«Це якою мужньою людиною треба було бути, щоб не побоятися в той час піти проти системи?» — розмiрковує в розмовi з «УМ» голова сільської ради села Сабадаш Жашківського району Галина Янчук, розповідаючи про те, як у роки Голодомору голова їхнього колгоспу Самсон Бачинський ризикнув не здати в державу зібране зерно, а роздав його людям. За спогадами старожилів, у 1932 році голова навмисне зібрав зерно не зовсім доспілим з однією метою — аби його не прийняли. Так і сталося. Тоді Самсон Бачинський роздав його у 480 сільських дворів, чим врятував майже двi тисячі своїх односельців від лютої смерті. «У нас померло 72 людини, тоді як у навколишніх селах голод косив людей цілими родинами», — веде далі панi Янчук.
Самсон Бачинський рятував людей ще й тим, що організував у колгоспі харчування своїх працівників. Після роботи люди йшли на колгоспний двір, де для них варили супи та борщі. Він не боявся разом з іншими сільськими чоловіками приховувати мішки з житом, просом та пшеницею і попереджати тих односельців iз комнезаму, хто за наказом влади ходив витрушувати у людей зерно, аби вони обходили схованку. З того зерна вночі варили баланду і годували не лише своїх, а й тих бідолах, хто спеціально прибивався у Сабадаш, знаючи про те, що тут люди мають порятунок від голоду.
...Самсону Бачинському Всевишній подарував цікаву, але й важку долю. У 1914 році, парубком, поїхав вiн на заробітки до Канади, де працював різноробочим на лісозаготівлі. Потім перебрався до Америки і трудився на заводах Генрі Форда. Він бачив, як власною працею можна було досягти успіхів, і мріяв, аби таке життя настало і в його рідній Україні. Тому через три роки, коли до влади прийшли більшовики, повернувся в рідні краї й став комуністом. Головувати у Сабадаші Бачинський почав у 1927 році. А згодом за роздане у голодовку людям зерно його засудили до 10 років ув’язнення. Обурені селяни згуртувалися для захисту свого керівника. Люди в Сабадашi пригадують: коли був суд, прийшли десятки сiльчан, які кричали, що їхній голова не заслуговує на покарання. Той протест влада почула, і через два місяці Бачинського відпустили з жашківської тюрми. Тож він і надалі був головою колгоспу... У селі розповідають, що цей добрий чоловік пережив ще й особисту драму: від туберкульозу в нього померло четверо дітей.
Мешканцi Сабадашу переконані, що завдяки сміливості Самсона Бачинського їхнє село не щезло з лиця землі у ті страшні роки. Тому торік люди зібрали грошi й встановили пам’ятник колишньому голові колгоспу. «Ми поставили його на сільському цвинтарі, де у нас поховані жертви Голодомору. Це знак вдячності й шани нових поколінь сiльчан за подвиг цієї людини», — підсумовує Галина Василівна.
Кремлівський цар Ірод, прикидаючись миротворцем, винайшов нову формулу брехні, твердячи, що, мовляв, «русскіє і украінци — єдіний народ». Але ж звідки тоді споконвічна війна вовків в овечій шкурі проти нашої Вітчизни, чому геніальний Василь Симоненко писав: «Україно, ти моя молитва, ти моя розлука вікова, гримонить над світом люта битва за твоє життя, твої права»? >>
Весна вже покликала господарів у поле. На базарах не проштовхнутися: люд вибирає насіння та міндобрива, шукає, чим би земельку покропити, щоб бур’яни не росли і зайвий раз не брати сапу до рук. «Візьміть ще оцей перепарат, під корінь внесете. Він стимулює ріст і зміцнює рослину», — припрошує продавець молоду жіночку, яка купує яскраві пакети з імпортним насінням. >>
У 2012 році в лісовому урочищі поблизу села Мощена, що біля Ковеля, з’явилося нове військове кладовище. Навесні 1944 року тут точилися кровопролитні бої за Ковель, тому солдатських поховань у цій місцині є ще чимало. Відшукати їх і навіть ідентифікувати — справа благородна й необхідна. Бо війна справді не закінчена доти, доки не похований її останній солдат. >>
На початку ХХ століття Українська держава відновила свою незалежність, яку два її історичних сусіди — західний (Польща) та північний (Росія) — хитрощами, підступністю та збройною агресією ліквідували, а Україну загарбали та поділили між собою. >>
Як відомо, минулорічної весни наше Міністерство культури заявило про необхідність створення в Україні музею тоталітаризму, який би розкривав весь масштаб злочинів комуністичного режиму проти українського народу. >>
Лубенський благодійний фонд «Надія і Батьківщина» впродовж багатьох років розшукує в Україні громадян, які під час Другої світової війни були вивезені на примусові роботи до Норвегії, і підтримує творчі контакти з відповідними норвезькими установами. >>
