Владика Євстратій (Зоря): Бог не допустив приїзду патрiарха Кирила

11.07.2014
Владика Євстратій (Зоря): Бог не допустив приїзду патрiарха Кирила

«Курилу» (прізвисько головного московського попа) тепер зась в Україну, але привид його ще витає довкола Печерської лаври. (Колаж Олексія СОШНІКОВА).

Смерть митрополита Володимира оголила київський престол московської церкви. Той, хто посяде його в результаті виборів 13 серпня, визначатиме подальшу політику УПЦ МП. А ця «структура» є традиційно проблемною для України. Близькість чи віддаленість престолоблюстителя від його безпосереднього «керівника» — патрiарха Кирила, його поміркованість чи заангажованість у політику Москви стануть мірилом подальшого церковного сепаратизму УПЦ МП. Покійному митрополиту Володимиру вдавалося стримувати апетити російської церкви, за що його, власне, й не дуже любили у Москві. Проте хто займе його місце? Маловідомий широкому загалу митрополит Вінницький Сімеон? Про нього наш сьогоднішній співрозмовник каже, що це був би непоганий варіант. Чи, може, особистий помічник митрополита Володимира Олександр Дробинко? Чи теперішній місцеблюститель голови УПЦ МП митрополит Чернівецький та Буковинський Онуфрій, відомий близькістю та відданістю патрiарху Кирилу? Гість нашої редакції — архієпископ Чернігівський і Ніжинський, секретар священного Синоду УПЦ КП, голова Інформаційного управління Київської патрiархії Євстратій (Зоря) — відповідає на запитання «України молодої».

«Щодо відходу митрополита Володимира, то, думаю, у Росії багато хто зітхнув iз полегшенням iз цього приводу»

— Владико, російський патрiарх Кирил за часів Януковича їздив в Україну коли треба і не треба. Але зараз з’явився справжній привід для візиту — поховання митрополита Володимира, й він цей привід проігнорував. Мовляв, тому що потерпає за свою безпеку. Ви не вважаєте це відвертою неповагою?

— Як віруюча людина я переконаний, що ніщо у світі не відбувається поза волею Божою. А вона проявляється як промисел Божий (безпосередні дії) або як Боже попущення — коли Бог не зупиняє ту чи іншу подію. Ставши главою російською церкви, патрiарх Кирил робив неодноразові спроби усунути митрополита Володимира. Один з яскравих прикладів — засідання Синоду в лютому 2012 року — всупереч волі митрополита та його письмовій забороні проводити його. Бог, знаючи, яким є справжнє ставлення патрiарха Кирила до митрополита Володимира, не допустив його появи на похованні. Аби той не лив тут неправдиві сльози та не говорив неправдивих слів про те, як він глибоко поважав спочилого митрополита. До того ж патрiарх Кирил звик працювати з владою, а за нинішніх умов українська влада не є тим партнером чи співрозмовником, який зараз чекає у Києві на патрiарха Кирила. А без відповідного сигналу з боку влади сенсу їхати сюди не було. Та й зустріли б його у Києві не лише прихильники, а й ті люди, які є глибоко обуреними останніми заявами патрiарха.

— Які загалом емоції викликала в Москві звістка про смерть митрополита Володимира?

— Не думаю, що ця подія викликала якісь сильні емоції у політичного керівництва Росії. У Москві давно готувалися до того, що буде після відходу митрополита Володимира. Зараз ключове завдання для Росії — збереження впливу й контролю над Українською православною церквою, а через неї — і на українське суспільство та українську політику. Митрополит Володимир — особливо в останні роки свого життя — всіляко чинив спротив розповсюдженню такого впливу. Саме з його ініціативи ще в 2007-му було засуджене так зване «політичне православ’я», тобто використання православних символів та гасел у політичних цілях. Тож зараз перед Москвою як політичною, так і церковною стоїть завдання з обрання лояльного керівника УПЦ МП. А щодо відходу митрополита Володимира, то, думаю, у Росії багато хто зітхнув iз полегшенням iз цього приводу. Хоча вголос цього, звичайно, ніхто не скаже.

— Місцеблюститель митрополита Володимира Онуфрій є найбільш вірогідною кандидатурою на посаду глави церкви?

— За традицією, саме місцеблюститель є найпершим очевидним кандидатом. Але історія знає не один випадок, коли місцеблюстителі не ставали на місце тих, чиї обов’язки вони виконували тимчасово. Звісно, що кандидатура митрополита Онуфрія буде висуватися, і її дехто називає зараз «компромісною», хоча, судячи з чотирьох останніх місяців його діяльності, це людина, котра цілковито віддана Московській патрiархії. З його вуст ми жодного разу не почули засудження російської агресії та окупації. Ці речі та всі його попередні вчинки свідчать про глибоку ментальну відданість Росії. Я б оцінив його кандидатуру не як нейтральну, а як таку, на лояльність котрої й розраховує Московська патрiархія.

«Митрополит Сімеон — людина, значно менше пов’язана з Росією, ніж Онуфрій

— Оцініть, будь ласка, шанси Олександра Дробинка та вінницького митрополита Сімеона, про якого говорять, що той є близьким до Президента Порошенка.

