«Рубайте високих...»

10.04.2013
«Рубайте високих...»

Під час геноциду. Ці тіла вбитих тутсі угандійські рибалки витягли з озера Вікторія. Фото з сайта fotopedia.com.

Красиві темношкірі жінки з екрана згадують про жахіття, яке пережили. І витирають очі кутиками хусток — так як і наші бабусі, коли згадують про Великий Голод. Але їхня трагедія значно «молодша».

«Це сталося 19 років тому — не в 1932–му, не в 1941–му, а в 1994–му. Саме того року Рада Європи ухвалила міжнародну програму для вивчення сталінського і гітлерівського геноциду й запобігання таким злочинам, — розповідає директор Українського центру історії Голокосту професор Анатолій Подольський. — У той час, коли сотні тисяч людей на очах у всього світу гинули, вчені мужі дискутували, як цьому запобігати. Це виклик для нас — як жити далі, що забути і що пам’ятати».

Минулої неділі в багатьох країнах світу відзначали День пам’ять жертв геноциду в Руанді. Київське вшанування відбулося в Кіноклубі НаУКМА, за участі Представництва ООН, Фонду Шоа Університету Південної Каліфорнії в Україні, Київського клубу толерантності. Учасники подивилися документальний фільм Duhozanye про спільноту жінок у Руанді, що упродовж кільканадцяти років допомогла вижити і стати на ноги після геноциду кільком тисячам сиріт і вдів. А це й навчання ремесел, і допомога з будівництвом житла, і програма «Корову — в кожну родину», провадження освітніх програм з прав людини та економічної незалежності.

Під час обговорення експерти розповідали про історію геноциду, моральний вибір в екстремальній ситуації та роль ООН у запобіганні конфліктам і примиренні.

Координатор програм Фонду Шоа Університету Південної Каліфорнії Анна Ленчовська нагадала про фонд, що його створив відомий голлівудський режисер Стівен Спілберг. На сьогодні це найбільша в світі колекція відео–спогадів про геноцид. Найбільше свідчень зібрано про Голокост, є також свідчення про Голодомор 1932—33 років в Україні. А в 2007 році було вирішено записати інтерв’ю людей, які пережили сучасні геноциди — в Руанді й Камбоджі.

Починаючи з 7 квітня 1994 року, коли переважно представники народу хуту здійснили в країні військовий переворот, за сто днів геноциду в Руанді було жорстоко вбито близько мільйона представників народу тутсі і тих поміркованих хуту, які відмовлялися брати участь у геноциді.

«Ці народи мають одну мову, одну культуру й релігію. Відрізняються лише зовнішньо: тутсі високі, зі світлішою шкірою, з довгими носами, а хуту — низькорослі, з носами широкими, — розповів колишній руандієць, а нині киянин Хашедель. — Руанда — християнська країна, щонеділі навіть у маленьких селах церкви переповнені. Але з’ясувалося, що політична машина сильніша за людські почуття».

Усього кілька років тривала потужна пропаганда, і цього виявилося достатньо, щоб охопити ідеєю вбивства всю країну. З історії відомо, що хуту–землероби проживали на теренах Руанди давніше, а згодом сюди прийшло невелике скотарське плем’я тутсі. Тутсі створили державу, де посіли провідні позиції. Коли Руанда стала колонією Німеччини, а згодом Бельгії, колонізатори опиралися на тутсі. Після здобуття незалежності й державного перевороту 1973 року хуту вирішили «демократизувати» свою країну, позбавившись «панів». Утім тоді конфлікт швидко згас. А на початку 1990–х, не без участі «великих» держав (скажімо, Франція підтримувала хуту в час геноциду), зміцніла ідея цілковито стерти з лиця землі народ тутсі.

Хашедель згадує, що за кілька років до геноциду деякі старшокласники вже мали переконання, що будь–який тутсі — ворог, його потрібно вбити. Школярі приносили в їдальню отруту і підсипали її в тарілки тутсі. У школах були списки дітей, які народилися від тутсі або в змішаних сім’ях. За кілька днів до сигналу «рубати високі дерева» уряд закупив і таємно роздав хуту великі ножі–мачете.

«Моя сестра дивом двічі врятувалася, — каже руандієць. — Вона розповідала: викопують яму, ставлять людей на коліна і кажуть: «Хто встигне добігти до ями — легше помре, його засиплють землею. Хто не встигне — розріжемо на шматки». Усе це відбувалося на очах місії ООН, яка впродовж кількох місяців так і не отримала «згори» наказу втрутитися і принаймні евакуювати представників тутсі.

  • Майдан біля Кремля

    Російські активісти активно вивчають «матбазу» масових протистоянь із правоохоронцями: щити, балаклави, коктейлі Молотова... За прикладами, благо, далеко ходити не треба: поряд, якихось шість сотень кілометрів, — Україна, де досвідчені товариші покажуть, навчать, передадуть досвід. >>

  • Кремлівська «Зміна»

    Лідер партії «Зміна» (Zmiana) Матеуш Піскорський не знав, що його партію фінансували російські спецслужби — така лінія захисту польського політика, заарештованого у Польщі за шпигунство та поширення антиукраїнських настроїв. Прокуратура і Агенція внутрішньої безпеки стверджують, що все було саме навпаки. >>

  • Потрібні робочі руки

    На тлі низького безробіття та великої кількості вакансій чеський уряд започаткував нову державну програму запрошення іноземних фахівців, повідомляє «Радіо «Свобода». Ідеться передусім про кваліфіковану робочу силу, яка зможе закрити прогалини на чеському ринку праці, а головним джерелом таких фахівців чехи бачать Україну. >>

  • З голоду не помрете, але паски затягуйте

    Міністри фінансів країн єврозони та представники Міжнародного валютного фонду після 11-годинних переговорів у Брюсселі домовилися вчора про новий транш допомоги для Греції в 11,5 млрд. доларів (10,3 млрд. євро) та реструктуризацію боргу, повідомляє Бі-Бі-Сі. >>