Загроза свободам Європи

27.03.2013

От і завершився — розпочавшись із несерйозної дати, 1 квітня 2012 року — наш Рік російської міфології. Чи міг він бути інакшим? І так, і ні. За фактами, безперечно, так: часом я навіть губився, бо стільки пам’ятних дат випадало на один тиждень, що вмістити їх в одну газетну колонку було неможливо, тож іноді доводилося жертвувати якимись більш відомими подіями на користь менш відомих. А от за тональністю цей рік не міг бути інакшим, бо така вже історія цієї країни. Звичайно, можна було б розпочати все спочатку, піти по другому колу, але чи варто? Розумному й так усе зрозуміло. Вдумливий читач може додати до окресленої мною канви власні спостереження, в тому числі й ті, що стосуються недавніх подій 2012 року, як, приміром, зникнення в Україні та поява в Москві російського опозиціонера Леоніда Розвозжаєва або трагедія міста Кримськ, після якої ті його кинуті напризволяще жителі, що залишилися живими, навряд чи голосуватимуть за «Єдину Росію».

Я ж на цьому прощаюся з читачами, але наостанок, підбиваючи в такий спосіб підсумки Року російської міфології, хочу запропонувати вчитатися в думки, висловлені в різні часи (перша датована 1762­м, тобто 350 років тому, остання — 2009 роком) різними мислителями стосовно Росії.

Лоран Беранже, французький повірений у справах в Росії:

«Якщо російські амбіції не стримувати, то їхні наслідки можуть виявитися фатальними для сусідніх держав... Я знаю, що силу росіян не слід вимірювати їхньою експансією і що їхнє панування над східними територіями — радше вражаючий міраж, ніж джерело реальної моці. Але я також підозрюю, що нація, яка краще за будь­яку іншу здатна впоратися з незвичними крайнощами пір року на чужині внаслідок суворості клімату у себе вдома, яка звикла до рабської покори, задовольняється в житті малим, спроможна розпочати війну з малими на те витратами... І така нація, як я підозрюю, швидше за все, виявиться завойовником...»

Жан Габріель Моріс граф де Монгайяр, французький дослідник:

«Величезний простір цієї імперії якимось чином протистоїть усяким поліпшенням політичним і громадським; він сприяє більше, ніж про це гадають, збереженню деспотизму влади і рабства підданих».

«Російська держава — це держава протиєвропейська, вона загрожує безпосередньо свободам Європи».

Фрідріх фон Генц, австрійський дипломат:

«Жодної з перешкод, які обмежують та зривають плани інших монархів: розподілу повноважень, конституційних формальностей, громадської думки тощо — для імператора Росії не існує. Те, що йому примариться вночі, він може здійснити вранці».

Петро Чаадаєв:

«На противагу всім законам людського співжиття, Росія рухається лише в напрямку свого власного уярмлення та уярмлення всіх сусідніх народів».

Фрідріх Енгельс:

«Що ж до Росії, то її можна згадати тільки як окупантку величезної кількості украденої власності, яку їй доведеться повернути в день розплати».

Олександр Герцен:

«Ми не можемо звикнути до цієї страшної, кривавої, потворної, нелюдяної, зухвалої на язик Росії, до цієї літератури фіскалів, до цих м’ясників у генеральських еполетах, до цих квартальних на університетських кафедрах. Ненависть одразу вселяє до себе ця Росія. Від неї палаєш тим розкладаючим, отруйним соромом, що його відчуває люблячий син, зустрівши п’яну матір свою, яка п’є­гуляє в будинку розпусти».

«Добровільно приєднавшись до Великоросії, Малоросія виговорила собі значні права. Цар Олексій заприсягся їх зберегти. Петро І, під приводом зради Мазепи, лишив тільки тінь від цих привілеїв. Єлизавета і Катерина запровадили там кріпацтво... Нещасна країна протестувала, але ж чи могла вона встояти перед цією невблаганною лавиною, що котилася з півночі до Чорного моря і вкривала все, що носило російське ім’я, однаковим льодовим саваном рабства?»

Едвард Лукас, британський журналіст:

«Зображення Росії як фортеці, яку обступили облогою зловмисні лицеміри, — зручний спосіб пояснити населенню, чому воно повинно жертвувати свободою. По­друге, залякування зовнішнього світу — добрий вихідний пункт, щоб відгородитися від його втручання».

«Найзгубнішою помилкою, яку скоїв Захід після 1991 року, було припущення, ніби Росія мало­помалу стає «нормальною» країною».

Сергій БОРЩЕВСЬКИЙ,
письменник
  • Майдан біля Кремля

    Російські активісти активно вивчають «матбазу» масових протистоянь із правоохоронцями: щити, балаклави, коктейлі Молотова... За прикладами, благо, далеко ходити не треба: поряд, якихось шість сотень кілометрів, — Україна, де досвідчені товариші покажуть, навчать, передадуть досвід. >>

  • Кремлівська «Зміна»

    Лідер партії «Зміна» (Zmiana) Матеуш Піскорський не знав, що його партію фінансували російські спецслужби — така лінія захисту польського політика, заарештованого у Польщі за шпигунство та поширення антиукраїнських настроїв. Прокуратура і Агенція внутрішньої безпеки стверджують, що все було саме навпаки. >>

  • Потрібні робочі руки

    На тлі низького безробіття та великої кількості вакансій чеський уряд започаткував нову державну програму запрошення іноземних фахівців, повідомляє «Радіо «Свобода». Ідеться передусім про кваліфіковану робочу силу, яка зможе закрити прогалини на чеському ринку праці, а головним джерелом таких фахівців чехи бачать Україну. >>

  • З голоду не помрете, але паски затягуйте

    Міністри фінансів країн єврозони та представники Міжнародного валютного фонду після 11-годинних переговорів у Брюсселі домовилися вчора про новий транш допомоги для Греції в 11,5 млрд. доларів (10,3 млрд. євро) та реструктуризацію боргу, повідомляє Бі-Бі-Сі. >>