Сибіру». Та хіба міг зробити таке директор школи, викладач української літератури, який повчав своїх учнів: «Ви ходите до школи задля того, щоб пізнати суть великих істин, які йтимуть по життю з вами. Тож обіймайте знання своїм розумом, щоб вами пишалися ваші нащадки».
Отже, Олександр Іванович Клєпцов, 1921 року народження, до війни закінчив два курси Уральського технічного інституту. Працював у Нижньому Тагілі на танковому заводі водієм-випробовувачем танка Т-34. Восени 1943 р. добився відправки на фронт. Як командир танкового взводу відзначився під час Корсунь-Шевченківської битви, за що його нагородили орденом Червоної Зірки та медаллю «За відвагу». 6 березня 1944 р. його танк першим увірвався в наше село, підбив німецький танк, але й сам потрапив під обстріл «тигра». Згорів наш герой не в танку, а у вогні газової гангрени на рогозі, вистеленій поверх підлоги у палаті «смертників». Його прізвища немає на обеліску пам’ятника, що стоїть біля нашої школи. Так режим помстився «за изъятые из тайника антисоветские записки». Невідомою для режиму залишилася найхаризматичніша пісня про війну 1941-45 рр., яка потрапила в надійні руки патріотів та очікує на достойне сучасне озвучення.
«Мы будем петь с небесного хорала
Во имя счастья будущей весны,
И самоцветы гордого Урала
Раскроют ложь неистовой Москвы,
Где человек пленительной затеи,
Взойдя на трон кумира славы,
Рукой кровавого злодея
Предначертал пути державы:
Вот так всем сонмищем погибнуть нам
Для дьяволов, для дикой тризны,
А как давать отпор по всем врагам
За грешного вождя и за Отчизну?
И на небесах нам петь пронзительно:
Пусть перегниет с микробами война
И не убивает вас без Гитлера
Родного дьявола страна.
Очнись, дремучая Отчизна
Среди величий самомненья,
Ведь путь творений без вождя —
Твое великое спасенье».
Нинішнє «політбюро», яке править кремлівським двором, перетворило «братьев» на «бандеровцев-фашистов». І ніхто на світі не зарадить, як розірвати пута, якими обплутав майже весь світ чинний господар Кремля і ядерної кнопки.