— Митрополит Олександр не може навіть iз формальної точки зору претендувати на цю посаду. Згідно зi статутними нормами, лише керуючий єпархіями архієрей може бути висунутий на посаду предстоятеля церкви. Митрополит Олександр не є керуючим єпархією, він є вікарним архієреєм. Його згадують, швидше за все, тому, що ім’я його відоме пресі, причому відоме давно. Так само, як згадували й про намісника Києво-Печерської лаври митрополита Павла, який iз тієї самої причини не може бути кандидатом у церковні предстоятелі. Тож коли називають їхні імена, то це свідчить лише про недостатню обізнаність. Що стосується митрополита Сімеона, то я його особисто не знаю і судити про нього не берусь. Мою увагу привернуло його останнє інтерв’ю — йому ставлять досить гострі запитання, пов’язані з УПЦ МП, а його відповіді викликають симпатію. З одного боку, він захищає позиції своєї конфесії, але з іншого — проявляє себе як патріот Української держави. Його знайомство (чи незнайомство) з Президентом мені підтвердити важко, але оскільки діяльність Президента була багато років пов’язана з Вінниччиною, а сам Президент ніколи не приховував свою приналежність до УПЦ МП, припустити їхнє знайомство можна цілком. Але це не та ключова позиція, яка неодмінно сприятиме його висуненню чи обранню главою церкви... Митрополит Сімеон — це, безумовно, людина, значно менше пов’язана з Росією та ментально інша, аніж митрополит Онуфрій. Його кандидатура була би більше прийнятною, але вирішуватимуть це ієрархи УПЦ МП на Соборі 13 серпня.

— Як проходитиме Собор?

— На відміну від нашої церкви, де обрання предстоятеля відбувається на помісному Соборі, тобто на Соборі, в якому беруть участь не тільки єпископи, а й делегати від духовенства, чернецтва та мирян усіх єпархій, главу УПЦ МП обирають тільки єпископи. Обрання проходить шляхом таємного голосування, а перед тим висувають кандидатури, які відповідають певним статутним нормам. Наприклад, нормі щодо єпархіального досвіду в кандидата. Потім відбувається саме голосування, і наскільки мені про це відомо, обрання має відбутися в один тур. Тобто обраним вважатиметься той, хто набере відносну більшість голосів. Відтак переможця благословлятиме російський патрiарх Кирил.

«У вузькому колі патрiарх Кирил говорив, що анафема Філарету «не спрацювала»

— Як війна з Росією змінила «розстановку сил» між УПЦ КП та УПЦ МП? Розумію, що матерія тут — тонка, й ніхто ніяких соціологічних досліджень iз цього приводу не проводив, але ваші враження: перегрупування вірян мало місце?

— Складно сказати. Але очевидно, що є віруючі, які не сприймають позицію патрiарха Кирила. Але як це проявляється на практиці? Дехто, можливо, й залишається в УПЦ МП, але внутрішньо не сприймають позицію патрiарха. Дехто відходить від УПЦ МП та приходить до нас. Але головне те, що переміни відбуваються у суспільній свідомості. Адже спочатку увага до міжконфесійних відмінностей була мінімальною. І ті, хто називав себе православними, були «просто православними», без ідентифікації з УПЦ МП чи УПЦ КП. Але після відомих подій визначеності буде більше. Люди краще розумітимуть, до якої церкви вони йдуть і яку церкву вони підтримують. Тоді й соціологи зможуть назвати чіткіші цифри. За найостаннішими даними, Київську патрiархію підтримують біля 30 відсотків опитаних, УПЦ МП — трохи більше 20%, а решта відносить себе до «просто православних».

— Уявімо собі, що на чолі УПЦ МП стала прокремлівськи налаштована людина. Приміром, той-таки Онуфрій абощо. Від цього розкол між церквами тільки посилився, а потім... Власне, змоделюйте подальший сценарій.

— Ту складно щось прогнозувати. Але гірше, ніж те, через що ми пройшли у 1990-х роках, навряд чи може бути. Тоді російські спецслужби та Московська патрiархія розділили православну церкву на так званому Харківському Соборі. А потім — протягом цілого десятиліття — було дуже жорстке протистояння, апогеєм якого стала анафема патрiарху Філарету. Це дуже тяжке церковне покарання, яке у світському вимірі дорівнює смертній карі. Але, як потім казав у вузькому колі нинішній московській патрiарх, анафема не спрацювала. Здавалось би, куди ще далі поглиблювати таку ворожнечу?.. Тож я не думаю, що обрання нового предстоятеля УПЦ МП — хто б ним не став — призведе до погіршення ситуації. Швидше, може бути навіть навпаки: у самій УПЦ МП відбуватимуться процеси визначення. Найпростіше визначитися мирянам, які у таких випадках «голосують ногами». Якщо новообраний митрополит УПЦ МП проводитиме прокремлівську лінію, це лише пришвидшить усвідомлення, що ця церква є інструментом впливу Москви на Україну. Тож у підсумку вся ця ситуація тільки призведе до утворення Єдиної помісної православної церкви. Теперішній стан у церкві є ненормальним, тож збереження такого стану є для України злом. А добром є якраз православне об’єднання. Це було б позитивом і для церкви, яка б зосередилась на єдиному своєму покликанні — проповідувати Євангеліє та вести людей до спасіння, і для українського народу, чиїй консолідації так само сприяло б створення Єдиної православної церкви. Але, зрештою, хто б не був обраний митрополитом — буде це промосковський діяч чи прокиївський — Українська православна церква все одно буде рухатися до єдності. Хотілося б, звісно, щоб цей шлях був пов’язаний з якимось добрими речами. Але й негативні речі так само виявлятимуть правду. Випробування лише зміцнюють українське суспільство та укріплюють Українську державу.