Вибори–2015 стануть повторенням 1999–го?

Президентські вибори 2015 року можуть повторити сценарій виборів–1999, коли Леонід Кучма був повторно обраний Президентом із мізерними початковим рейтингом завдяки вміло розіграній технологічній схемі. «Головною причиною цього стане опозиція, оскільки ситуація в ній досить нестабільна і незрозуміла», — вважає директор Інституту розвитку політичних технологій «PolitPR Ukraine» Дмитро Раімов, порівнюючи нинішні розклади із 1999 роком. Тоді, нагадаємо, від опозиції балотувалися Мороз, Марчук, Костенко, Удовенко, Кармазін та інші, відбирала голоси й Вітренко, а до другого туру з Кучмою вийшов комуніст Симоненко.

Основними кандидатами на посаду Президента–2015 учасники вчорашньої прес–конференції в агентстві УНІАН назвали Віктора Януковича, Олега Тягнибока, Віталія Кличка та Арсенія Яценюка. При цьому, як заявив директор Інституту української політики Констянтин Бондаренко, «Арсеній Петрович має найменше шансів серед представників опозиції. Політичний капітал, який він створював кілька років тому, йому вдалося якісно вкласти, і тоді він був дійсно дуже цікавим і перспективним політиком, проте на сьогодні Яценюк втрачає свій рейтинг і стає нецікавим суспільству. Він не вносить нових ідей, він залишається у минулому». «Щоб повернутися і одержати той рейтинг, який він мав кілька років тому, доведеться зробити серйозні і кардинальні зміни у своїй політичній діяльності», — каже Бондаренко.

За його словами, не варто забувати й про такі постаті, як Ющенко, Порошенко, Мороз, «проте люди розуміють, що ці кандидати не матимуть таких шансів, як основні».

Януковича міг би перемогти єдиний узгоджений кандидат опозиції, проте Костянтин Бондаренко переконаний: «Особисті амбіції політичних лідерів не дозволять цього зробити, оскільки кожен із них хоче посісти місце Президента».

Досить непередбачуваною постаттю Дмитро Раімов вважає Віктора Медведчука, який також може стати одним з основних претендентів на президентську посаду, оскільки його нинішня політична кампанія (проросійська, із відбиранням частини голосів «проти всіх») продумана досить ґрунтовно, й навряд чи він повторюватиме помилки Наталії Королевської. Щодо пані Наталі, то експерти однозначно зазначили, що навіть при колосальній фінансовій підтримці їй не вдасться стати конкурентоспроможною на тлі інших кандидатів. Її шанси показали парламентські вибори–2012.

Як варіант, серед основних претендентів, хто може вийти в другий тур, експерти назвали лідера ВО «Свобода» Олега Тягнибока. У націоналіста є шанси перемогти, проте для цього доведеться багато що зробити і ні в якому разі не допускати політичних прорахунків, оскільки будь–який відступ може звести нанівець усі досягнення партії, здобуті на цих виборах до парламенту. Хоча, зазначає близький до влади політолог Костянтин Бондаренко, «люди, з якими я спілкувався, голосували за «Свободу» з такого принципу: «Набридло залишати донецьких наодинці — хочеться, щоб донецьким бандитам протистояли львівські».

Щодо українських політв’язнів Юлії Тимошенко та Юрія Луценка, то вони матимуть вплив на ситуацію, але ж, вважає Дмитро Раімов, «до 2015 року Тимошенко точно не випустять із в’язниці».

СЛОВО — НЕ ГОРОБЕЦЬ

Не допустити голосування «мовного» закону у другому читанні; не брати участь у виборах, якщо до них не допустять Юлію Тимошенко — це лише дві гучні обіцянки Арсенія Яценюка, які не було виконано. А цього тижня голова ради об’єднаної опозицї заявив, що має на руках дані про всі випадки тиску влади на новообраних депутатів задля доручення їх до більшості — значить, потрібно оприлюднювати? Також Яценюк пообіцяв не дати владі провести референдум, щоб змінити Конституцію та приєднати Україну до Митного союзу. «Януковичу не вдасться узаконити своє правління через сфальшовані референдуми і сфальшований закон, який він сьогодні підписав», — заявив пан Арсеній. Невже й у цьому буде провал?

«Опозиція — це альтернативна дія, — каже політолог Вадим Карасьов. — Потрібно діяти. А діяти сьогоднішня опозиція не може, тому що вона вмонтована в систему. Вони отримали парламентські місця і так і не визначилися, чи потрібно бути опозиціонерами–революціонерами, чи опозиціонерами–опортуністами. Це дуже важко зробити, тому що природа нинішнього політичного режиму дуже хитра: з одного боку, вона нібито демократична, з іншого — автократична. Тому опозиція ніяк не може визначитися, як їй діяти: тільки в стінах парламенту чи й поза ним, і якщо в парламенті, то як? Це дефіцит розуміння ситуації, в якій сьогодні є країна, дефіцит розуміння особливостей правлячого режиму і, відповідно, стратегічної далекоглядності й тактики дій щодо того чи іншого конкретного питання».