Kоли молодий поет, студент Одеського інституту народної освіти Кесар Андрійчук у 1929 році давав рукопису своєї першої віршованої збірки назву «На зламі» (вийшла 1931-го), він і гадки не мав, якою точною по суті вона виявиться. Мав на увазі, звичайно ж, злам старого «капіталістичного» укладу життя з його «буржуазною» культурою і будівництво на руїнах нового — комуністичного — майбуття. І естетичний пафос книжки, і типове для доби коло тем цілковито вкладалися в таке витлумачення. Однак саме тоді суспільство переходило пору іншого зламу — ламався традиційний спосіб господарювання, першого нищівного удару зазнали національні культура, наука, мистецтво, а місця репресованих яскравих особистостей масово заповнювали слухняні посередності та нездари. Про це Андрійчук, ясна річ, не думав, як і про те, що глобальний злам незабаром пройде і через його власну долю, трагічно розділивши її на два періоди: «до арешту» і «після арешту».

Про Державний гуцульський ансамбль пісні й танцю є інформація ще в старезних пожовтілих газетах за 1939 рік. Сьогоднішні ЗМІ та книжки пишуть про ДГАПТ як про колектив, із яким тісно «пов'язане становлення і розвиток на Прикарпатті професійного мистецтва». Браві франківці об'їздили зі своїми піснями, танцями й музикою майже всю Європу. Причому в залах Берліна, Варшави, Рима, Оттави сиділа не українська діаспора, а тисячі корінних жителів, які знають та люблять «запальних і диких гуцулів». У цьому році ансамблеві «стукне» шістдесят. Із чим знаний колектив зустріне цю дату, з якими здобутками і проблемами? Гість нашої редакції — людина, яка керує ДГАПТом уже 32 роки, — Петро Князевич.